Діалог шіснадцятий

Замість горезвісного бункера прибульцям виділили маленьку квартиру у житловому блоці для цивільних працівників дослідницького центру. У квартирі було три кімнати, кухня і душова. Для підземної бази приміщення комфортне, навіть розкішне.

Кларк полетів у Англію, до сім'ї. Містер Сміт відпустив його на тиждень.

Алекс супроводжував прибульців у їх самовільних екскурсіях базою. Це було цікаво, особливо коли вони проникали у закриті зони, куди, без спеціального допуску, не пускали мешканців бази. Мало хто здогадувався, що дивні близнюки - прибульці з іншого світу, припускали, що це племінники англійця, так тут називали Містера Сміта. Удаву науковці дослідницького центру радили тримати свої діток подалі від «Закритого міста», того де мешкали розумні істоти, що не підпадали під стандарти землі тридцять шість. Попереджали, там небезпечно, та й охорона може випадково підстрелити.

«Закрите місто» не схоже на правдиве місто, це п’ятдесят рівнів з довгими коридорами й кімнатами. Деякі кімнати переобладнали під магазини, чи кафе, ширші вулиці нагадували ринок. У підземному місті не використовували грошові системи з поверхні, називали долари папірцями рабів, інші обмінювалася речами. Чи використовували у якості оплати самородки, які знаходили у шахтах, під час розширення підземного міста. Адже у ґрунті який принесло грязьовим цунамі з Марсу на технічний острів під час катастрофи, частенько траплялися так звані рідкоземельні матеріали і дорогоцінні кристали.

Замкнені у підземному місті інші, ненавиділи людей. Навіть охоронці Розуелу туди не приходили, слідкували за виходами з міста завдяки камерам спостереження. Кожен іншолюд щодня натискав кнопку вмонтовану біля ліжка й дивився у маленький екран над натискачем, щоб довести що він нікуди не зник з гетто. Й залишається на утриманні ради десятьох.

Апсу і Мілен на прохання Бена Сміта туди не ходили, вони були схожі на людей. А таких там дуже били й викидали за двері.

- Я не дивуюся, - відповів Апсу, я б також кидався з іклами на вашу раду десятьох, якби жив на цьому острові.

- Раби які позбулися рабства завжди будують клітки для інших, - додала Мілен, - нагромаджують дурні правила, заборони, бюрократію і шалено люблять паради.

- Погоджуся з вами абсолютно. На цьому острові суцільні клітки та загони, - відповів Бен Сміт.

Алексу сподобалося компанія двох прибульців, йому постійно здавалося що саме вони і є його справжня сім’я, але хлопець проганяв ці думки з голови, повторюючи, - Ну яка вони тобі сім’я, де дракони а де ти хлопчик із Закарпаття?» Дідо мольфар напевне над ним би посміявся. Коли Алекс був маленьким Олесем, дід гладив його по білявим кучерям і казав, - «Ой що ж за сила до нас прийшла, а це маленький Олько. Рости доброю людиною Олько доброю, розумною і справедливою». Олько ріс, але не вдавалося йому бути таким як інші люди. Діти й дорослі у селі його не любили, відштовхували й ображали. А потім його кривдники обов’язково собі щось ламали, чи довго хворіли. Тому односельці називали малого чаклуном поганим. А його діда чаклуном хорошим. Коли батьки переїхали до Львова Олесь вже був підлітком. У великому місті більше людей та вони не знайомі один з одним як жителі маленького села. У хлопця з’явилися друзі, але він лише навчився імітувати звичайну людину, і що там приховувати він вдавав друга, хорошого щирого друга. Ці двоє правдивих драконів видавалися йому рідними, своїми. Таке він відчував вперше по відношенню до чужих людей. Врешті Олесь вирішив що то їхнє навіювання, та й припинив себе гризти.

За останні десять днів Олесь побачив розвельську базу, яка вона є насправді і виявилося що за три роки він не був далі наукового центру, й бачив лише одну лабораторію де вивчали його екстрасенсорні здібності. А таких лабораторій у Розвелі виявилося більше тридцяти. А ще вони знайшли стару допотопну частину розуєльського наукового центру з допотопним обладнанням, і допотопною розкішшю, з тими височезними стелями, дерев’яними панелями, металевими конструкціями й вітражами. Алекс відчував себе там ніби у львівських підземеллях.

Сором’язливий хлопець Олесь, завжди дотримувався правил і діяв за інструкціями. З драконами він зрозумів, що можна бути нахабним і розкутим, неслухняним і вільним навіть у закритому просторі. Алекс вчився бут вільним.

Доктор Ренлі наче заспокоївся, прийняв стан речей який є, але Удав не вірив розвельському начальнику дослідницького центру, тому він лише на п’ять днів з’їздив до Пектусану на допотопному підземному транспорті.

Багато доріг острова земля тридцять шість, побудованих під містами, які тепер наполовину залило глиною, уціліло. Під поверхнею острова вільно циркулювала безпровідна електрика. Сучасне обладнання створене після встановлення нового порядку неможливо було під’єднати до тієї електричної сітки, адже потрібні були вловлювачі, безпровідної електрики, та й напругу якось треба регулювати, усе сучасне обладнання від безпровідної електрики згорало. Старі капсули для глибинних доріг працювали наче старі годинники, як і усе старе обладнання яке напевне могло працювати тисячоліттями. Ті капсули, з комфортабельними і зручними салонами, пересувалися під поверхнею острова з неймовірною швидкістю. За три години Бен Сміт був уже на своїй рідній базі. Й за п’ять днів повернувся. Мав недобре передчуття, а своїй інтуїції він вірив.

Доктор Ренлі, викликав Алекса, у свій робочий кабінет. Юнак вийшов зі своєї кімнати, і велика біла рука затиснула йому рота. Хлопець пручався, намагаючись розгледіти нападників. Нарахував п'ятьох. Він ніколи не бачив живих ангелів, але чув про них, і це таки були ангели, крилаті, білошкірі чоловіки, кожен зростом близько двох з половиною метрів, кремезні, у білому еластичному одязі. Один з викрадачів схилився до Алекса, хлопець побачив ніжне, наче дівоче обличчя, великі, холодні, блакитні очі, жорсткий погляд.

- Ти будеш тихим та слухняним, хлопчику. Добре? - м'яким приємним голосом, лагідно запитав гігант, забираючи руку з обличчя Алекса і прикладаючи палець собі до губи.

- Ви ангели? - запитав приголомшений Алекс.

- Тихо, - нагадав ангел, схопив хлопця за руку і потяг до дверей де мешкали Апсу і Мілен.

Апсу сидів на широкій канапі у загальній кімнаті маленької квартири, з ноутбуком на колінах. Несподівано у кімнату залетів Алекс, не втримався на ногах і впав, за ним один за одним увійшло п'ять крилатих гігантів.

- Даер Тесс, - ошелешено прошепотів Апсу.

- Вибач, - пискнув Алекс.

- Та, ти тут до чого, - побачивши ангелів у своїй вітальні Апсу навіть розгубився, - І якого дзярга ви сюди приперлися? - запитав він у Ангелів, намагаючись відразу виділити серед них лідера. Закрив і відклав ноутбук.

Апсу хотів підвестися, але один з ангелів, з червоним пасмом попередив:

- Сиди і не рухайся. Інакше цей маленький двоногий загине, і ти не зможеш повернути його до життя. Розіб'ю душу на іскру.

- От дурень, ти хоч знаєш, як це робити? - загрозливо посміхнувся Апсу.

Другий ангел сів поруч з Апсу на канапу, немов добрий друг, закинув руку йому за спину. Древній бог відчув, що у спину йому тицьнули якусь зброю. Волосся Апсу метнулися, як хвіст у кота, роздратовано і нервово.

- Сиди, - верескнув перший ангел, - Навіть не смикай своїми патлами. Відповідай! Навіщо ти тут?!

Апсу ледь стримувався, Алекс бачив, як у дракона з'являються ікла під губами й пазурі на кінчиках пальців.

- Марс територія галактичної Ради. Я тут з дипломатичною місією, - відповів Апсу.

- Руки тримай на колінах, перевертень! - Нервував той, який тримав пістолет, націленим у спину стародавньої істоти, - Бреше він. Судячи із записів, це він керував атакою на Марс.

- Судячи із записів? Ви що у архівах матусі Mооn копирсалися? - розсміявся Апсу.

Перший ангел підійшов до Апсу, сів навпочіпки перед ним, провів пальцями по смаглявій щоці дракона. Два інші велетня спостерігали, посміювалася. П'ятий тримав Алекса, готовий у будь-яку секунду зламати хлопцю шию.

- Який нахабний дракон, - муркотів Ангел, - ти ж знаєш, яка зброя націлена тобі у спину. Чи не боїшся? - Ангел торкнувся волосся Апсу, чорне пасмо смикнулося від руки крилатого, вдарило по білим пальцям. Ангел на те лише посміхнувся, - Гарний який дракон.

- Руки від мене забери, - Апсу починав сердитись. Алекс вперше бачив, щоб прибулець сердився. Довге волосся зібралося на спині і почало закручуватись у хвіст.

- Ти диви! Я йому не подобаюся, - посміхнувся крилатий. Просунув руку під светр Апсу. Прибулець миттєво завдав йому удар знизу, кулаком у щелепу. Від сильного удару лідера групи ангелів знесло, він розпластався посеред кімнати. Апсу вмить розвернувся і зламав шию того ангела який цілився у нього з пістолета. Щось бахнуло, наче хруснула кістка, й обличчя Апсу спотворила гримаса болю, а на нього вже кидався третій гігант.

Алекс висів як шматяна лялька у руках крилатого велетня й бачив усе немов у тумані. З дверей своєї кімнати вийшла сонна Мілен у сірому короткому домашньому платтячку. Здивовано озирнулася, оцінила обстановку, і дивним хитким кроком ступила до ангела, який тримав Алекса. Крилатий бачив дівчину, але він не встиг навіть поворухнутись, вона рухалася наче змія, підійшла впритул, підняла руку вгору, перерізала кігтями ангелу горло, другою рукою висмикуючи з його величезних рук Алекса. Це й дало можливість Апсу для опору. Мілен відтягла хлопця у куток кімнати. Третього ангела прибулець «заспокоїв» ударом ноги у живіт, четвертому ледь не вирвав серце. Але у кімнату увірвався шостий ангел, він був трохи вищий, трохи інший, люди назвали б його божественно гарним. Апсу здивувався коли побачив нового ангела, загрозливо зблиснув іклами.

- Не вбивай його! - крикнув шостий Ангел.

- Михаїл? - ошелешено прошепотів Апсу, - Але, я тебе вбив.

- Я не той Михаїл. Я двадцять восьмий, - повідомив гігант.

- А, - спантеличено кивнув Апсу, - ти зовсім інший ангел. І чому тут усе нумерують? - Випустив з рук ангела, якого ледь не вбив. Четвертий поспіхом поповз під захист двадцять восьмого Михаїла. Апсу сам впав на коліна. Мілен кинулася до брата. Він застогнав, схлипнув як дитина, - Чортів павук. Зараз, дзек, серце зупиниться. Розберешся тут без мене з бовдурами?

- Так, рідний, розберуся, - Мілен обняла голову брата маленькими руками.

Прибіг доктор Ренлі. Двадцять восьмого він прийняв за тих ангелів, з якими домовлявся про знешкодження Апсу, для досліджень:

- Ну що, вам вдалося його підстрелити? Скільки у нас є часу? Лабораторія готова.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Юлес Скела
18.11.2021 20:03
До частини "Діалог шіснадцятий"
О, оце так Діалог! На підвищених тонах! Чудово!
Морок Елл
18.11.2021 20:11
До частини "Діалог шіснадцятий"
Небезпека на кожному кроці