Сріблястий дощ

Всі персонажі та події вигадані, збіги випадкові.

— Убік! Негайно! — почулося ззаду і згори. Тон крику змусив Даю оглянутися: на неї, поблискуючи сріблом, нісся маглітан!

— Ой, матінко! А-а-а-а-а! — маглітан приземлився, випустив колеса і мчав на неї!

Розумні дівчатка тікали б під горбочок, Дая ж побігла вниз: коли панікувала, швидкість дій значно перевищувала швидкість думки. А швидкість маглітана значно перевищувала швидкість її бігу! Відстань між нею і магічним транспортом стрімко зменшувалася!

— Не в той бік!!! — гаркнув ззаду дзвінкий хлопчачий голос.

— А-а-а!!! — звереснула Дая, здатність нормально мислити повернулася, і нарешті блиснула ідея звернути праворуч, туди, де росло кілька осик. Сховалася за першу, навіщось притулилася до неї, ніби підперти хотіла.

Маглітан стукнувся об стовбур! Дерево хитнулося.

Дая відстрибнула, впала навколішки у траву, боляче ударившись до камінця.

Маглітан видав прощальний писк аварійної телепортації і зник. Дая перекотилася, відсапуючись, і коротко засміялася.

"Жива"!!!

— Чого ж ти зразу вбік підгору не побігла? — До неї наближався синьокосий худорлявий хлопець.

— А я сама знаю?!

— Ще такого не бачив: або маглітан навмисне тебе переслідував, або ти сама вибирала бігти, де нижче. І не варто від мене задкувати! Я тебе зцілю і дихання заспокою, якщо потрібно.

— Дякую, сама справлюся! — Погляд Даї так і тягнувся до сонячних зайчиків, що пустотливо гралися в дивному волоссі й трохи задовгому чубі незнайомця. Сріблястий одяг вузького крою теж плямисто блищав, відбиваючи проміння сонця, що пробивалося крізь листя осики. Бліде обличчя з правильними рисами ніби відступало на другий план, лише світло-голубі очі, чисті й прозорі, привертали увагу.

"Маг–вітрян! Недомаг, вірніше"!

Чула про таких, але зустрічати ще не доводилося.

Маги живуть окремо, до простого люду ставляться з погордою. В Замежжі, їхньому містечку, вони бували лише пару раз на рік. Може, його поява зв'язана з тим, що завтра Свято Літніх Злив?

Маг протягнув до неї руку, в очах загорілися іскри живильної магії.

Дая виставила наперед долоню.

— Якщо ти зцілюєш так, як літаєш, то краще обійдусь!

Вогники потухли.

Хлопець сів на землю, схилив голову і закрив долонями лице. Плечі поникли. Даї аж захотілося його втішити. Однак вона підвелася, обтрусила штани. На колінах вони вже не білі — бурі з зеленими смугами: від контакту з травою, ґрунтом і камінцем, а по центру ще й повільно розповзалася червона пляма крові. Добре, хоч не порвалися.

Долоні теж брудні.

Дая підняла заплічну сумку, щоб дістати серветки, змочені зіллям свіжості. І свіжість збереглася. А цілісність — ні.

Дідько! Їй так хотілося потрапити на нічну частину Свята Злив! Танці аж до ранку під дощами блискіток, творіннями магів-середнячків, запрошених із Маграю. На танці можна потрапити або за мідяк, або за перемогу в конкурсах.

Торік Тая, її сестра, на них побувала, прийшла під ранок щаслива й різнобарвна…

Тепер вона щасливо заміжня. Саме там Адан, за яким таємно зітхала, нарешті насмілився до неї підійти. Дая мріяла, що Самен також до неї підійде…

— Ти чого? — крізь пальці глянуло блакитне око мага.

— А ти чого? — до Даї запізніло дійшло, що вона повторює його понуру позу. І що відповідати питанням на питання невиховано.

— Я — бо про маглітан обов'язково дізнається дядько, — хлопець прибрав руки з обличчя, посміхнувся. — Мало того, він зараз сам сюди примчить зі своїми повчаннями! Як же без цього на моїй смузі невдач?

Дая підняла штанину. Розуміла вітряна. Вона також вже давненько котиться по цій смузі, а може, ця смуга котиться по ній, залишаючи ось такі сліди збитих колін. Промокнула рану серветкою з зіллям.

— На Святі Злив чарівний дощ сріблястий змиває всі невдачі і нещастя, — процитувала раптом.

— Хто танцюватиме на Святі аж до рання, зустріне справжнє пристрасне кохання, — іронічно продовжив маг.

— Трохи не так: зустріне справжнє на весь вік кохання! Дивно, що ти це знаєш.

— Дивно, що ти в це віриш! — видав вітрян погірдливо. — Вся в білому, напевно квіти для свята збирала. Дуже хочеться потрапити в хлопчачі обійми і цілуватися аж до рання? Чи, може, не тільки цілуватися?

Дая аж задихнулася від обурення.

То от що думають про їхнє свято маграяни!

— Та як ти смієш так казати?! — вона рвучко підвелася, хлопець теж. Мало того, що ніс всяку дурню, зараз ще й міряв її оцінювальним поглядом!

Дая задерла підборіддя і зміряла його. Гарненький, гад.

"А ти красива", — прочитала в його погляді. Злість десь поділася.

Хлопець глитнув, зробив крок назустріч.

— Перепрошую, я не хотів тебе образити.

— Як не знаєш нічого про наше свято, то мовчав би, — Дая присіла над квітами. Пелюстки лісової мальви безнадійно поламані, ромашки теж. Дзвоники потолочені.

На очі набігла непрохана сльозинка.

— Мені жаль…

— Жаль? Ще трішки, — і через твій маглітан такою могла б бути я! А тобі всього лише жаль?

— Але ж все добре, ти врятувалася?

Дая глянула на нього з-під лоба.

Виглядав зніченим. Нічого не сказала. Ну не уміє довго сердитися на людей!

У повітрі роздався мелодійний дзенькіт: з'явився ще один літальний засіб, золотистий; він майстерно приземлився, і, проїхавши кілька метрів, гнучи колесами пахуче різнотрав'я, зупинився.

— От як потрібно з'являтися, дивись і вчися! — промовила мстиво, збираючи квіти.

З маглітану вийшов зухвалий на вигляд вітрян років за тридцять з синім зализаним хвостом і холодними очима.

— Неле! Ти як?

— Не загинув.

— Бачу.

"Нічого собі, діалог"!

Дядько кинув на Даю пустий погляд:

— Сподіваюся, Нел не заподіяв вам шкоди, мила дівчино?

— Ні, все гаразд.

— Добре. Нел, як ти міг? Ти ж знаєш, що тобі заборонена телепортація маглітанів у Маграї!

— А про традиційне перетинання межі мови не було! І телепортація в Замежжі не заборонена.

— Але це ще більш небезпечно! Ти міг би завдати шкоди людям!

— О, вам шкода людей? Вам, хто голосував за повну заборону зцілювати їх і телепортувати, навіть якщо загрожуватиме небезпека?

— Легко судити про те, чого сам не умієш! Скільки разів казати: телепортація маглітанів не, — дядько став розділяти слова, підкреслюючи їхню вагу не лише паузами, а презирливим тоном. — У. Всіх. Виходить! Як не вмієш — не берись.

— А мама казала, як не вмієш, то учись!

— А. Мама казала... І де вона?

Нел закліпав.

— Така сама "добра" невдаха, як і ти! Недивно, що її нема серед живих!

Нел застиг, стискаючи кулаки.

Дядько попрямував до маглітана, на мить зупинився, оглянувся:

— Ти зі мною?

— Ні.

"Звісно, ні. Хто захоче після таких слів з тобою піти"? — Даї стало щиро жаль хлопця: видно, що дядько полоснув по живому.

Він швидко сів у маглітан, злетів, завис поряд, зміряв звисока:

— Нагадую, Неле: ще один подібний проступок, і тебе остаточно визнають нестабільним!

Хлопець зблід ще дужче. Дая тихо охнула. Ось у кого справжні неприємності! У Замежжі нестабільними магами досі лякають маленьких дітей! І її в дитинстві лякали.

Маглітан дзеленькнув і зник, розчинившись в повітрі.

Дая в змішаних почуттях продовжила складати в сумку квіти.

Навіщо вона їх збирає? Все одно непотрібні.

Нел присів поряд, підійняв останній дзвоник.

— Дякую, що не поскаржилася на мене. Ти теж вважаєш мене невдахою?

— Ні. Сама не краща. Досі не можу спекти нормальний хліб; не вмію, як сестра, доїти корову. Єдине, що виходить — малювати.

Торік Дая найкраще прикрасила квітами традиційне озерце, і майже перемогла в конкурсі, просто нагородою за перемогу зробили перепустку на нічні танці, а їй не було сімнадцяти. Тепер є.

— Гадаєш, дощ дійсно змиє смугу невдач? — задумливо примружився Нел.

— Можеш сміятися, але я в це вірю, — Дая покрутила в пальцях пом'яту мальву. — Бачиш, ви, маги, сильні, живете в хоромах замків - хмарочосів, літаєте на вишуканих магічних штуках; магія творить дива, так. Для нас ваші послуги дорогі, не всі можуть собі дозволити найпростіше з того, чим ви користуєтеся. Однак ваші діти не такі здорові, як наші. От як ти поясниш, наприклад, те, що прості люди менше хворіють, легше народжують?

— Хочеш сказати, це завдяки святам та ритуалам?

— Можливо, так, можливо, завдяки вірі в це. І ми ближчі до природи. Вам, магам, бракує… справжності.

— Тепер ти кажеш те, в чому не розбираєшся. Я — справжній. І можу отак!

Він провів рукою над дзвоником — квіточка розпрямилася, посвіжіла!

Дая ахнула.

— А мальву — можеш?

— Можу, висипай усі. І коробку розрівняю.

Нел, усміхаючись, оживив всі її квіти!

— А вони не пов'януть знову?

— Ні, вони надовго залишаться свіжими.

"Ура! Моє озерце буде не лише найкращим, а й найдовговічнішим"!

Нел задоволено простежив за її усмішкою і сказав:

— Мабуть, я теж завітаю на ваше свято. Як тебе звати?

— Дая. Ти також хочеш змити свої невдачі?

— Якщо допоможеш. Ти ж допоможеш, Даю?

— Угу.

Дощ… В день свята літніх злив він завжди іде. І сьогодні почався просто зранку. Барабанив по черепичних дахах, вікнах, мив брущатку, гнув пишні й мокрі голівки садових троянд і десь там, за містечком, наповнював рукотворні озерця. Скоро блисне сонце, повіє теплий вітер, і на місце святкування потягнуться люди. За мамою й татом уже зайшли тітки й дядьки, з вітальні чулися сміх і розмови.

Дая відклала малюнок. Все одно, коли дійде до справи, візерунок з квітів буде не такий. І настрій цього року зовсім не святковий.

Смуга невдач не зупинилася, продовжувала свої вибрики і вже руками-ногами не обмежилася — в душу копнула.

Учора по дорозі додому зустріла Самена, і він обіймав Лісту! Чому саме Лісту, її давню суперницю? І пліткарку не гірше її бабці!

Поряд ішли її вірні подруги.

— Ой, дивіться, хто іде! Чи шкандибає? Дая-незграба типу у білому…

"Дідько! Потрібно було дозволити Нелу мене зцілити"!

— Вона збирала квіти для свята Злив! Ха-ха!

— Дайочка прикрашатиме озерця, щоб потрапити на нічні танці, бо батьки шкодують мідяка.

— Тихо, дівчата, грішно сміятись з невдахи! — вдала шляхетну Ліста.

Самен змовчав.

Дая закліпала, щоб не бачити зловтіхи на гарненькому личку Лісти і руки Самена на її талії, гордо підвела підборіддя, нагородила все товариство насмішкуватим поглядом і мовчки пройшла повз.

Вирішила не здаватися. На святі не лише її озерце буде красивим, а й вона сама!

Навіть шкутильгати перестала.

Але смузі невдач цього мало: пострічала ще й Лістину бабцю! Чемно привіталася, вона ще чемніше відповіла, (обоє уміють, що бабця, що внучка!) а потім очікуване:

— А що це в тебе з коліном, Дайцю?

— Упала.

— Знову? Ай-яй-яй… Бідна, бідна Дайця, постійно забруднена! Хто ж з тобою, такою, одружиться? А моя Лісточка, як та лялечка — завше гарненька й чепурненька…

Дая не опустила руки і не відмовилася піти на свято. Хоча хотілося впасти лицем в подушку, жаліти себе і ридати. Адже основна причина, чому хотіла потрапити на нічну частину, — мрія потанцювати з Саменом — втратила сенс.

Ситуацію врятувала згадка про Нела, про те, що його неприємності ще більші. Вона мусить піти!

Тому схопила найкращу білу сукню і побігла до Таї — вона давно пропонувала розшити святковий одяг срібними візерунками. Сестра вишивала їх на смугах, які можна швидко прикріпити, де потрібно.

Тая, притримуючи рукою великий живіт, сукню взяла, пообіцяла зробити й занести, як йтиме на свято. А вийде заздалегідь, бо на останніх місяцях вагітності ходити важкувато.

Але час ішов, а вона не приходила…

Дощ перестав. Мама, тато й родичі, всі традиційно хто в білому, хто в сріблястому, давно зібрали кошики зі смаколиками й подалися за місто.

А Дая чекала. Врешті зітхнула, одягла випрані вчорашні штани.

У них теж можна піти. Підхопила сумку з квітами, рушила на свято. І…

— А-а-а-а! Та що це таке?!

— прослизнулася на ґанку! Проїхалася по сходах і таки порвала свою таку потрібну білу річ! На дупі.

— Та доки можна?!! А-а-а-а!

У відповідь почула, як хтось заплескав у долоні.

— Гр-р-р! — Дая, злюща, повернула голову — за парканом ждав Нел!

Зайшов у сад.

У білому, коси вже не сині, а чорні, причесані за модою їхнього містечка.

Поряд висів букет розкішних троянд. Помахом руки левітував їх Даї.

Вона подякувала. Нел підійшов, допоміг підвестися.

— Як ти мене знайшов?

— Я вже побував на святі, але серед тих, хто зібрався прикрашати озерця, не помітив своєї знайомої білявки. Згадав про смугу невдач. Не помилився, — він потер підборіддя.

— Я просто жду святковий одяг.

За парканом замаячило дві голови, нижча, білокоса, належала сестрі.

— Ура! Сукню вже несуть!

Дая переодяглася блискавично, але спізнилася: за хвилину годинник на ратуші битиме п'яту. Вже давно час бути на святі!

— Я можу нас телепортувати, — тихо сказав Нел. — Це в мене добре виходить. Ти мені віриш?

Дая застигла. Застиг і Нел. Якусь мить дивилися один одному в очі.

"Бам-м"! — почувся перший удар годинника.

— Вірю!

— Іди сюди.

Даю вперше обіймали руки хлопця, чудового такого, з віями, через одну то чорними, то синіми.

"Бам-м"!

Вперше вдячно і схвильовано їй заглянули в очі, погладили по голові (це потрібно для телепортації, чи чиясь самодіяльність?) і так близько нахилились до вуха:

— Заплющ очі! І обійми мене міцніше. Зараз злетимо…

"Бам-м"!

Дая послухалася. Нел пах дзвониками й снігом, але сам теплий, приємно - магнітний.

"Бам-м"!

Невидимий вихор підхопив, підняв, крутнув і опустив на землю… уже за містечком!

Дая зробила крок від Нела, хитнулася.

"Бам-м", — роздалося зовсім далеке і тихе.

До місця святкування рукою сягнути.

— Трохи не розрахував… — Нел продовжував її притримувати.

"Ще не вистачало, щоб розрахував, і всі побачили мене в твоїх обіймах!" — подумала Дая, звільнилася з його рук:

— Доберемося нормально! А початок свята завжди на кілька хвилин затримується.

І вони побігли по високій траві туди, де вже грала музика, майоріли шатра, і в святковому білому одязі снував веселий народ. Біля гаю на вертелі смажилося порося, від пересувного пабу поривами вітру чувся чоловічий регіт.

Дая мчала, ніби за нею знову нісся маглітан.

— Все, досить бігти, — перейшла на ходу, поправила коси, — ближче підійдемо повільно і пристойно, якомога непомітніше; заодно відсапаємося.

Непомітно підійти вдалося: пустився чарівний дощ! Так рано!

Теплий, сріблястий, приємний на дотик. Від цього дощу не мокли трави, не мокнув одяг; дощ не зависав краплинами на косах; ледве когось торкнувшись, перетворювався на хмаринку і зникав, радуючи бадьорістю. А душа очищалася, зцілювалася і заспокоювалася.

Люди радо охали, повільно крутилися, промовляючи ритуальні фрази, підставляли дощу обличчя. Дая і Нел теж крутнулися, розкривши руки.

На Святі Злив чарівний дощ сріблястий

Змиває всі невдачі і нещастя…

— А дощ солоний, — сказав Нел.

— Не може бути!

— Солоний, попробуй, поки він йде, — він висунув кінчик язика.

Дая теж, зовсім трішки. Так, навколо повно людей, але всі зайняті собою і дощем.

— Не солоний!

— Заплющ очі і спробуй ще!

Дая послухалася. Щоки торкнувся короткий поцілунок.

— Просто ти така мила, — відповів на її гнівний погляд і швидко нагадав: — Тебе жде твоє озерце! Дощ закінчився, невдачі змиті, — тепер вперед, до перемоги!

Дая перемогла!

Її озерце визнали найкращим! І приємна несподіванка — плаття теж; Тая сяяла від радості, горда за свою роботу.

Пожилі й діти розійшлись, залишилися молодь і сімейні пари, які не проти потанцювати всю ніч. Мама й тато теж залишилися.

— Звичайно, ми б за вас заплатили, — казала мама.

— Ми ж вас любимо, — трохи захмелілий татусь обійняв обох дочок, подивився на Нела, вже готовий ляпнути зайве про ще одне весілля, але мама строго глянула, і він усе зрозумів.

Нел примудрився усім сподобатися. Ніхто не запідозрив в ньому мага. Крім мами.

— Маги рідко одружуються з простими дівчатами, — нагадала вона мимохідь. — Будь обережна.

Золотисті, блакитні, сріблясті і смарагдові дощі пронизували вечір, забиваючи ілюзорним блиском зірки на небі, щедро і невтомно сипали блискітками. Ароматна літня прохолода щипала голі руки, але тим приємнішими здавалися теплі дотики її хлопця. Нел виглядав щасливим і нереальним. Нереальними здавалися всі, колись білі, а зараз різнобарвні й блискучі; лиш усмішки білозубими зостались.

В один з моментів, коли Дая залишилась одна, підійшов Самен. Запросив на танець.

Мрія збулася!

Але від того так байдуже. Красень дихнув алкоголем, його дотики виявилися якимись… ніякими.

Дая навмисне заговорила про Лісту.

Зазвичай вона всюди потрапляла на очі, діставала кпинами, а тут Дая взагалі про неї забула.

— Ліста забруднила сукню і покинула свято. Ще з самого початку, — відповів Самен.

"Он як"!

Дощ змиває всі хвороби і невдачі. Болотом ноги не забруднить, не намочить білий одяг — тому, хто душею чистий. Але зло, скоєне навмисне, проявиться брудом. Цей бруд змиється словом "прости". Таке не раз було: хтось у когось перепрошував, хтось просто йшов. Ліста вибрала просто піти…

Самен жалівся, що його залишили. Потім заявив, що Дая мусить його утішити, адже вона в нього закохана.

Дая стала вириватися.

— Ти просто щось собі надумав, Самене. То лише здавалося, що я в тебе закохана. Кохання — не таке!

— А яке? — Самен стискав її передпліччя, допитливо шукав відповідь мутними очима. — Розкажи мені, юна сестричко безсердечної Таї, яке воно — кохання? Як воно приносить біль?

Ззаду з'явився Нел, кахикнув, попрохав дослухатися до Даїних побажань, інакше біль йому зараз принесе його кулак.

— А ти хто такий? — почав насуватися на нього Самен. — Звідки ти тут взявся, бадилинко?

З темноти вийшов батько з дядьками.

Самен, задкуючи, перепросив і пішов.

Дая продовжила танцювати з Нелом.

— А хто залишиться на святі аж до рання, зустріне справжнє на весь вік кохання, — процитував він.

— Правильно, — прокоментувала Дая, маючи на увазі слова.

— Гадаєш? — Нел явно на увазі мав суть. Ту, що стосувалася їх двох.

"Так"!

Дая не сказала цього, але Нел зрозумів, по погляді бачила. Цей погляд війнув щастям; війнув не ззовні, а зсередини, як та вітрянська магія, що відновила й освіжила її квіти. Здавалося, Нел відчував щось подібне.

І саме в цей момент усе накрила темінь. Стало зовсім тихо. Магічні дощі зникли. Натомість у небі біло спалахнули вогняники, у їхньому різкому світлі появився знайомий золотистий маглітан. Потім ще один, з кліткою.

— Дядько! А я гадав, смуга невдач закінчиться одразу...

— Перепрошую за незручності, замежани! Серед вас знаходиться нестабільний маг. Я мушу його забрати! — пролунав підсилений магією голос дядька. За ним виднілося двоє пасажирів.

— Серед нас нема нестабільних, — сказав батько в повній тиші.

— Ти сумніваєшся в моїх словах, замежанине? Нелане, виходь, і ніхто не постраждає!

Маглітан приземлився, дядько зістрибнув на землю, вилаявся: забруднив свої штани. Спробував очисти їх магією, але не вийшло. Нел, охайний, вийшов назустріч:

— Постраждає від мене, чи від вас, дядьку? Так, як постраждала мама? Це ж ви пошкодили її маглітан?

— Та що ти верзеш, Неле? Ти нестабільний, ти порушив заборону покидати межі Маграю! Все!

Він кивнув до супутників.

— В клітку його!

— Ні, Нел — нормальний! — вихопилося в Даї. — Сам ви нестабільний!

Вона звернулася до інших маграянців, що теж вийшли, але залишилися чистими.

— Ну подивіться хоча б на одяг! Невже про нестабільність ви судите лише з порушень сумнівних заборон?

— Хочете доказів? — криво посміхнувся дядько. — Хай Нел телепортує маглітан. Дозволяю мій. А ми подивимося! Магія племінника потужна, але зовсім некерована!

Нел глянув на маглітан.

— Ти зможеш, — шепнула Дая.

— Ти в це віриш?

— Так, — Вона глитнула, згадала, як одна з цих летючих штуковин її переслідувала: — Я буду поряд з тобою!

— Тоді ходімо! — шепнув лагідно Нел і гучно заявив: — Телепортувати легше на великі віддалі, однак я зроблю це у полі вашого зору!

Дядько потер носа і видав:

— Ну-ну! Так не вмію навіть я!

Нел на це нічого не сказав, забрався в маглітан. Дая вмостилася на сидінні поруч.

Порухом руки Нел активував блиск сузір'я вогників кристалів на панелі. Потім накрив долонею найбільший, синій. Сконцентрувався… І маглітан опинився під гаєм! А потім розвернувся, плавно опустився на землю, і покотився по траві.

— У тебе вийшло, вийшло!!! І ми залишилися живі! — Дая в пориві радості обвила руками шию Нела.

Маглітан зупинився. Дая опам'яталася, прибрала руки й опустила погляд: коли раділа, швидкість дій також випереджала швидкість думок.

Згадалась мамина засторога. Але більше хвилювало, як відреагує на її обійми сам Нел.

— Даю, то ти все-таки припускала, що телепортація може не вийти? Припускала — і все одно відправилася зі мною? — проговорив він дивним голосом.

— Ну... Я звідкись знала, що у тебе все вийде. Просто знала — і все!

Вона рішилася і несміливо глянула на Нела. А він відверто тішився! Ні, не так: він просто сяяв, радо й навіть трішечки розчулено. Нахилився ближче, підійняв їй підборіддя:

— Даю, Даю… Я також знав, що в мене вийде! Я ні за що на світі не заподіяв би тобі шкоди! Собі — міг би. Тобі — ні. Навіть маглітан телепортувати визвався у полі зору — щоб репутацію твою зберегти.

— Справді?

— Так! Але ситуацією все одно скористаюся, — Нел різко нахилився й цмокнув у губи. Так солодко — й так коротко! Дая в глибині душі аж розчарувалась. Нел знову все зрозумів, зігріб в обійми й поцілував по-справжньому.

— Репутація, — нагадала Дая, нарешті перервавши поцілунок.

— Так, — Нел неохоче відсторонився. — Нас ждуть. І ще на декого чекає несподіванка: на Святі є запрошені мною ментали. А коли ти вступилася за мене, навіть я засік цікаві дядькові думки. Здається, тепер знаю, хто винен у моїй смузі невдач!

Їхню появу зустріли оплесками. Маглітан з кліткою, в якій сидів сам дядько, відлетів і розчинився в повітрі.

Знову заграла музика, танці продовжилися.

— А хто зустріне пристрасне кохання, той буде цілуватися до рання! — процитував Нел.

— Не так!!!

— Саме так, Даю. Тільки трохи пізніше: коли ми одружимося!