М'ясо, кров і душа

Хлопець посміхнувся. Вдихнувши затхле повітря, поклав палець до рота і почав смоктати ніготь. Видовище було прекрасним. Надто прекрасним. Темно-зелена фарба, якій здається років 200, майже злущилась зі стін. Самотня лампа потихеньку гойдалясь під стелею. Підлога вимощена білим, уже зацвілим кахлем. На кахлі лежала купа фаршу, крові та органів. Цей фарш колись звався людиною, але зараз це лише гора протухлого

м'яса і засохлих кров'яних тілець. Вся кімната була наповнена запахом гнилої плоті. Якої статі була "людина" при житті визначити було неможливо, однак для Кі це було зовсім неважливо. Він нахилився над трупом, провівши пальцем по кров'яному озеру. Спробувавши кров на смак, він коротко усміхнувся і відірвав шматок зломаного передпліччя. Облизнув кінцівку і жадібно відкусив. Кі огидко чавкав, прицмокував і ретельно пережовував їжу. З губ цівками скапували слина та кров. Закінчивши з рукою, хлопець акуратним рухом підійняв нутрощі трупа. Різким кидком він закинув "труби" на вішалку. Йому згадався старий анекдот про гірлянду. Порившись ще трошки в м'ясі, Кі дістав печінку. Вона виглядала здоровою, мабуть "людина" ніколи не пробував алкоголю.

Відкусивши невеликий шматочок, хлопець одразу ж виплюнув. Печінка йому ніколи не подобалась, але він мав надію, що колись смак цього органа стане приємнішим. В роті все ще неприємно віддавало. Кі сперся на лікті і злизав кров з брудної підлоги. Мідний аромат і присмак - набагато краще, ніж сирі нирки чи пальці з нігтями. Хоча якщо останні вирвати, то фалангами можна хрустіти як льодяниками. Брудною рукою хлопець почесав голову, а потім загладив коротке чорне, як смола волосся на праву сторону. Присівши навпочіпки біля голови "людини", Кі відірвав череп від решти м'яса. На шкірі були присутні лише декілька локонів. Одне око розірвалось, перемішавшись з

кістками, а друге ідеально збереглось. Уважно роздивившись череп, двома пальцями хлопець вирвав уціліле око. Слизьке, з лопнутими капілярами та наповнене кров'ю, яка так привабливо скапувала з округлої форми органа. Кі поклав його в рота і легенько натиснув зубами. Потекла напів прозора рідина, яка повільно стікала по підборіддю і тихо падала на кахель. Брюнет тримав череп в одній руці, посміхнувся і промовив:

– Бути чи не бути? Ось в чому питання!

Засміявшись, він акуратно поклав голову до "тіла".

Рясно поливши м'ясо і всю кімнату бензином, хлопець вийшов з приміщення та закурив.

Ще палаючий сірник упав в калюжу горючого. Пролунав гучний вибух. Кі не боявся вогню. В його очах відбивалось полум'я. Видовище просто захоплювало. Брюнет міг годинами споглядати це, однак час було йти і він поспішив...

***

Берега не було, лише глиняні камінці і муляка. Від річки тхнуло болотом. Вода була затягнута тванню і ряскою. Кі виліз на дерево, встав на гілку та стрибнув. Бризки полетіли в різні сторони, створюючи росу. Світло опівнічного місяця ледве пробивалось крізь шар води.

Кі потихеньку тонув. Вода наповнювала легені, тиснула на вуха, заливалась в ніс та рот. Червоні "хмарки", наче туман, оточували його тіло, тяглись за спиною.

Хлопець заплющив очі та почав гребти руками. Відчувши повітря, він вдихнув. Рідина попилась звідусюди. У вухах шуміло. Намагаючись не посковзнутись, він йшов по муляці.

Спіткнувшись об глину, Кі впав на коліна і закашлявся. Кашель припинився тільки тоді, коли хлопець почав блювати кров'ю. Калюжа чорної рідини швидко розросталась. Здавалось, що Кі виплюне легені, разом з прилеглими органами. Віддихавшись, він прочистив горло і піднявся.

Живіт крутило, всередині все боліло. Ноги підкосились, хлопець знову впав і ліг в озеро крові. Тремтячими руками Кі підняв футболку. Бинти були брудними, їх треба було замінити. Кі затиснув рану і, повернувшись набік, поповз. Ледве схопивши "собачку", хлопець відкрив рюкзак та взяв аптечку. Наливаючи воду з пляшки, вимив руки. Він зняв бинти та перев'язав рану. Кі перевернувся на живіт, підклав руку і застогнав. Тіло боліло та благало.

Кі згадав, як колись цілий рік відчував себе так.

Було вже глибоко за північ. Він йшов по темному провулку, повертався з

вечірки, але був тверезий. Заглибившись в свої думки, хлопець ледве переставляв ноги. Він не міг почути надто тихих кроків позаду нього. Ці кроки з неймовірною швидкістю наближались. Кі почув чийсь голос, який промовив "Гей", а потім його сильно схопили за плече та розвернули. Удар в живіт і він, звернувшись клубком, стоїть на колінах, спльовуючи слину. Хтось закинув йому голову. Спершу Кі подумав, що це якась жінка, бо в постаті волосся доходило до талії. Його мозок лише потім зрозумів, що жінки зі зростом під два метри зустрічались йому не часто. Швидким рухом постать зробила надріз на внутрішній стороні долоні. Хтось наступив Кі на руки, щоб той не виривався. Істота залила невизначену кількість крові в рот та очі брюнета. Після цього, істота втекла, а по тілу хлопця розливались жар та біль. Судоми, більш схожі на конвульсії, втрата голосу, задуха, яка нагадувала астму – все це супроводжувало Кі перший рік. Далі ставало все краще й краще. Він відкривав у собі нові уміння: нелюдську силу, ідеальний зір, моторність та гострі зуби.

Але поруч із цими принадами, в Кі розгорілись нанивисть та злоба. Він всією душею бажав помсти. І одного дня хлопець знайшов кривдника. Для цього не потрібно було навіть виїжджати з країни, бо "постать" знаходилась в сусідньому місті. Кі хотів вчинити так само, як зробили з ним – напоїти кров'ю. Кров собі подібних хоч і отруйна, але не смертоносна. Хлопець дізнався про це з татуювання, яке з'явилось у нього на передпліччі після перевтілення. "Кров своїх – яд".

Підійшовши до "жертви" ззаду, Кі зрозумів, що щось його спиняє. Можливо, жалість до кривдника, а можливо, його неготовність або самовпевненість, яка не підкріплюється діями. Хлопчина поклав руку на плече незнайомця і сказав: "Я той, кого ти перетворив". Очі довговолосого округлились. Спершу він хотів відбиватись, однак Кі підняв руки в примирливом жесті. Так вони стали напарниками. Ва, так звуть "постать", виявився гарним другом, який завжди підтримає та подасть руку допомоги.

Встаючи з землі, Кі згадав, що у нього є запасний одяг.

***

Поправивши ремінь, хлопець попрямував до мосту. На ньому сидів Ва та дивився на свої нігті. Кі сів поруч.

– Як вечеря? – судячи з тону, Ва був не дуже зацікавлений в цій розмові.

– Добре, а ти як?

– Все чудово.

Кі поклав голову на плече друга.

– Ти любиш воду?

– Тільки мінеральну. – Ва посміхнувся.

– Я тебе зрозумів. Давай поїдемо на море?

– Навіщо? – Ва вигнув бров.

– А чому б і ні? Хіба нас щось стримує?

– Ні.

– Отже, як тобі ідея?

– Якщо тобі хочеться, то поїхали. Мені нема різниці в якому місці пити кров.

– Я знаю. Я знаю...