Розділ 6

Кароліна

"Два перших завдання або, як Алія прочитала цілу книгу!

Що ж, початок можна назвати вдалим. Завдання моїй новій подрузі було досить легким. Я дала їй найскучнішу книгу для інших та мою улюблену "Війна та мир" та наказала прочитати за вечір. І уявіть собі, їй сподобалось! Я це по очам побачила. Взагалі, ця дівчинка мила. Думаю, ми змогли б потоваришувати.

Моє завдання було складніше. Ну, для Алії, напевно, раз плюнути, а ось мені для виконання його довелось влити в себе тонну алкоголю. Голова досі болить. Переспати з хлопцем, якого побачу вперше. Дивно, так? Але я взагалі нічого не пам'ятаю, тому на цій ноті на сьогодні закінчимо."

В кімнаті вже досить темно. Світло лунає лише від мого ноутбука та маленького ліхтаря надворі. Тихо. Ненавиджу такі вечори. Наодинці. Коли ти, лише зі своїми думками. Раніше божеволіла, зараз легше. Я змінилась чи щось інше... А, можливо, я просто навчилась жити з минулим, яке не відпускає і не відпусте ніколи.

Легка мелодія заполонила кімнату. Хтось телефонував. Дивно, вже занадто пізно для розмов.

- Слухаю.

- Це Кароліна Метревелі? - оксамитовий голос відразу запав у серце. Я, ніби відчула цю жінку поряд із собою.

- Так, з якого приводу ви телефонуєте?

- Вибачте, що турбую вас досить пізно, але я б хотіла замовити у Вас статтю. Про моду в Україні та мою появу у вас.

- Вибачте, але з ким я взагалі розмовляю? - я нічого не розуміла.

Мені не часто телефонували та просили статтю саме мого авторства. Такий досвід я маю, але все одно журналіст я ще не такий відомий.

- Яніна Муерте.

В цей момент блискава спалахнула з новою силою та швидкий спалах світла обійшов кожен закуток кімнати. Стало не по собі.

- Ми можемо завтра зустрітись? - запитую. Намагаюсь триматись плану подібних дзвінків.

- Так, звісно. Давайте в кафе Штрудель. На Макаренко. О 12:00, підійде?

- Гаразд, я буду. - Слухавку кинули навіть не попрощавшись.

***

Почуття після розмови з Яніною були змішаними. Світ занадто тісний. Ще сьогодні вдень я розмовляла з Алією про цю Муерте, а білий хлопчик намагався змусити допомогти, а вже ввечері розмовляла з нею по телефону.

Цікаво, що насправді їй від мене потрібно?

Прийшло повідомоення від Алії:

"Білявочкааа, ще не спиш? Моє наступне завдання. Завтра ти їдеш з міста в Чорноморськ на один день. Нікому про це не кажеш. Ти, море, прогулянки та гарні чоловіки:)"

Що ж, це прямо-таки у стилі Дильшат. Дякую, хоча б спати ні з ким не доведеться. Відповідаю:

"Що ж, твої найскучніші будні продовжуються! Купуй квитки в національний театр опери та балету. Йдеш на Пікову даму Чайковського. Вперед, люба!)"

У відповідь я бачу купу сумних смайликів. З думками про чудову прогулянку в чудовому місті та про майбутню зустріч з Яніною, я засинаю.

Чомусь здається, що з появою в моєму житті цієї, зовсім не схожої на мене дівчини, все зміниться. Та чи на краще? Бо в щось хороше я перестала вірити вже давно...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.