Скарби Земні

1

— Але ж ми робили це нещодавно… — Сем у помаранчевій формі почухав лапою за великим пухнастим вухом. Вигляд мав стурбований й засмучений. — Мої будуть злі, відверто вам скажу.

— Згідно з записами — п’ять років тому. — Великий Мо холодно дивився в жовті очі підлеглого. Його рожевий фрак в паєтках на синьому тулубі виглядав яскравіше, ніж був насправді. — До того ж команда, що не зможе цього року виконати завдання, буде оштрафована, а ваша праця, навпаки, буде щедро оплачена. Дирекція розуміє ризики відвідувань. Отже, три різновиди святкових атрибутів повинні бути у мене за чотири дні. І без самодіяльності.

Мо дав зрозуміти, що аудієнція завершена і красномовно втупився в монітор на своєму столі. Сему нічого не залишалось, як піти. Оце новини напередодні свята Гайзінгу, але ж комусь треба все приготувати, бо ніяк інакше бути не може. Традиції предків…

На вулицях рідної Мікс-XIV було шумно. Жителі планети вже готувались до Гайзінгу: купляли наряди, подарунки, смаколики. Квитки доступні лише для обраних, але трансляція святночі — для всіх. Діти раділи найбільше. Наймолодші з них були зачаровані розповідями батьків про несподіванки святкової ночі й з нетерпінням очікували див. Червоний хлопчик з довгими ногами, що йшов повз, весело розпитував мати про свято, на що доросла міксянка серйозно відповідала, не вдаючись до подробиць. Мовляв, сам скоро все побачиш. Від цього дитина весело совала хвостиком і міцніше обіймала пакет з блакитними солодощами з ароматом риби. І ніхто з громадян не знав, що саме від Сема і його команди залежить, чи будуть дотримані традиції свята цьогоріч.

— Нам робити. Інших варіантів немає. Мо обіцяв щедру оплату.

Команда слухала Сема уважно. Вся різношерста компанія: Руда Соня з великими чорними очима і довгими мідними пасмами, надто худий та високий Чорний Білл з запалими щоками, безформний товстун Іул з ніжно-блакитною шкірою та лисиною, що засліплює. Зайвих запитань вони не ставили, хоча, вочевидь, ризикувати не хотілось. Сем був їм вдячний за це.

— Що ж, нумо тягти жереб. Покінчимо з цим. — Першою озвалася Соня.

— Хоч би мені випало те, що хочу, — усміхнувся Іул.

— А мені байдуже, я все можу дістати, — Чорний Білл широко посміхнувся беззубим ротом з іклами, від чого Соні схотілося відвернутись. Не те щоб вона погано до нього ставилась, просто ця потворна посмішка завжди псувала їй апетит. А зараз Соня саме мріяла навернути мисочку супу з коріння та оцту. Поряд з Іулом цього супу з’їсти теж не можна, бо в нього, бачте, одразу починається гикавка, а іноді й алергічні пурпурні висипи на шиї. Тому доводилося ласувати ароматним їдлом тільки вдома, не на роботі. Сьогодні ще встигне. А завтра на завдання.

Тягнули жереб мовчки. Ще до відправлення кожен знав що саме йому треба буде дістати на Землі.

Старенький корабель відправився пізно ввечері. Переміщення займало вісімнадцять хвилин, а от відійти від нього можна було лише за кілька годин. Соня спала, Іул не вилізав з туалету, Сем пив не менше 20 літрів води від головного болю, і тільки Чорний Білл, здавалось, спокійно переніс стрибок. Він співав.

— Та замовкни вже, твої пісні не дають мені злізти з трону! — Крикнув Іул Біллу через двері туалету.

Чесно кажучи, звуки з туалету і пісні Чорного Білла мало чим відрізнялись. Але сварити їх обох Сем не став, просто налив собі ще пару зайвих літрів води.

За дві години команда була готова виходити на завдання. Сем залишився в кораблі, тож інші троє вийшли в ніч і розчинились серед дерев, починаючи пошуки. Розійшлися врізнобіч.

Соня швидко дісталася маленького містечка. Вікна будинків не світились, містяни мирно спали. Потрапити всередину маленького магазину на узбіччі було не складно. Пролізаючи у вікно, вона зачепилася пасмами, довелося смикнути їх щосили. Шматок волосся, схожого на мідну проволоку, залишився висіти на віконній рамі, розвиваючись по вітру. На ранок люди вирішать, що до магазину завітала дивна тварина, викладуть фотки в інтернет і будуть лякати страшними історіями одне одного роками. А може науковців покличуть. Було б цікаво взнати їх думку.

Соня не одразу знайшла те, що було потрібно. Купа запахів і різновидів земних продуктів збивали з пантелику. Аж ось потрібний відділ. Соня поспіхом завантажила знайдене в наплічник, бо на дворі почувся жахливий

звук, кричала невідома тварина: «Гав, гав, гав!». Соня вирішила бігти. Земля — страшна планета. Як лячно сюди повертатися кожного разу.

В цей самий час Іул дістався сараю, де, згідно з інструкціями, повинні зберігатися повні ящики потрібних плодів. Шукати довелось довго, перебираючи купи мішків, ящиків, коробок. Всюди зберігалася дивна земна їжа, від одного вигляду якої ставало моторошно. Ось мішок з плодами, схожими на каміння, які люди чистять, а потім смажать, роблять деруни або кидають в борщ. Ось виблискують строкаті, коричневі й білі камінці значно менше. Їх відварюють і додають в той же борщ чи суп. Аж ось мішок з великими плодами, притрушеними землею. Іул роздряпав один, в середині він мав темний червоний колір. Звірив з інформацією в онлайн енциклопедії. Хм… Пишуть, що це теж додають в борщ. Та що то за борщ такий, трясця, суп зі всього? Нарешті знайшов що шукав у одному з ящиків, насипав у рюкзак. Пора повертатись. Вже на виході натрапив на мале створіння, що стояло біля дверей. Іул ледве втримався, щоб не заголосити. Тварина мала пір’я, як у приятеля Іула, але, не дивлячись на малий розмір, виглядала дуже лячно. «Ко-ко-ко-ко!». Іул вже стрімголов нісся по лісу до корабля. Хай йому грець! Не хочу на Землю. Краще Марс. Буду заробляти менше, але не побачу більш страшних істот і різного каміння для борщів.

Чорний Білл зливався з земною ніччю. Його вугільна шкіра виблискувала у пітьмі під місяцем. Треба було виконати найскладніше завдання, саме йому випав жереб для пошуку на городах. Він обійшов їх з десяток, поки не побачив те, що шукав. Великі кулі лежали прямо посеред городу. Білл вже збирався зрізати одну з них, як побачив два яскравих ліхтарі, що світились, поступово наближаючись. «Нннняяууу!» — створіння голосно закричало. Тонкі ноги Білла підкосились, руки затряслися. Він був готовий бігти безоглядно, без клятої кулі, хай би чорт її взяв, але істота з ліхтарями замість очей втратила свій інтерес і побігла собі далі. Чорний Білл, блідий як стіна, схопив заповітну кулю і стрімголов побіг в рятівний ліс, ближче до корабля і Сема, щоб скоріше залишити цю страшну планету.

Налякані, але не зломлені герої під ранок повернулись на корабель. Сем намагався розговорити кожного з них, але не зміг. Соня силилася заснути, Іул окупував туалет, а Чорний, тимчасово сірий, Білл, не співав, а лише скалив ікла і роздував щоки. Тоді Сем вирішив хильнути ще води й вирушати в путь, додому.

2

— Та чого ти? Не сси. Все буде ок. Даринку відпустили. — Сашко вже другий день вмовляв Івана на ночівлю в гори з наметом. А того не хотіли пускати батьки, бо останнього разу він повернувся без кросівок. Ніхто не знав де він міг би їх забути. Йшов назад в капцях, чим дуже веселив своїх друзів-підлітків. Добре, що були не на Говерлі або Хом’яку, а неподалік.

Цього разу теж збирались недалеко, на Лисину гору, що біля Ворохти. Сашко казав, що його батько ще підлітком ходив туди й бачив вночі привидів, що пригостили їх смаколиками. Даринка та Іван не вірили в цю маячню, а от Сашко якраз хотів розібратись: вірить чи ні. Сам обрав день ночівлі, 31 жовтня. Друзі взяли з собою картоплю, казанок, теплі речі та вирушили у подорож. Прихопили ще й Гарбуза, маленького собаку Івана. Весь день спілкувались про іспити, шкільну вчительку, яку і Сашко, і Іван вважали відьмою, бо вона була кудлата і постійно ставила їм двійки за домашку. Вночі розвели багаття і пили чай, розказуючи лячні історії.

— А от я на Різдво таке бачила! Ворожила на дзеркалах, а в кімнату кішка забігла, та як занявчить! І в кожному дзеркалі по кішці було видно, ото було жахіття. — Даринка дзвінко розсміялась, а за нею і хлопці.

Поза наметом з’явився густий блакитний дим, який друзі не помітили. Коли туман розсіявся, стало добре видно різну нечисть. Вона мовчки споглядала на підлітків. Надто великі, малі, пухнасті, із мацаками, різних кольорів, страшні й потворні істоти. Першою закричала Даринка. Гарбуз заскиглив. Друзі скупчились біля вогнища та схопились за руки. В гробовій тиші люди й потойбічні створіння з цікавістю та острахом дивились одне на одного.

3

Першим порушив тишу Чорний Білл. Його вугільне тіло та обличчя були по-святковому розмальовані білими смужками, від чого він був схожий на скелет. Білл обережно взяв в руки ліхтар Джека з земного гарбуза і підійшов до землян. Коли він посміхнувся, друзі закричали вже втрьох. І тоді, щоб заспокоїти диваків, Чорний Білл заспівав. Цього не могли витримати не тільки земляни, Іул ледь втримався, щоб не побігти до туалету, а по залі прокотився шепіт.

Великий Мо поглядом попросив Соню втрутитись. Руда красуня сьогодні була вдягнена в довгу чорну сукню, що вигідно підкреслювала її горб і пасувала до сірої шкіри. Довгі рукави майже накривали її занадто тонкі крючкуваті пальці. Чорний капелюх з широкими полями гармонував з горбатим носом. Коли Соня почала наближатись, почула вже знайоме: «Гггав!», побачила страшне створіння на чотирьох лапах. Цього разу свято вкрай небезпечне. На щастя, тварина підбігла до дітей, сіла біля ніг та замовкла. Соня з острахом несла земні цукерки. Біля дітей зупинилась, простягаючи руку з кошиком, повним рошенок, «Світочів» та «АВК». Її знахідка.

— Цццукерки абббо смерть??? — запитала налякана Даринка. Соня закивала. Дівчинка взяла цукерки, руки зрадницьки тряслися. Українські виробники. Як це можливо? Невже вони й з потойбіччям ведуть бізнес?

Увагу Соні прикувала пара неймовірного взуття, що стояла поряд з наметом. Ніколи не бачила нічого подібного. Не те, що її підбори. Взяла в руки, покрутила. Очі розгорілись.

Іул теж хотів побути в центрі уваги, бо ризикував життям заради цьогорічного свята. Товстун пропонував дітям земні яблука, що взяв у сараї. Сашку та Івану довелося їх взяти, аби тільки цей блакитношкірий тип у чорній накидці пішов.

Вся нечисть виднілася вдалині, і тільки Соня, забувши про небезпеку, не могла натішитись парі Сашкових Найків. Хлопець вийшов із заціпеніння, звернувся до відьми: «Візьміть собі». На німе питання Соні Сашко закивав. Разом з омріяним взуттям руда дама поспішила до своїх. Тепер і в неї є подарунок. Супер!

Свято Гайзінгу закінчувалось. Лише 23 хвилини на рік жителі Міксу-XIV могли бачити диво: далеку і незрозумілу Землю, її природу, небо, а іноді й землян. Сьогодні пощастило, люди адекватні. Ще вони бачили гори й вогнище, які вразили своєю красою. Багато років тому подібне відкрилося і їх предкам. Старі кажуть, що на Землі звичайних міксян вважають потойбічними й вірять в їх надприродні здібності та теж святкують цей день особливо. Колись люди вимагали у громадян Міксу-XIV якісь цукерки, що ледве тим життя не коштувало. Тому гарбуз, яблука та цукерки тепер готують заздалегідь, згідно з земними забобонами. Бо хтозна, що зроблять земляни, як не буде дарунків? Лячна планета, лячна…

10.06.2023