Маленька зірочка

Вирушаємо до вікового казкового лісу, де стоїть будиночок лисеняти Вогника. Він розташувався між корінням великого старого дубу, яке приховує вхід в нірку від допитливих очей. На другому поверсі – квартира великої родини: Анні та Пітера Луска і їх діточок – маленьких білочок.

Старшу донечку звуть Зефіркою. Її сестричок - Плюшка та Пушинка, бо одна любила робити великі запаси горішків, а потім забувала де їх сховала, а інша була така легка та маленька, мов пушинка. Молодшого братика батьки назвали Кокосом тому, що в нього були дуже міцні зубки, такі, що могли, мабуть, і кокос розгризти. Всі в родині Луска мали пухнасті руді шубки та гарненькі китиці на вушках. Всі, окрім Зефірки. Її шубка мала не рудий, а білий колір. В усьому іншому вона була звичайною білкою: мала пухнастий хвостик і гарні китиці на вушках, полюбляла стрибати між гілочок і гризти смачні горішки.

Всі негаразди в сім’ї Луска були через білу шубку Зефірки (так, принаймні, думала мала білочка). Коли родина виходила на прогулянку, неодмінно знаходилося якесь допитливе звірятко, що з подивом її розглядало. Не раз Зефірка чула і образливі коментарі від сорок – пліткарок, що жили поверхом вище: «Як так вийшло, що всі білки в родині Луска як білки, а одна мов якийсь альбінос?» А коли маленька білочка розповідала мамі, що її назвали якимось «альбатросом» і запитувала хто це такий, та чомусь завжди плакала і казала тільки, щоб Зефірка не слухала дурних базік.

Але, підростаючи, маленька білочка і сама зрозуміла, що з нею не так. Вона бачила: через її особливу зовнішність, інші білочки не хотіли з нею товаришувати. Також Зефірку не взяли до балетної школи, пояснивши це тим, що вона «буде виглядати негармонічно поряд з іншими балеринами». Якби не підтримка та любов родини, життя маленької білочки було б дуже сумним.

Кожного вечора пані Луска бажала своїм більченятам доброї ночі та розповідала цікаву казочку. І от одного вечора, коли всі маленькі білочки почистили свої зубки, надягли барвисті піжамки та полягали в свої теплі ліжечка, мама – білка сказала: «Яку казочку вам сьогодні розказати, мої любі більченята?» «Розкажи про печеру із золотими горішками та сорок розбійників», - попросив Кокос. «Ні, розкажи краще про красуню білочку, яку зачарували отруєним горішком», - перебила його Пушинка. «А я хочу про пряничний будиночок і білочок Гензеля та Гретель», - додала Плюшка. «А яку казочку хочеш почути ти, Зефірка?», - спитала мама. «Не знаю, про що хочеш, про те й розповідай», - сумно відповіла маленька білочка.

«Добре, сьогодні я розповім вам нову казочку, яку ви раніше не чули. Казочку про маленьку зірочку. Одного чудового дня у далекому - далекому Всесвіті народилась маленька зірочка. Коли вона розплющила оченята, то побачила як яскраво сяють інші зірки, як їх багато і як це гарно. «Я так щаслива, що я теж одна з них!», - сказала вона. Але інші зірки не розділяли її радощів: «Нас і без неї було багато. І зовсім вона не схожа на справжню зірку. Світить якось мляво і не блакитним кольором, як всі ми, а червоним. Ні, вона ніколи не буде однією з нас». І вони одвернулися від маленької зірочки.

А десь на іншому кінці Галактики, на планеті Земля, сидів на гілочці астроном – сова. Він уважно дивився в свою підзорну трубу на небо. Астроном все своє життя спостерігав за зірками і мріяв колись відкрити нову. Він все дивився й дивився на небо, а потім щось записував у товстому зошиті, здається, якісь розрахунки. Обличчя його було в глибокій задумі. Як, раптом, на ньому засяяла яскрава посмішка. «Знайшов! Я знайшов нову зірку у Всесвіті!», - радісно вигукнув він, - «І, нехай, вона маленька і не така яскрава як інші, проте вона сяє особливим червоним кольором і це дуже гарно!»

На іншому дереві сиділа зорька, така маленька нічна пташечка. Вона також дивилася на небо і на нову маленьку зірочку. Зорька не була вченим, але також любила зірки. Вони такі різні: одні яскраві, інші бліді; маленькі та великі; червоні, жовті, зелені, блакитні, білі… Але це, навіть, добре тому, що так небо виглядає особливо гарно. Головне те, що разом вони освітлюють нашу Землю…», - ось таку казочку розповіла пані Луска своїм більченятам. Потім вона поцілувала їх у маленькі носики та побажала доброї ночі.