Пролог. Наше тіло
З давніх-давен людство звикало до свого тіла. Іронічний той факт, що за кілька років бачення змінювалося настільки, що аж могло позмагатися з політичними та релігійними поглядами. Хоча в чому ж іронія? Ці галузі так поглинаються в душу людини, що та починає ледь не сприймати себе оболонкою для паразитів.
Людина розумна - вид соціальний. Хто б не казав про інтровертів, які взагалі не стосуються цієї теми, незважаючи на загальну думку, чи про японських хікікоморі, що "по-нашому" є романтизованими соціофобами вищого ступеня, ми не спроможні існувати одне без одного. Саме тому зрозумілий страх стати аутсайдером, бути у вигнанні. Найпаче, коли мова йде про сприйняття власного тіла.
У нашому оточенні за факт беруть осуд усього, що виходить за межі стандарту. Жаль, що багато хто забуває: стандарт для всіх свій. Зовнішній вигляд, стиль мовлення, словниковий запас, жестикуляція, хода та постава. Усе під контролем, усе під розрахунком. А що про внутрішні характеристики? Звичайний пакет доброти, милосердя, скромності, благородства... Так хочеться до цього додати «шляхетну сексуальність». Але не можна. Тільки чому?
Огидно, бридко, дико, по-твариному, жахливо. Збочено. Це нормальна реакція на бажання вивчати тіла. Чи хоча б тіло. Своє. Живе. Яке дихає, рухається, складається з багатьох частин, які об'єднані у Всесвіт. Чим це відрізняється від астрономії чи мікробіології? Наша шкіра - ґрунт і каньйони. Наші губи - солодкий вишневий сік. Наше волосся - гілля верби та золоте колосся під час жниви. Наше серце - ядро Землі, що б'ється щосекунди, даруючи життя. Як тіло може бути бридким?
Напевно, ми ніколи не дізнаємося.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!