Послання у майбутнє

Яким буде день багато в чому залежить від того, як ми зустрінемо ранок. Яка погода за віконцем, як пройшла ніч і як з самопочуттям і здоров’ям. Але в дитинстві все по – особливому тому, що діти живуть у своєму особливому світі. В цьому світі кольори яскравіше, звуки голосніше, гори вище, а кожен день – це ціле життя, сповнене нових відкриттів і пригод. Діти вміють радіти простим маленьким радощам; помічати красу, там де дорослі не бачать нічого особливого і часто дивують дорослих своїми не по – дитячі розумними та водночас простими висловами про життя. Дітям потрібні батьки, їх турбота, любов і допомога. Чудово, коли, не дивлячись на всі труднощі життя, дорослим вдається зберегти в своєму серці яскраву іскру найпалкіших та найсвітліших почуттів, з якої запалає вогник щирої любові до світу, до кожного нового дня. Це те відчуття, яке знайоме кожній дитині, яке дорослі бачать у щасливій посмішці своєї дитини та в сяйві її маленьких оченят – зірочок. Цей дар, радіти життю, діти можуть передати і дорослим, які щиро люблять їх.

Так думали Залізна щелепа та Місячне сяйво дивлячись на свого синочка, який солодко спав, посміхаючись уві сні, мабуть тому, що бачив своїх друзів, їх веселі ігри. А його лапки трішки здригалися, здавалося, що він бігає. Місячне сяйво підійшла до синочка, вкрила його теплою ковдрою та поцілувала у пухкеньку щічку. А потім вони разом із батьком – вовком тихенько вийшли з кімнати Молочні ікла. Йому треба гарно виспатися – завтра Перше вересня.

Тим часом Вогник сумно визирав у віконечко свого будиночка. Місяць яскравим срібним сяйвом освітив ліс. З кожного віконця лісових хатинок променіло світло. «Завтра Перше вересня. Всі звірята разом із батьками веселі та нарядні підуть до школи. А я буду один, як завжди», - думав маленький лис. Уперше в житті йому захотілося завити на луну. «Стривай – но, лиси не виють. Мої батьки не хотіли б щоб я плакав. Я не буду плакати. Я стану сильним, розумним і обов’язково знайду своє місце в цьому житті! Я дуже хочу, щоб мої батьки, дивлячись на мене з небес посміхалися та пишалися мною!», - вирішив Вогник і витерши сльози пішов спати.

Він вимкнув світло, вмостився зручно на своєму ліжечку та заплющив очі. «Хей! Вогник! Пс! Ти чуєш мене! Це я, Іскорка!», - почув він крізь марево сну. Але в ліжечку було так солодко, що маленький лис тільки позіхнув і перевернувся на інший бік. І тут щось стукнуло його по лобі. «Ауч!», - вмить прокинувся Вогник і потер свій лобик. На підлозі він побачив ялинову шишку. А секунду поспіль у відчинене вікно залетіла нова шишка. Маленький лис, позіхаючи та потягуючись, встав зі свого ліжечка та попрямував до вікна. Раптом він швидко присів. І саме вчасно, інакше велика шишка, що летіла, мов реактивний літак, могла зустрітися з його лівим оком. «Хто там кидається шишками! А ну йди сюди, я тобі дам на горіхи!», - суворо пригрозив Вогник, визираючи у вікно. Під вікном стояла Іскорка. «Пробач, я просто хотіла з тобою зустрітися! Вийди, будь ласка, це дуже важливо!», - сказала вона.

І коли Вогник вийшов, вона взяла його за руку та потягла кудись крізь гущавину лісу. Через деякий час звірята вийшли до маленького водоспаду, який у місячному сяйві, здавалося, виблискував усіма відтінками срібла. «Ух ти!», - тільки і зміг сказати зачарований Вогник. «Ходім!», - сказала Іскорка і потягла його ближче до водоспаду. І коли вони підійшли зовсім близько зупинилася та сказала своєму другу: «Вогник, обіцяєш бути моїм найкращим другом і зберігати наші таємниці?». «Обіцяю!», - відповів маленький лис. Іскорка посміхнулася та сміливо ступила під потік води, а потім зникла за живою стіною, що лилася без упину. Вона міцно тримала руку Вогника, а отже і він опинився у потоці води. Але вже через хвилину, мокрі наскрізь, вони стояли в невеликій печері. Якою красивою була ця печера! В ній були сотні, бо навіть, тисячі кристалів! І кожен – небувалої краси!

«Це моє таємне місце. Я люблю тут ховатися, коли мені сумно. Тепер це і твоє таємне місце також», - сказала Іскорка, - «Ходім, я покажу тобі ще дещо». І вона підняла один з кристалів. Що ж побачив маленький лис? Він побачив гарну скриньку з акуратним маленьким замочком. «Що це?», - спитав Вогник. «Ти коли – небуть чув про капсулу часу?», - спитала Іскорка. «Капсулу часу… А що це?», - відповів маленький лис. «Це таке послання у майбутнє. Його може написати будь – хто. У посланні можуть бути побажання для себе у майбутнє або для тих, хто буде жити, наприклад, через 100 років. А ще можна написати у посланні свої мрії про те, яким буде світ, яким будуть ті, хто писав послання через декілька років. Можна писати свої мрії. Потім ці послання кладуть, наприклад, у скриньку та закривають на визначений термін», - сказала маленька лисичка. «О… А що потім? Напевно про такі капсули забувають?», - сказав Вогник. «Ні, я б не забула», - образилася Іскорка. «А хочеш і ми напишемо послання для себе у майбутнє?!», - сказала вона із захопленням. «Хм, я і не знаю що писати. А як раптом хтось прочитає наші послання та буде сміятися? І чесно кажучи, пишу я ще погано», - відповів Вогник. «Не страшно, ми можемо намалювати.

Давай намалюємо наші мрії. Ось ти, наприклад, про що мрієш?», - сказала маленька лисичка. «Найбільше я мрію про те, щоб знайти свою бабусю. Я знаю, вона також шукає мене. А ще про те, щоб у мене, як і у всіх, були мама та тато. Про це я мрію найбільше», - сумно відповів Вогник. «Тримай, ось кольорові олівці та чисті листочки. Давай намалюємо та напишемо наші бажання, які ми хочемо здійснити перш, ніж станемо дорослими та закінчимо школу. Сховаємо їх у скринці, а скриньку – у цій печері. А через 12 років знайдемо та перевіримо чи здійснилися наші бажання! Не бійся, про цю печеру ніхто не знає, наші послання не знайдуть», - таємничим голосом сказала Іскорка.

І вони почали мріяти. Вогник намалював себе разом із бабусею, а ще намалював маму та тато. Потім він намалював всіх своїх друзів. Всі вони посміхалися та обіймали один одного. Себе він намалював пожежником. Стати пожежником і рятувати звірів від пожеж було його мрією. А ще він намалював повітряну кулю, на якій мріяв політати, і багато цукерок, іграшкового робота. Іскорка намалювала себе у гарному платті, із зачіскою та мікрофоном у руці. Вона мріяла стати співачкою та танцівницею. А поряд із собою намалювала у такому ж гарному костюмі Вогника. Він їй дуже подобався. Іскорка мріяла про те, як вони разом танцюватимуть та дружитимуть усе життя. Коли звірятка закінчили малювати вони підписали свої малюнки та поставили дату, 31 серпня 2022 року. А потім обережно згорнули та сховали свої посилання на довгі 12 років.

Поверталися додому Вогник та Іскорка мовчки, розглядаючи зірки та тримаючись за руки. А завтра почнеться нова сторінка в книзі їх життя, де кожен з них сам створює своє завтра…