Діалог одинадцятий

Кларк хотів продовжити розмову, на його думку сержант Вілсон прийшла невчасно. А от Алекс зрадів і почервонів.

Сержант Вілсон підштовхнула до гостей упаковку пива:

- Дістала спеціально для вас. Якщо ви відчуваєте себе тут чужими, то я вас запрошую до гурту, ви мої особисті гості.

Апсу відкрив пиво, баночка пшикнула піна поповзла вниз, поширюючи пивний запах. Алекс подивився на Кларка, Кларк - на Апсу.

- Ходімо, - погодився древній бог, - не можна відмовляти чарівному сержанту. Авжеж ж, Алексе? - прибулець посміхнувся сержанту Вілсон. Алекс кивнув і з захопленням подивився на дівчину, вигукнув:

- Ми ваші гості!

Вона показала рукою на натовп біля невисокого подіуму, складеного з якихось деталей. Там грали веселу музику трійко музикантів, один - на синтезаторі, другий - на гітарі третій - на скрипці. Був ще й барабанщик, але за натовпом його не видно.

Апсу підхопив упаковку з пивом. Кларк з захопленням розглядав людей навколо. Алекс милувався сержантом зі смаглявою шкірою, чорними кучерями, заплетеними в тугий вузол на потилиці і темними очима, підведеними косметикою, у межах дозволеного. Вона полонила його жіночними формами та веселою вдачею. У юнака з карпатських гір так мало було подібних вільних пригод, що він занурився у романтику з головою, забув про роботу.

Грали і співали матроси гарно й весело. Багато слухачів пританцьовували. Кларк взяв банку з пивом. Апсу, мовив:

- Добре тут у них.

- А чому ти сумуєш? Не вмієш радіти, коли тверезий? - жартував Кларк, - ти можеш зробити з безалкогольного пива нормальне?

- Ні, - посміхнувся сумно прибулець, - Я пообіцяв Удаву того не робити. Чомусь додому захотілося.

- Я уявляю собі незвичайної краси зелену планету, з великим синім океаном.

- Є планети. Зелені, сині, крижані, вогняні. Їх багато. Я хочу на свій корабель.

- Ти казав, що можеш літати у космосі без корабля? На своїх крилах, - підбурював до відвертих відповідей Кларк.

- Можу, - Апсу подивився у синє небо.

- З кораблем ти як равлик з будиночком, - Кларк нагадував дитину що любить безкінечно задавати питання, - А як швидше - на крилах, чи на кораблі?

- Швидше портал, - жартома відповів Апсу.

- А, ось зараз, ти можеш перетворитися на дракона і злетіти у космос?

- Удав не оцінить таку метаморфозу, - розсміявся древній бог, його погляд затримався на Алексі, який вже взяв за руку сержанта Вілсон. Він також зауважив чотирьох високих кремезних чоловіків у червоних футболках, зброярів, вони підходили до парои з усіх боків, немов загоничі, - Люди і пристрасті? - зітхнув Апсу.

Кларк озирнувся, подивився туди, куди дивився Апсу, ледь не захлинувся пивом:

- Три на три? - оцінив Кларк.

Апсу підвівся, кинув порожню баночку до смітника і підійшов до Алекса та сержанта Вілсон. Кларк тримався поруч, він, звичайно, згадав, як його викрадали розуельські вояки, і свої невмілі спроби відбиватися. Але сподівався, що бійки не буде. Десяток матросів спостерігали за Апсу, щоб не сталося нічого такого, що могло, оце, ось, трапитися.

- Тереза, ти порушуєш статут, - вишкірився наймолодший, червонощокий, кремезний блондин з потужними м'язами важкоатлета, чи зброяра на авіаносці, - Секс на кораблі заборонений, - розсміявся він, товариші його підтримали. Гучний сміх викликав інтерес натовпу, музиканти припинили грати, і поки не починали наступну мелодію, чекаючи на дійство. Поки ніхто не втручався і не пробував заспокоїти зброярів. Усі вважали що сержант Марк Майколсон правий і ніхто не збирався заступатися за чужинців, особливо, коли порушувалися правила.

Тереза, дівчина бойова, з корабельної еліти, стояла на вахті в рубці. Але у вільний від вахти час вона заповзято тренувалася. Алекс їй здавався тендітним та беззахисним, тому вона готова була його захищати.

- Хіба гостинність заборонено? - запитала вона, виходячи вперед Алекса, прикриваючи його.

- З гостями за руку не тримаються, - вишкірився жорстко Марк Майколсон. Друзі підтримали його, з осудом дивились на Терезу.

- Ви з глузду з'їхали! Де це сказано, що не можна розмовляти з гостями? За руку триматися, чи не триматися? - Тереза войовничо вперла маленькі руки у боки, - ти ревнуєш, Марку? Тоді ти сам порушуєш статут!

Алекс спостерігав за суперечкою з подивом, але без страху. Апсу і Кларк стояли за його спиною, немов звичайні глядачі. Обговорювали подумки фізичні характеристики агресорів.

«Цей червонопикий сильний, але невмілий і вайлуватий», - розмірковував Апсу.

«Але удар сильний», - припустив Кларк.

«Поки він розвернеться, поки розпочне свій удар з кінцевої точки, швидше за все, з далекої амплітуди - можна буде сигарету встигнути розкурити», - іронічно усміхався Апсу.

«Чому з далекої амплітуди? Це як?» - цікавився Кларк.

«Тому що звик у побутових бійках бити з замахом, як у дитинстві», - пояснив Апсу.

«А як потрібно бити?» - втрутився Алекс.

«Коротко та влучно», - відповів Апсу. У цей час Марк навис над Терезою, його прозорі очі з ненавистю втупилися у тонке, ледь чи не дівоче обличчя юного Алекса.

«Алексе не задіюй гіпноз» - попросив Апсу.

«А якщо він її захоче вдарити?» - Запитав Алекс.

«Ми ж його будемо захищати?» - занепокоївся Кларк, - «якщо що».

«Не вдарить, багато солдатиків набігло, не дозволять», - відповів древній бог, трішки розчаровано, наче йому хотілося побитися.

Тереза заволала до Марка:

- Відчепись від мене!

- Я ж тобі подобався, - бубонів Марк.

- Я думала, ми друзі! Іди під три чорти, Марку, - вона засмутилася. Солдати, які повинні були охороняти гостей від матросів, вже оточили агресорів. І лейтенант зі служби охорони кашлянув біля вуха Марка.

Апсу знизав плечима. Тереза притулилася до Алекса, той обійняв її, поплескуючи втішно по плечу. Апсу пішов до помосту, і попросив подивитися скрипку. Йому дозволили. Кларк склав руки на грудях, здивовано спостерігаючи за тим, як ніжно древній бог бере в руки земний інструмент.

Музикант, який грав на скрипці, запропонував з насмішкою:

- Потримати взяв, чи зіграєш що?

- А можна? - запитав Апсу, з проханням дивлячись синіми очима на музиканта.

- Можна, але тільки щоб у наших матросів та офіцерів вуха не зів'яли, - дозволив скрипаль.

Апсу усміхнувся, сів зі скрипкою на край підвищення. Кларк здивовано спостерігав за своїм другом:

«Ти справді гратимеш на скрипці?»

Апсу кивнув і торкнувся смичком струн. Залунала гарна сумна мелодія. Ця музика плавно потекла над палубою. У ній був прибій, і шторм, і трохи зіркового простору.

- Нічого собі, - почув Кларк за спиною голос Алекса, - він ще й на скрипці грає.

Музикант із заздрістю і захопленням дивився на гостя:

- Гарно, - прошепотів, - гарна мелодія.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.