Годинникар

День 2

Після удару голова нещадно боліла, й крики за вікном дратували ще більше, ніж зазвичай. Як на зло, хлопчисько не вгамовувався й на все горло кричав:

- Свіжі новини! Свіжі новини! Принц Герман одружиться з герцогинею Жаннетт Саросською!

Філіпу здалося це дивним, адже вчорашню новину складно назвати свіжою. Тим паче, що всі газети про неї вже розповіли. І все ж він піднявся, притримуючи руками голову, й пішов умиватися. Снідати не хотілося, та й почуття ніяковості після вчорашньої події, не відпускало. То ж, швидко одягнувшись, він вийшов і відразу ж попрямував до дверей Луїзи. На стукіт ніхто не реагував, хоча зазвичай в цей час дівчина саме збиралася на роботу.

«Напевно, вона не хоче мене зараз бачити», - зрозумів дю Солей, і попрямував до сходів. Проте, треба було сходити до майстра Жако й зізнатися, що він знищив артефакт.

- Доброго ранку, містере дю Солей! Ви чули останні новини? Місіс Пінк знову підвищує плату за житло! - привітав його містер Соул.

Чоловік завмер і здивовано обернувся.

- Доброго ранку, містере Соул. Так, я пам'ятаю - ви вчора мені про це сказали, - насупився Філіп. Сусід нічого не встиг відповісти, бо зверху почулися крики.

- І щоб я духу твого тут не бачила! Повертайся туди, де був усю ніч! - знову кричала Марі. Це ще більше схвилювало Філіпа.

- Погляньте-но на них! Знову біснуються! - повторив, як і в минулий раз, сусід.

Від нерозуміння того, що відбувається, годинникаря кинуло в жар, і він, не попрощавшись, вискочив на вулицю. Знайшовши в кишені дріб'язок, підійшов до хлопця й купив у нього одну з газет.

- Вибач, але тут вказано вчорашнє число. Ти дав мені стару газету! - чоловік вказав на дату, але дитина тільки знизала плечима:

- Вибачте, містер, але ця газета свіжа, і число на ній стоїть сьогоднішнє, - про всяк випадок глянувши на першу сторінку, запевнив газетяр.

«Нічого не розумію», - скрутивши газету, насупився Філіп. Потім раптом різко зупинився. Він вчора налаштував артефакт і спробував перевести час назад. Але годинник розлетівся на друзки. Так що ж сталося? Невже у нього все ж вийшло повернути час назад ?! Тоді ставало зрозуміло все, що відбувалося з ним вранці - ці зустрічі з сусідами, відсутність Луїзи й крики хлопчака. Стоп! Ось воно! Сусідки ще не було вдома, а, отже, він ще встигає зустріти її на вокзалі! Хто знає, може, саме його запізнення стало вирішальним для її фатальних слів?

Що ж, в такому разі, варто на сьогодні забути про майстра Жако і попрямувати одразу до вокзалу. Розбурханий своєю здогадкою, він ледь не побіг в потрібному напрямку. Часу було достатньо, то ж навіть звірив графік поїздів - той, що мав привезти Луїзу, прибував точно за розкладом.

Серце в грудях приємно тремтіло, коли наречена ступила не перон.

- Кохана! - Філіп підхопив дівчину на руки й закрутив, радіючи з того, що доля дала йому другий шанс. Наречена сміялася, притримуючи капелюшок рукою, а саквояж ще в першу секунду впав десь в стороні.

- Що на тебе найшло, Філіп? Мене не було лише кілька тижнів! - посміхалася вона.

- Я дуже скучив, - чесно відповів чоловік, вдихаючи знайомий запах лаванди та лимонника.

Потім вони попрямували додому, щоб залишити речі дівчини, а після трохи прогулялися парком. Філіп намагався бути уважним і ставити якомога більше уточнювальних питань - йому хотілося, щоб Луїза зрозуміла, що для нього важлива тільки вона. Хоча в голові час від часу і з’являлися думки про те, щоб розповісти про випадок з годинником, але чоловік вчасно зупинив себе.

Припустивши, що в цілому дівчина була задоволена вечерею, дю Солей вирішив повторити все, знову замовивши страви в знайомому ресторанчику.

Цього разу, зайшовши у квартиру, Філіп відразу ж помітив, який чудовий вигляд має його кохана. Втім, на обличчі її все ще був сумний вираз. Чоловік усіма силами намагався підбадьорити наречену смішними історіями, але та тільки ще більше похмурніла.

- Луїзо, ти так прекрасна сьогодні, - взявши її руки у свої, натхненно сказав Філіп. - Не будь я вже закоханий в тебе, неодмінно б полюбив! - дівчина ніяково поправила волосся й підвелася. - Прошу тебе, стань моєю дружиною, - сказав він серйозно, і швидко додав: - Якщо така буде твоя воля - ми можемо одружитися навіть завтра! А, хочеш - через місяць. Тоді ми встигнемо все підготувати для пишного свята. - Чоловік уже стояв поруч з дівчиною, забравши у неї тарілку з хлібом. Заради виправлення своєї помилки він готовий був навіть на деякий час пожертвувати своїм захопленням.

Її мовчання затягувалося, а погляд був сповнений смутку.

- Ні, прошу тебе, не говори, що не плануєш ставати моєю дружиною, - він міцніше стиснув її руки у своїх, і дівчина опустила погляд.

- Вибач, але це так, - ледь чутно сказала вона. А далі ... далі звучали ті ж слова, що і вчора. Немов завчений і сотні разів розказаний про себе монолог героя невдалого роману.

Філіп стояв і дивився на ту, яку любив усім серцем, і розумів, що він знову програв. Минулого разу це було боляче, але тепер ... Тепер було відчуття, ніби хтось розбив його серце на шматки й радісно танцює на них канкан.

- Мені, напевно, краще піти, - кинув він, і розвернувся, щоб піти. Слухати далі слова, які й вчора завдали болю, не було сенсу. Власне, єдина різниця була в тому, що вчора у нього була надія, сьогодні ж залишився тільки відчай.

Не тямлячи себе, Філіп бездумно блукав весняними вуличками, повернувшись додому лише під ранок. Хотілося одного - щоб цей день скоріше закінчився.

День 7

- Свіжі новини! Свіжі новини! Принц Герман одружиться з герцогинею Жаннетт Саросською! - крик хлопчака вже починав серйозно дратувати Філіпа, але поки він не придумав, що зробити з газетярем. Зрештою, не буде ж він виливати на дитину помиї? Та й за що, якщо той лише виконував свої обов'язки.

Чоловік перекинувся на спину, і знову подивився на годинник. Здається, вперше цей день почався тиждень тому, і ось з того часу, доля знову і знову давала йому шанс виправити найбільшу помилку в його житті - відмову Луїзи. За цей час дю Солей випробував чимало способів, щоб переконати дівчину в тому, що він - найкращий. Завжди вчасно зустрічав її на вокзалі й з квітами. Був дуже ввічливим і спокійним. Цікавився її справами, купував ювелірні прикраси, і навіть влаштував пікнік. Але, на жаль, відповідь завжди була однаковою.

Сьогодні він вирішив зробити все абсолютно не так, як в інші дні. Для початку, знайшов музикантів і запропонував їм роботу - грати улюблену музику Луїзи в той момент, коли її потяг під'їде до перону. Потім замість звичної вечері вдома, повів в шикарний ресторан - в інший день він би не дозволив собі так витрачатися, адже ціни там були занадто високі. Власне, навіть заводити розмову про весілля не став.

Тільки це не допомогло - у дверей квартири Луїза все одно повідомила про те, що вони більше не пара.

Тепер вечорами Філіп тільки те й робив, що намагався знайти спосіб, як зробити день ще кращим для коханої. Адже має ж бути щось, що змінить її рішення! Не може не бути!

День 18

- Свіжі новини! Свіжі новини! Принц Герман одружиться з герцогинею Жаннетт…Гей, містере, так не можна! - вирвався ображений крик у хлопчиська. Філіп все ж вилив на нього помиї. Сил його більше не було слухати про особисте життя монарха.

Власне, сил не залишилося ні на що - ні зустрічати Луїзу, ні шукати розв'язання проблеми, ні навіть готувати сніданок. То ж цього разу чоловік чітко вирішив залишатися в ліжку весь день. Раптом найкраще, що можна зробити - це нічого не робити?

Через пів години на сходах почулося покашлювання містера Соула, а трохи пізніше - крики Марі й Жюля. Деякий час вони ще лаялися, але потім чоловік, як і завжди, зібрав речі й пішов на вихід - проситися пожити до коханки. Коли годинник показував вже першу годину, дю Солей почув, як біля під'їзду зупинився кеб. Він одразу ж підскочив до вікна й обережно, намагаючись сховатися за шторою, виглянув. Так, це була його Луїза. Навіть звідси Філіп бачив, що дівчина засмучена. Вона підняла голову й кинула короткий погляд на його вікна, після чого підняла саквояж і попленталася до дверей. Придушивши в собі порив відразу кинутися їй на зустріч, чоловік ліг назад в ліжко й прикрив очі.

Прокинувся від тихого стуку у двері, але відповідати не став, і дуже скоро візитер пішов. Зате замість нього біля дверей з'явилася записка в конверті, в якій акуратним почерком нареченої було написано те ж саме, що Філіп чув уже стільки разів - «Вибач, але ми не можемо бути разом».

День 34

Витрачати сили даремно цього разу Філіп не став, проте розумів, що розмовляти з нареченою грубо не варто - яке вже тут примирення? То ж, зустрівши її на вокзалі й провівши до самої квартири, прямо запитав:

- Луїза, скажи, ти ще любиш мене? Чи хочеш бути разом?

По тому, як опустила очі дівчина, зрозумів, що рішення вона не змінить.

- Що ж, в такому разі, радий був тебе побачити, та не стану більше затримувати, - він чемно торкнувся краю капелюха, й одразу попрямував до сходів. Здивована Луїза залишилася у відкритих дверей, не розуміючи, що саме сталося.

Філіп брів вулицею й розумів, що втомився. Втомився від одноманітності, приреченості й неможливості що-небудь змінити. Всі ці дні він тільки тим і займався, що шукав причину в цьому дні. Вважав, що в якийсь фатальний момент зробив помилку, за яку і розплачується. Але він добре знав закони магії й розумів, що вихід лише один - знайти ту саму секунду, коли щось пішло не так.

Невідомо чому, але він для себе вирішив, що причина була в тому, як він сам поводився з Луїзою. Можливо, був недостатньо уважний, занадто багато говорив про себе і свої ідеї. А, може, замовив не ті страви? Або ж занадто нав'язливо пропонував їй вийти заміж? Зрештою, просто не помирив Марі й Жюля, коли була така можливість?! Загалом, перепробував геть усе, що, на його думку, могло стати причиною часової петлі.

Найдивніше було те, що Філіп використовував артефакт лише один раз, а його дія тривала досі.

Занурившись в особисті проблеми, дю Солей зовсім забув про те, що в найперший день планував піти до майстра Жако. Він взагалі перестав займатися улюбленою справою, присвятивши себе єдиній меті - пошуку симпатії Луїзи.

«Схоже, настав час подумати й про себе», - вирішив Філіп. Йому потрібна була хвилинка свободи. Тим паче, що в цей день він вже отримав свою «гірку пігулку».

Старий щось крутив на своєму столі, але почувши дзвін дзвіночка на дверях, підняв голову. Побачивши учня, він важко зітхнув, зняв окуляри й неголосно вимовив:

- Вітаю, Філіпе. Я чекав на тебе, - він одразу ж махнув рукою, запрошуючи йти за ним.

Він уже відкрив сейф і дістав заповітну скриньку. На мить серце Філіпа завмерло - що як там лежать годинник? Той самий, що приніс клієнт?

Майстер уважно подивився на учня, після чого розвернув шкатулку. Оксамитова поверхня її була порожня. Тільки зараз чоловік зрозумів, що весь цей час не дихав.

- Ти знаєш, що тут має бути, чи не так? - похмуро поцікавився артефактор.

- Так, майстре, - не став викручуватися Філіп.

- Що ж, в такому разі, у тебе серйозні проблеми, - сказав він, з гуркотом закриваючи шкатулку. Обійшовши стіл, він присів і кілька хвилин мовчав, збираючись з думками. Після цього він зажадав почути все, що сталося в перший день в найдрібніших деталях. Особливо його цікавило те, що учень робив з артефактом. Почувши про те, що годинник вибухнув, і як саме це сталося, старий насупився ще більше.

- Майстре, я більше не знаю, що робити. Здається, я виправив вже геть усе, що мені здавалося хоча б трохи неправильним або не дуже гармонійним в той день. Але результат завжди один і той самий - я отримую відмову. Як бути? Можливо, варто знайти ще один годинник і ...

- ... і зламати ще і його на додачу?! - зло гаркнув майстер Жако, після чого побурчав, але спокійніше сказав: - Я впевнений, що говорив тобі про те, що цей артефакт може працювати тільки на невеликі тимчасові проміжки. Ти ж змінив саму структуру його магії й тим самим порушив всі закони й правила потоків. То ж тепер ніхто й ніколи не зможе з упевненістю сказати, чи зможеш ти колись вибратися з цього дня. Артефакт знищений, а у мене навіть не залишилося первинних записів!

- Але, хіба годинник не повинен був з'явитися знову?

- Ні, не повинен, - старий підійшов до книжкової полиці й дістав один зі старих фоліантів. - Артефакт і той, хто ним керують, залишаються незмінними. Навіть не зовсім так. Таким же, як був, залишається лише магічний предмет, в той час, як людина змінюється. У тих випадках, коли треба врятувати чиєсь життя, позбутися від рани або навіть ... кхм ... зберегти незайманість - це працює. Але резерв сил змінюється.

- Що це означає? - насупився Філіп.

- Лише те, що годинник повернути неможливо. А якщо проблема дійсно в помилці, яку ти сам створив в артефакті, намагаючись посилити його, то він продовжує висмоктувати з тебе сили.

- Все одно не розумію.

- Що ж, хлопчик мій, скажу тоді просто, але жорстоко. Якщо ти не знайдеш спосіб вирватися з цього дня, то тебе чекає довга й болісна смерть. Сили будуть лишати тебе поступово, але невідворотно. Але найжахливіше буде те, що коли ти розумітимеш, що вже на межі - доведеться знову і знову зустрічати новий день, адже з новим світанком, з'явитися і нова частка сили. Цикл буде відновлений, а тобі доведеться заново вмирати щоночі.

- Але хіба можна померти двічі? - вірити в те, що вони можуть говорити про це серйозно, не хотілося.

- Боюся, у тебе буде можливість перевірити це на власному досвіді, - погляд майстра був важким.

- Якщо я не зможу знайти вихід, то просто одного разу захочу померти по-справжньому. І тоді цикл не зможе початися.

- Помиляєшся, хлопче - магія зберігається в тілі ще дев'ять днів. А це означає, що ти знову прокинешся зранку, яку б жахливу смерть не вибрав для себе.

Слова артефактора лякали, і чоловік підвівся на ноги, збираючись піти.

- Цього просто не може бути, - похитав він головою. - Не може людина бути безсмертною настільки.

- У твоєму випадку мова не йде про безсмертя. Швидше про межу між життям і смертю, - майстер Жако теж підвівся.

- Вибачте, майстре, але не думаю, що ви розумієте, про що говорите. Це неможливо! - крикнув Філіп й вийшов з майстерні.

День 184

У житті можливо все. Філіп уже встиг переконатися в цьому на власному досвіді. Він навіть став дивитися на ситуацію, мимовільним бранцем якої став, як на можливість. Велику частину часу він як і раніше, залишав для Луїзи, але в деякі дні, втомившись від рутини, вирушав подорожувати й досліджувати округу. Іноді гуляв, досліджуючи віддалені куточки міста, часом брав коня і рушав якомога далі, в села. У якийсь момент його охопив азарт, і кілька тижнів поспіль годинникар шукав ту межу, куди може вибратися за відведений йому термін. Виявилося, що відстань не така вже й велика - лише кілька сотень кілометрів. Та й то, якщо коні були жвавими та скакали на межі можливостей.

Живий розум підказав цікавий вихід з тимчасової петлі - просто перейти умовний кордон і не спати добу. Так було кілька разів, але, як тільки Філіп закривав очі, все починалося знову.

Якби якимось дивом дю Солей все ж зміг вести щоденник, то йому б позаздрив би навіть Доріан Грей - настільки насиченим був кожен день. Але плотські втіхи й заборонені плоди не цікавили чоловіка, то ж він дуже швидко переситився, випробувавши все по разу. Тим паче, що майстер мав рацію - його тіло зцілялося кожен раз, що б з ним не відбувалося. Кілька разів під час подорожей він падав з коня і сильно калічив то руки, то ноги, але навіть виючи від болю і втрачаючи свідомість, прокидався в ліжку вдома. Цілий та неушкоджений.

Вивчати артефакти теж з часом набридло, адже жодну роботу він не міг довести до кінця, а всі прості вже давно знав на пам'ять.

День ...

Він ненавидів кожного, хто хоч раз зустрічався йому на шляху. Мерзенного хлопчака, що ніяк не міг вгамуватися. Лайливих сусідів, що виставляли особисте життя на загальний огляд. Скупих вусатих селюків, які не розуміли елементарних речей і тупих жінок, які не знають, чого хочуть від життя.

Філіп відчував, як з кожним прожитим днем в ньому гине все те добре й чисте, що колись було, залишаючи по собі лише всепоглинальну злобу й ненависть. Більш того, прокидаючись щоранку він помічав, як старіють його руки й ноги, а шкіра стає все тоншою. Ніби замість неї тіло було вкрите найтоншим пергаментом. Чоловік навіть відчував, як на дотик змінюється його обличчя - ніс загострюється, а очі впадаю глибше в череп.

Але дзеркало показувало все того ж молодого і щасливого Філіпа дю Солея, що і багато років тому. І ніхто зі знайомих не помічав змін, що відбувалися з ним. Тільки дивувалися, дурні, що сьогодні він не в настрої. Наївні, вони намагалися підбадьорити його, або ж грубили у відповідь, не розуміючи, що живуть в придуманому ним світі. І є лише одне бажання - те, яке загадає він.

Моральна планка впала так низько, що він перестав відчувати муки совісті. Вона міцно спала навіть в ту мить, коли він спускав зі сходів настирного сусіда або ж викидав саму Марі з її квартири, а речі Жюля заштовхували йому в горлянку. Мовчала совість і коли виливав вміст нічного горщика на газетяра. Але найжахливіше було те, що його ненависть поширилася й на Луїзу. Він відчував, що якби не її необережні слова, його життя було б іншим. Яким завгодно, але іншим. Вона була винна у всьому те, що трапилося і повинна була бути покарана за це. На щастя, у нього було достатньо часу для того, щоб придумати їй гідну кару за цей вчинок.

Кожен день він повільно божеволів від гостроти його почуттів. Філіп жадав доторкнутися до Луїзи, обхопити її тендітні руки своїми долонями, притиснутися до шовковистої шкіри губами й вдихнути улюблений запах лаванди й лимонника. Він раз по раз з обожнюванням дивився на наречену, знаючи, що її відповідь ніколи не зміниться. Навіть розуміючи, що ще вранці, в поїзді, задовго до їхньої зустрічі, рішення було прийняте, він продовжував любити її. Свою милу, добру і ніжну Луїзу. Але так само як з кожним днем міцніла його прихильність, так само охоче в ньому росла й ненависть до неї. І дю Солей нічого не міг з цим вдіяти - готовий був цілувати її, міцно стискаючи при цьому горло коханої.

Він помирав кожного вечора, засинаючи на межі життя й смерті, але щоранку знову прокидався, знаючи, що більше ніколи не буде щасливий. Але ж всьому виною був всього один день...

День 1

- Свіжі новини! Свіжі новини! Принц Герман одружиться з герцогинею Жаннетт Саросською!

- почувся крик хлопчика за вікном. Філіп невдоволено позіхнув і відкрив очі. Зазвичай в цей час він вже давно був на ногах, але вчора занадто захопився експериментами, то ж заснув лише під ранок.

Чоловік потягнувся за годинником, який стояв на тумбочці й спробував сфокусувати погляд на стрілках. Ті показували пів на дев'яту, і це дуже порадувало Філіпа. Поїзд його нареченої Луїзи повинен прибути через три години, а, отже, у нього є час не тільки зібратися й поснідати, а й ненадовго забігти в майстерню пана Жако. Йому натерпілися розповісти наставнику про те, яке відкриття він вчора зробив!

У невеликій квартирці, яку орендував Філіп, було лише дві кімнати, одна з яких була для нього кабінетом, а друга - спальнею. Крім того, була невелика кухня і суміщений санвузол. То ж за мірками їх невеликого містечка житло цілком могло вважатися пристойним. Головною особливістю, втім, було те, що на всіх, без перебільшення, стінах квартирки висіли годинники. Найрізноманітніші - з хитромудрими візерунками, складними механізмами, музичним сигналом й іншими новомодними штучками. Ще з десяток, напевно, можна було знайти, покопавшись в інших речах Філіпа. Втім, нічого дивного в цьому не було, адже чоловік заробляв на життя тим, що створював і лагодив годинники. До нього нерідко зверталися за допомогою навіть найзаможніші аристократи. І гроші, звичайно ж, платили відповідні. Ось тільки вибратися з тієї ями, в яку він сам себе загнав, і, нарешті, відкрити власну майстерню, так і не міг - всі гроші йшли на хобі. Захоплення магією й артефактами змушувало серце битися значно сильніше, ніж улюблена, але все ж рутинна робота.

Луїза не раз жартувала, що любов Філіпа до артефактів значно сильніша, ніж до неї. Він сміявся, але, запитай про це хтось серйозно, і чоловік не знав би, що сказати. Напевно, ці дві його пристрасті горіли з однаковою силою, адже до цього дня він досі був з коханою дівчиною, але так і не зміг одружитися з нею. Він не готовий був викласти всі гроші, відкладені на артефакти на те, щоб з розмахом відзначити весілля. А на менше Луїза навряд чи б погодилася - вона походила зі збіднілого дворянського роду.

Наспіх перекусивши, Філіп вибіг з квартири.

- Доброго ранку, містере дю Солей! - вусатий сусід містер Соул привітно підняв капелюха й посміхнувся. - Ви чули останні новини? Місіс Пінк знову підвищує плату за житло! - обурився він.

- Доброго ранку, містере Соул! Що ж, ви мене не здивували - наскільки мені відомо, ремонт даху обійшовся їй в пристойну суму! - чоловік зупинився, але все ж кинув погляд на годинник, щоб переконатися, що у нього достатньо часу навіть на таку коротку розмову. Втім, далі їм не дали поговорити - зверху почулися крики сусідів:

- І щоб я духу твого тут не бачила! Повертайся туди, де був усю ніч!

На сходи одна за одною стали падати речі Жюля - охлялого чоловіка Марі. Той намагався заперечити, нагадати про щось і закликати до розсудливості, але огрядна жіночка вже розійшлася. Подібні скандали у них відбувалися регулярно. Раз на місяць, а іноді й у два, жінка знаходила привід вигнати благовірного з хати. Той кілька днів жив у своєї коханки (наявність якої, до речі, абсолютно не турбувала Марі), а потім купував букет ірисів і йшов миритися. До того моменту дружина вже заспокоювалася і навіть починала сумувати за Жюлем, то ж з радістю приймала його у свої обійми.

- Погляньте-но на них! Знову біснуються! - похитав головою сусід.

- Вибачте, містер Соул, але мені час бігти, - не даючи можливості схаменутися після його слів, Філіп поспішив до сходів. Всього за якихось п'ятнадцять хвилин він дістався до майстерні пана Жако.

- О, це ти, хлопче! - невисокий сивий старий навіть не став відривати погляд від столу - і так знав, хто може прибігти до нього в таку рань. Його сірі, вже мутнуваті від віку очі, ховалися за спеціальними окулярами з величезними опуклими лінзами. Схожі часто використовували ювеліри - їхня робота вимагала такої ж точності, як і праця артефакторів. - Я й не сподівався тебе сьогодні тут побачити. Якщо пам'ять мені не зраджує, наречена просила зустріти її на вокзалі?

- Пам'ять, на відміну від зору, вас ніколи не підводила, - скидаючи сюртук, зауважив дю Солей.

- Ну що ж, в такому разі, я просто зобов'язаний тобі показати дещо. Думаю, що ти, як часових справ майстер, оціниш моє нове замовлення, - чоловік швидко витер руки й попрямував до віддаленої кімнати. Не чекаючи на запрошення, Філіп попрямував слідом за ним. Цікавість пересилила, і він навіть забув про те, що хотів розповісти артефактору.

Майстер Жако вже встиг дістати з потайного сейфа шкатулку зі складним замком - в ній він тримав тільки найцінніші екземпляри своєї роботи.

- Ось подивись! - вже через хвилину на долоні старого лежав невеликий годинник з ланцюжком. Зроблений він був з золота, як і акуратні стрілки й цифри. А ось циферблат відливав чорним перламутром. Ювеліри непогано попрацювали, прикрасивши годинник зсередини розсипом дрібних діамантів. На перший погляд, він нічим не відрізнялися від інших, але Філіп не поспішав з висновками. - Ну, як, є припущення? - в очах чоловіка з'явилися хитрі іскри.

- Жодного.

- Що, навіть найпримітивнішого?

- Ну ... Вони керують часом? - пробурмотів він перше, що спало на думку.

- І ти маєш рацію, хлопчику мій! - радісно вигукнув чоловік. - щоправда, конкретно цей екземпляр може повертати час назад лише на кілька хвилин, або ж, навпаки, прискорювати його. Для більших часових проміжків потрібна трохи інша магія, - посміхнувся він і подав учневі артефакт.

- Звідки це у вас? - з цікавістю став розглядати годинник Філіп.

- Приніс один клієнт - виникли проблеми з прискоренням часу. То ж під час цієї роботи мені стане в пригоді твій досвід. Ну, чого стоїш, бери фартух!

І робота закипіла. Вони разом розбирали годинник, розглядали його, намагаючись не пошкодити магічні нитки, діставали й перевіряли кожну дрібну деталь. Разом з тим майстер Жако розповідав Філіпу, що і як працює, і які нитки варто міняти. Його руки вже були не в змозі робити таку дрібну роботу, тому він повністю довірився учневі.

- Ну що ж, ти поки заміни тріснуте скло, а я піду пообідаю, - поплескав його по плечу старий, через деякий час.

- Добре, майстре, - машинально кивнув головою Філіп, але майже відразу ж підняв її, шукаючи годинник. Те, що він побачив, змусило вилаятися і схопитися на ноги. - Майстре Жако, вибачте, але мені час бігти! Як тільки зустріну Луїзу - повернуся й дороблю годинник! - крикнув він уже у дверях, натягуючи сюртук. І як таке могло статися ?! Вже був початок першої!

Швидким кроком він подолав весь шлях до вокзалу, на щастя, до того було близенько. Чіпкий погляд одразу ж знайшов у натовпі тендітну фігурку Луїзи в темно-зеленому дорожньому костюмі. Вона тримала в руках масивний саквояж і крутила головою. На обличчі читався смуток і розчарування. Могло б здатися, що вона шукає свого нареченого, але ні - тепер вона просто чекала на кеб.

- Луїзо! - крикнув Філіп, прискорюючись. Вона почула його голос, і швидко обернулася. Акуратні темні брови здивовано злетіли, а губи злегка відкрилися. – Вибач, люба, я зовсім забув про час! - він легко вихопив у неї з рук саквояж і злегка обійняв дівчину вільною рукою. Від рідного і знайомого запаху лаванди й лимонника на душі стало тепло.

- Годинникар і забув про час, - сумно усміхнулася вона.

- Так, люба, світ сповнений чудес, - змахнувши рукою, дю Солей швидко зловив кеб, і вони вирушили додому. Наречена жила у квартирі навпроти, тому в них не виникало проблем з тим, щоб зустрічатися. Днями ж працювала гувернанткою в милої дівчинки Матильди.

- Ти, напевно, втомилася з дороги, - припустив Філіп, помітивши відстороненість дівчини.

- Зовсім трохи. Але я із задоволенням прогуляюся з тобою парком, - ввічливо відповіла Луїза. Чоловік зрадів, адже у нього був шанс розповісти нареченій про те, які відкриття він зробив за час її відсутності, а заразом і забігти до майстра Жако, щоб забрати артефакт. Той ніколи не був проти, щоб учень брав роботу додому.

Наречена не стала заперечувати, навіть коли зрозуміла, що вони направляються в майстерню, а не парк. Заходити, чомусь відмовилася, проте із задоволенням прогулялася поруч і зайшла в найближчий магазин, поки Філіп розмовляв з майстром.

Переступивши поріг, чоловік буквально відчував, як його переповнюють емоції - цей чудовий весняний день просто не міг стати ще кращим. Чисте блакитне небо над головою, дзвінкий спів птахів, вуличний оркестр, який грає Віденський вальс і його кохана поруч. Приємна тяжкість артефакту в кишені сюртука робила мить незабутньою.

Він раз у раз розповідав дівчині про все, що сталося під час їхньої розлуки, а Луїза уважно слухала, навіть не перебиваючи його.

- Повечеряємо сьогодні разом? - піддавшись пориву, запропонував Філіп. Було помітно, що Луїза приємно здивована його словами, але водночас вони насторожили й трохи засмутили її.

- Звичайно, - кивнула вона.

- Чудово, в такому випадку, почекай хвилиночку, будь ласка, - попросив він і зник у дверях невеликого ресторанчика. Всі, хто жили в будинку місіс Пінк час від часу замовляли там їжу, то ж Філіп був упевнений, що Луїза буде задоволена його вибором.

Пара домовилася зустрітися через дві години, і рівно в призначений час дю Солей постукав у двері сусідки. Та не відразу відкрила, але він навіть не подумав звернути на це увагу. Як і на те, що очі її трохи почервоніли, а завжди ідеально укладені локони тепер було розпатлані.

- Проходь, будь ласка, - запросила вона, впускаючи у свою квартирку. У неї було таке ж планування, як у Філіпа, але другу кімнату вона використовувала замість їдальні. Саме там зараз і стояв красиво сервірований стіл зі свічками.

В цю саму хвилину чоловік раптом зрозумів, що більше не хоче говорити - йому приносило задоволення слухати Луїзу. Дівчина розповідала про те, як гостювала у батьків і бачилася зі старими друзями. Її мова поступово пожвавлювалася, а обличчя світлішало. Ніби майже висушену квітку раптом полив турботливий садівник.

«Як же я люблю її», - подумав Філіп, і взяв руки дівчини у свої. Вона завмерла і замовкла, здивована його поривом. На мить чоловікові здалося, що вона хоче відсмикнути руку, але все ж стрималася. Потім, ніби згадавши про щось, вона все ж встала і почала прибирати порожні тарілки зі столу.

- Луїза, виходь за мене заміж, - раптом натхненно виголосив він

- Я і так твоя наречена, - нагадала вона йому з посмішкою.

- Я серйозно. Давай завтра ж одружимося. Тільки ми вдвох. Ти і я. До чого нам все це свято, адже головне - ми будемо разом.

Почувся гуркіт - це тарілка з хлібом впала на підлогу, а вміст висипався біля ніг Луїзи.

- Ну, чого ти мовчиш? Погоджуйся, і обіцяю - ти ніколи не пошкодуєш про це, - чоловік підійшов і обійняв її за плечі.

- Філіпе... - дівчина рвучко обернулася і поглянула в його очі, повні надій. Після цього вона різко опустила погляд і облизала губи. - Вибач, але цього не буде.

- Я знаю, що ти хотіла пишне весілля, але ...

- Ні, Філіпе, - голос її тепер звучав глухо. - Вибач, але весілля не буде. Ні пишного, ні скромного. Я не вийду за тебе.

- Що? Але чому? - чоловік не міг повірити в те, що чує - напевно це просто якийсь розіграш. Але ні, Луїза продовжувала говорити. Вона розповідала йому про свої почуття, що більше не відчуває того вогню в їхніх стосунках, що втомилася чекати, і, нарешті, зрозуміла, що ніколи не буде найважливішим в його житті. Так, вона знає, що він її любить, але бути мовчазною статуєю, асистенткою в його експериментах - це не для неї. Дівчині необхідно було більше, але Філіп не міг їй цього запропонувати - все життя тоді довелося б перекроїти. Але ж тоді він не був би собою, а, відтак, вона б не змогла любити його, як раніше.

- Пробач, я не хотіла, щоб все відбулося саме так. Але твоя поведінка сьогодні ... Я зрозуміла, що нічого не зміниться, як би ми не намагалися, - винувато пояснила вона. Можливо, чоловік би ще наполягав, намагаючись переконати Луїзу в тому, що вона не права, але щось було в її голосі таке, що він зрозумів - занадто пізно.

- Мені, напевно, краще піти, - розгублено вимовив він, і попрямував до виходу. Колишня наречена ще про щось говорила, просила, але він не чув її слів, занурившись у власні думки. Все відбувалося ніби уві сні. Дуже і дуже поганому сні, який він був не в змозі змінити.

«Змінити? Але ж все ще можна змінити! » - раптом зрозумів Франц, глянувши на чарівний артефакт в руках. Він навіть не пам'ятав, як взяв його, але це було не важливо. Тепер у нього був шанс змінити долю і зробити своє майбутнє щасливим. Чомусь, тільки почувши відмову Луїзи ставати його дружиною, він зрозумів, що не зможе жити без неї.

- Я зроблю все правильно! Я виправлю минуле! - впевнено твердив він, розбираючи годинник.

За вікном вже було темно, коли чоловік підняв артефакт за ланцюжок і в останній раз пильно подивився на нього, перевіряючи цілісність. Впевненими рухами він перевів стрілки на потрібну годину і натиснув на кнопку, яка запускає механізм. За руці пройшов легкий імпульс, ніби його вдарило струмом, а потім простір навколо Філіпа почав змінюватися. Він ніби втягувався в серцевину годинника і в якийсь момент, переповнений енергією артефакт, вибухнув. Ударна хвиля магії відкинула чоловіка назад. Від сильного удару головою дю Солей миттєво втратив свідомість.