Ніч спогадів

Язички сонечка яскраво спалахнули, розфарбувавши вечірній ліс у теплі малинові відтінки. Але це феєричне видовище не тривало довго. Яскраве сяйво поступово потьм’яніло та згодом зовсім згасло, поступившись місцем глибоким синім відтінкам. На деякий час в лісі стало зовсім темно.

Здавалося темрява поглинула величний ліс. Але її панування не було довгим. Незабаром на небі з’явилася велика яскрава пляма. Вона поважно випливла з – за хмар, наче королева ночі, а за нею на небі почали з’являтися по – одній яскраві зірочки. Настала ніч і більшість лісових звірів поринули у ласкаві обійми королівства снів. Але заснули не всі. Поважний їжак, пан Голоснотуп, тупотів собі лісовими стежками; кажани вилетіли на нічну прогулянку; в траві запалили свої ліхтарики світлячки – щоб кожен звір, який пізно повертається додому, не заблукав у лісі. А одна родина сов готувалася до важливої події – їх син Велике око завтра піде в перший клас.

Маленьке совеня Велике око сидів у своєму будиночку, дублі старого дубу, та дивився високо в небо. Він терпляче чекав і видивлявся. Чекав поки повернуться батьки з нічного полювання. І ось на небі з’явилися дві темні фігури. Вони прямували прямо до Великого ока, втомлено змахуючи крилами. Фігури були все ближче й ближче! Нарешті можна було розгледіти їх гострі дзьоби та кігті, великі очі та міцні крила. Це були батьки Великого ока – Гострий дзьоб і Швидка зоря. Цього разу в своїх міцних кігтях вони принесли гарненький рюкзак і шкільну форму. Побачивши подарунки, Велике око радісно захлопав крилами. Новенька форма та рюкзак дуже личили совеняткові. Радісний, він крутився перед дзеркалом, а його батьки з гордістю дивилися на свого сина, який так подорослішав!

«Мій Гостродзьобику, - сказала мама – сова до батька, - пам’ятаєш наш перший дзвоник і нашу школу?» «Мам, ви з татком, що, навчалися в одній школі?», - здивовано спитав Велике око. «Так, синку, і не просто в одній школі, а в одному класі», - відповів тато – сова. «Розкажи, будь ласка! Розкажи, як ви познайомилися!», - попросив совенятко. «Ну гаразд, сідай зручніше, - сказала мама – сова, - Ми з твоїм батьком познайомилися на лінійці…» «Як це на лінійці?», - здивовано перебив розповідь мами Велике око. Швидка зоря тихенько розсміялася та продовжила: «Лінійкою називають свято на честь початку нового навчального року. Усі школярі в цей день вдягають гарненьку форму, батьки купують букети запашних квітів і усі разом збираються у дворі школи. Там на них чекають привітання від директора, найголовнішого в школі, від вчителів і інших учнів. Грає весела музика, діти читають вірші і обов’язково обирають маленьку дівчину – першокласницю та хлопця зі старших класів і вони разом дзвонять у гарний дзвіночок. Потім звірятка зі своєю вчителькою йдуть в свою класну кімнату, де вони навчатимуться різному: рахувати, читати, писати, і ще багато чому. Все це дуже цікаво!» «А коли ж гратися? Гратися в школі не можна?», - сумно опустивши крильця спитав Велике око. «Можна і треба, але не на уроці. Урок – це час, коли всі діти слухають те, що розповідає їм вчителька і роблять те, що вона скаже, а перерва – це час знайомств з іншими звірятками, час веселих ігор і відпочинку. Перед початком уроку чи перерви завжди лунає дзвоник. А ще для маленьких звіряток, батьки яких дуже зайняті на роботі є група подовженого дня. Коли всі заняття закінчуються, ці звірятка залишаються в школі ще на деякий час. Відпочивають, а потім роблять домашні завдання. Зазвичай їх не багато». Велике око уважно слухав маму та дивився на неї своїми великими, мов дві тарілки оченятами.

«О! Мені вже хочеться скоріше до школи! Там так багато цікавого і можна знайти багато нових друзів! Мама, ти так і не розповіла, як ви познайомилися з татом?», - сказав нарешті маленьке совенятко. Швидка зоря знову тихо розсміялася, а потім з таємничою посмішкою сказала: «Як я і говорила, ми з батьком познайомилися першого вересня. Я стояла попереду, а твій батько за мною. І, можливо, я б його не помітила, якби він час від час не смикав мене за косичку». Тато – сова почервонів від сорому та сказав в своє виправдання: «Гм, я ж по – доброму смикав. У твоєї мами в той день були такі два великі бантики. Вони мені все закривали! Ось я і смикнув, щоб вона посунулась трішки. А коли твоя мама обернулася та подивилася на мене своїми гарними великими карими очима, я зрозумів, що гарнішої совоньки я в світі не бачив. І взагалі я був дуже слухняним совенятком у школі». «Мені можеш не розповідати яким ти був! А хто підклав вчительці, поважній чаплі, жабу на стілець?», - з хитрою посмішкою та веселими вогниками в очах сказала мати – сова. «Е… Я просто хотів пошуткувати!», - вже тихіше сказав Гострий дзьоб. «А як ми потім всі ганялися за цим жабеням по класу, а пані чапля верещала, що духу, що викличе твоїх батьків до школи!», - продовжувала згадувати мама – сова. Тато виправдовувася та розповідав як йому дісталося за цю історію від його батька, а мама та Велике око голосно сміялися.

Ніч видалася напрочуд ясною, теплою та тихою. Гострий дзьоб і Швидка зоря розповідали історію за історією про своє дитинство та навчання в школі, а Велике око слухав і сміявся поки солодке марево снів не овіяло його оченята і він заснув.