ЯК СОНЦЕ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ СВЯТКУВАЛО

Після довгих роздумів і мук колегіум визначив, що Сонце народилося сьомого вересня мінус два мільярди п’ятдесят сім років тому. І вирішили, що найкращий спосіб святкувати цей щасливий день – змусити ченців робити маски. Вираз їхніх облич можна було описати дуже коротко: камінь.

Але казати щось бюрократам – підписатися на нескінченне катування папером, тому, позітхавши, вони погодилися, що раз на рік робитимуть маски.

Не одне століття проходило подібне святкування, і з часом ченці навчилися їх робити за одну ніч. Як? Та просто набризкували різні кольори на великі дерев’яні кола, а потім розмазюкували фарбу пензлями. Сюрреалізм – вихід на будь–які випадки життя!

Три тисячі сорок першого року вони зробили так само. Глядачів на це диво майже не залишилося – всього купка олігархів, які вигнали всіх інших людей в інші системи. Ну, й вони були не дуже вибагливі. За дівками–танцівницями врешті–решт не надто роздивишся, що коїться з сонцем. Змінює кольори – значить усе так і має бути.

Так от. Сиділи собі ченці задоволені й пили квас(який насправді був пивом, але воно було взагалі–то заборонено, тому вони поміняли етикетки).

І тут раптом почувся страшенний гуркіт. Перекосило лавицю донизу – і посипалися ченці на долівку, як стиглі яблука(вони справді були дуже круглі й червоні).

Побігли ченці, як ті перегодовані бабусею діти, убік складу “масок”. Уже звідси було видно, що щось там трапилося: фаєршоу, на якому смажить маршмелоу дракон, – явище досить яскраве.

Бігли вони довго, шарпали ногами, перечіплялись один через одного. Котилися м’ячиками вниз схилом і знову підіймалися.

Коли ж добралися нарешті до низу, то побачили, що склад повністю розвалений, а всі маски погризені. Завмерли ченці ошелешені. Мізки з їхніх голів поспішно почали виповзати з вух черв’яками.

– Ми зараз тебе самі засмажимо! – заволав найстарший з ченців із лисиною, яку багато хто плутав з дзеркалом – на ній тому виднілася зубна пуста.

Дракон запхнув у рота велику зефірину і почав гучно чавкати. Усі інші ченці покрилися потом і поспішно відступили за спину найстаршого, який продовжував плюватися слиною.

– Ми порвемо твою шкіру на шматки й зробимо з неї маски!

Дракон випустив струмінь диму, але навіть це не вплинуло на чоловіка. На жаль, це було й не дивно – черв’яки–мізки якраз у цю мить зістрибували з летючої землі, одягнувши попередньо парашути. Вони щиро сподівалися, що зможуть знайти там унизу кращого власника.

А тоді раптом стало яскраво–яскраво. Всі аж осліпли.

– Мій рятівнику! Мій найкращий друже,– пролунав голос, як грім. – Ти не уявляєш, який чудовий подарунок на День народження мені зробив.

Обернулися всі назад і побачили Сонце, яке раптом зійшло з неба і йшло до нього.

– Зупинись!

– Не роби цього!

Закричали налякано люди.

– Що ці таргани кричать? – запитало Сонце, ступаючи на землю.

– Здається, зупинитися,– сказав Дракон.

– Справді? Але навіщо мені це робити?

Ступило Сонце за ґрунт, а тоді почувся гучний хрускіт.

– Упс,– видало воно.

Летюча земля розвалилася на шматки й вони висіли в повітрі.

– Не дивись униз, не дивись униз,– бурмотіли ченці в унісон.

– А чому? Що тоді трапиться? – запитав наймолодший і зиркнув донизу.

– Аааа. Ти – дурень. Тоді почне діяти закон всесвітнього тяжіння!

І вони полетіли всі дружно вниз.

Олігархи тим часом розляглися на пляжі вже й злобно зиркали на небо. Сонце не поспішало змінювати кольори – і це їх абсолютно обурювало.

– Зовсім знахабніли ці ченці,– заявила жінка у білій перуці

– Та я казав вам: цю корупційну організацію вже давно пора закрити!

Сказав чоловік у червоній кепці, з–під якої виднілася рожева, як дупа в немовляти, голова. А тоді в нього раптом задзвонив телефон.

– Так, Маринко? Що, грошей не вистачає на шубу? Так візьми з бюджету на дорогу. Там уже все розікрали? А на пісок для пляжів? І там пусто…

– Із цією корупцією точно треба щось робити! – виголосив він і завершив виклик.

Так би олігархи й балакали: про корупцію, через які їхнім коханкам і коханцям вічно не вистачало на машини й шуби, як раптом з неба почало щось падати. Хтось кинувся до гвинтокрила, інші до літаків. Але невідомі тіла виявилися швидшими.

– Ух,– сказало Сонце, опускаючись на пісок.

– Холодно. Давненько я не бувало на Землі. Ну, як сестричко поживаєш? – поплескало воно по поверхні.

Олігархи застигнули, розгублено витріщаючись на Сонце. А тоді чоловік у кепці раптом зло на неї рушив.

– Що це взагалі розгардіяш? Як ти осмілилося прийти без маски?

– Якщо то були маски, я – от той черв’як.

Вона вказала на мозок найстаршого, який марно намагався забратися в голову одного з олігархів. Дракон гмикнув, споглядаючи цю наївну впевненість, що той чоловік ще не зробив пластичну операцію.

– Це хендмейд! – обурювалися в той час ченці.

– Краще б уже ШІ тоді зробив мені маски,– роздратовано буркнуло Сонце.

– Ти підтримуєш повстання роботів! – нажахано сахнулися назад олігархи.

– Я викликаю поліцію! – тонким верескливим голосом видала жінка в перуці.

Поки Сонце роздумувало про те, що вони називають поліцією: тих плазунів із раціями чи стрибунців із теками, Дракон раптом підійшов до нього.

– Може, станцюємо?

– Тут?

– А де ще?

І закружляли в танку Дракон і Сонце. Тремтіла земля, олігархи тікали, а за ними гналися черв’яки з мізків ченців. Ті ж знайшли вже запаси лікеру і напивалися.

Такого яскравого(в усіх сенсах слова) Дня народження Сонця світ ще не бачив.