Окопні історії

- Слухай, ти навіть не розумієш, що кажеш. – Філолог саме крутив в пальцях тліючий недопалок, притулившись до обламаного з усіх боків стовбуру липи. – Ти маєш це відчувати, хоча б на дотик, - продовжив відсторонено.

- На дотик? – Рудий зареготав вголос, аж прихрюкуючи з пересердя. – На дотик тре бабу мацати, ну тоєсть відчувать. А земля, діду, на те й земля. – випнув своє.

- Малий ти ще, і не розумієш, - похитав головою Філолог, продовжуючи крутити недопалок.

- Ну то раскажи, - скипів враз Рудий щурячи очі, - шо там я ще про баб не знаю?

- От і кажу тобі: сита земля вона не розсиплеться, не покришиться, як глина буде піддатлива. Вгорне в себе насінину і, як матка, викохає паросток. Пересохла, дряпатиме тобі руки, як стара, дурна кішка, бо вже взялась грудкою і не дасть прорости. А найгірше – земля порох. В такій нічого не вродить, просиплеться тіки крізь пальці сухою пилюкою.

- Ти, діду, не заливай! Ти, йопта, кажи чого я такого про баб не знаю – гарячкував Рудий. – Бач, вчити мене взявся. Та ти менше ложок борщу з’їв, ніж я баб пізнав!

Філолог зіщулився, оцінюючи дивлячись на Рудого. Інші хлопці мовчали, роблячи вигляд, що не чують назріваючий конфлікт. Тим більше, що попадати під гарячий норов Рудого нікому не хотілося.

- Баб може і бачив, а от жінку, тим більше свою, ще точно не зустрів. – незворушно продовжив Філолог, - бо, якби стрів, знав би яким важливим є дотик. До волосся, коли воно струменітиме крізь пальці, до губ, щоб відчути ніжність її поцілунку і той самий дотик, від якого і ти і вона полетите далеко за хмари. А за цицьки дівок лапати, то великого розуму не тре, - відвернувся він і нарешті прицільно жбурнув зім’ятий недопалок у гнуту жестяну банку зі сміттям.

- Ой не заливай, діду, - реготнув Рудий. – Явно ти книжок перечитав. Полетите за хмари… скажеш тоже, - пхикнув він і відійшов в бік вбиральні.

Філолог промовчав, відкинув голову назад, прикрив очі.

- Діду, а ти сам так літав, чи з книжки вичитав? – подав раптом голос студент, наймолодший серед них.

Філолог тільки хитро посміхнувся і сунув у рота тоненьку травинку.

- Хлопці! А ну гайда їсти! Руки мить!– гаркнув і висунувся з землянки Філ-Куховар.

- Ходімо, почнемо тренування дотику з Філового борща, - піднявся під дружний регіт Філолог.