Прогулянка кота

Коти щось знають, але

не можуть нам сказати.

***

Великі блакитні очі, граційне пухнасте тіло, вусата мармизка і вуха сторчма. Кіт сидить на підвіконні і дивиться у темряву.

— Дивні ці двоногі. Ніколи не зрозумієш, чого вони від тебе хочуть: то запрошують до будинку, то виганяють; то беруть на руки і тягаються ніби з маленьким, а то лупцюють за якусь дрібницю. Хоча звичайно з ними жити вигідно — щось дадуть смачненького поїсти або сховають від негоди, та не потрібно втрачати самостійності, як деякі найкращі друзі двоногих.

— На дворі щось тихо… Стривай-но, он хтось крадеться. Знову сусіда знахабнів і лізе на мою територію. Мало вчора я йому прочухана дав. Яке неподобство! Мерщій на вулицю!

Кіт зіскакує з підвіконня і підбігає до дверей.

— Та швидше ти, двоногий, відчиняй двері! Скільки тут цих дверей?! Хіба не можна залишати всі двері відчиненими?

— О, що це? Гавкіт на вулиці. Поки я вийду, цей затятий сторож прожене мого суперника!

— Так і є, цей бевзь прогнав сусіда і тепер радісно вихляє хвостом своєму хазяїну. Чого радієш, дурню? Ти ж на ланцюгу сидиш. Не розумію я цих відданих сторожів. Хоча з іншого боку мене ж він не чіпає, отже розуміє, що я свій, а то був чужий приблуда.

— Ну що, справу мені зіпсували, але ж не повертатися в дім, тим більше двері вже зачинені. Пройдуся по своїх володіннях, і ніч якраз для мене – ні зорь не видно, ні місяця.

Сірою тінню кіт стрибає в траву.

— А може сходити до сусіди і там всипати йому? Та ні, щось я не в настрої. Збігаю до річки, там іноді кояться такі дивні речі…

— О, що це там світиться в очереті? Якесь марево, схоже на двонога. Над чим це там воно схилилося?

В ніздрі вдарив приторний запах крові. Кіт тихо підкрадається ближче.

– Здається двоногий, але ж який він пошматований!

Створіння повертає голову в сторону кота, два чорні провалля очей спалахують жовтим вогнем. Кіт притискається до землі. Істота поводила головою, мов щось розглядаючи. В цю мить її тіло почало стискатися і перетворилося на яскраву кульку, що стрімко злетіла у небо.

— Привидиться ж таке.

Кіт хитнув головою і стрімголов побіг додому, де на нього чекало молоко і нічліг у сараї на запашному сіні.