Діалог вісімнадцятий

- Не можу я бути конструктором Всесвіту, - з релігійним жахом заперечив Алекс, - це ж бог!

- І не зміг, - безжально мовив Апсу, і додав сумно, - це не бог, це творець. Ти знову переплутав терміни.

- Але чому я, тоді, людина?! - вигукнув Алекс. Його зачепило те що він почув, отже як творець він також невдаха. Знову вуха почервоніли.

- Тому що творець - це вільний художник, дракон на крилах натхнення, вічний мандрівник, а не скрупульозний маніпулятор, який втративши здатність творити світи, береться за допомогою науки створити новий всесвіт на старому полотні, - відповіла Мілен. Всі звикли до її м'якого голосу, веселого сміху, і ось вона підвищила голос на тональність. Удав побачив дивну прибулицю іншою, і зрозумів що вона може бути жорсткою і жорстокою. Вона почула його думки, зітхнула подивилася у очі містера Сміта, і додала вже звично тихо, - Віскі закінчилося.

Удав зв'язався з секретарем по внутрішньому телефону (мобільні телефони на базі не діяли) і попросив, щоб у номер двадцять сім принесли п'ять пляшок віскі і три пляшки вина. Саме те вино, яке він замовляв.

Алекс ошелешено дивився на сестру Апсу, і несподівано скипів:

- А хіба, я зараз, коли я людина, можу відповідати за те, про що не пам'ятаю?! - завмер під її поглядом, зніяковів і тихіше додав, - мені здається, те, що я нічого не пам'ятаю - вже покарання за щось, чого я не пам'ятаю. Чому ви розмовляєте зі мною, наче я вам щось погане зробив? Мені здавалося, весь час, після знайомства з вами, що ви рідні мені істоти.

- Моє творіння, мій брат, мій ворог, - Апсу зітхнув, - Було й було. Сам повернеш втрачене. Мені здається, на цей раз ти сам себе покарав, чи втік від спогадів.

- А хіба життя людини - це покарання? - запитав Удав.

- У яких би умовах не народився творець, йому буде тісно у людському тілі, - відповів давній бог.

- То я також дракон? – запитав Алекс.

- Гіпотетично так, але ти чомусь ненавидів драконів і інших перевертнів, - відповів Апсу, - тому ти ніколи не змінювався.

Принесли спиртне. Удав запропонував спробувати вино, він купив його у французьких виноробів, усе чекав слушної нагоди, і ось дочекався призначення на посаду. З цим вином усі вчотирьох пішли на кухню.

Алекс рахував плитку під ногами, зайнятий думками про ймовірну свою божественність, несподівано запитав у Мілен:

- Як я помер?

- Хіба ти вмирав? – запитала вона у відповідь і додала, - ти втратив створене тобою тіло під час експериментів з нуль матерією, ми називаємо їх порожненниками, вони поглинають усе живе і не живе, а ти хотів поглинути його. Щось у тебе, як завжди, пішло не так. Та завдяки тому що ти відволікся, ми перемогли у війні. Отже дякую від імені усіх армій Ради, і навіть від космічних піратів.

- Отже я не помер, але втратив тіло і пам’ять? Бо я справді нічого не пам’ятаю, коли маленьким був здавалося можу коників з хмаринок ліпити, - Алекс посміхнувся, - я забезпечив вам перемогу?

- Так, у війні яку сам влаштував, - погодився Апсу.

- Щось, не дуже я був, певне, хорошим? – засумував юнак.

- Ніжно сказано, - розсміялася Мілен, - ти ходяче стихійне лихо міжгалактичного масштабу.

- Якби вдалося те що задумав, було би всесвітнє лихо, - додав Апсу.

- Але ти казав що я творіння, брат і ворог. Хто найбільше?

- Та усе разом, - не знайшов правильної відповіді Апсу.

Довгий коридор житлової частини з її безкінечними дверима закінчився. Четверо зайшли до затишної кімнати.

Апсу і Удав пішли розмовляти з кухарями. Алекс і Мілен сіли за стіл. Це була офіцерська їдальня для командувння і керівників бази п'ятдесят один, нагадувала вона швидше домашню вітальню, оздоблену у стилі звичайного американського будинку, тільки столів було багато, і безліч стільців. Стіни, заклеєно домашніми шпалерами, канапи під стіною, м'які стільці, все, щоб люди, які приходили у цю їдальню, відчували домашній затишок.

- І брат і ворог, збожеволіти можна, - бубонів Алекс, він поклав руки на стіл, голову на руки, - то якась помилка, я просто сільський хлопець, що вміє читати думки.

- Та ні, то не помилка, - заперечила Мілен, - ми таке чітко бачимо.

Апсу розглядав фото на стінах одомашненої їдальні. Там були світлини усіх літаючих тарілок які вдалося відремонтувати у ремонтних майстернях бази п'ятдесят один. Кольорові й чорно-білі, світлини на яких будівництво верхніх будівель тільки починалося, й сучасні фото на яких видно весь комплекс.

- А що то за чутки щодо інопланетного корабля який тут розбився? - запитав Апсу у Удава, тикаючи пальцем у фото, на якому була зображена тарілка, що врізався у землю.

- Це була аварія тарілки для розвідки на Марс. Ремонтували, ремонтували, вона навіть долетіла до модуля Моон, але не змогла вилетіти, щось зламалося, задиміло, мусила повернутися назад, майже дотягла до аеродрому й гепнулася, - відповів Удав. – Добре що на борту були лише біороботи яких друкують тут у Розвелі. Маленькі пуголовки з пальцями-мацалками, огидні істоти, навіть на кухні на простих роботах двоє працюють.

- Мабуть, корисні біороботи, якщо до сих пір використовуються? - запитав Апсу.

- Якщо призвичаїтися, правильно ставити їм завдання, то цілком, - погодився Бен Сміт, - їх навіть купують сім’ї ради десятьох, разом з тарілками, як пілотів і механіків, але іноді як слуг.

- А чому розповсюдили чутки про інопланетний корабель? - запитав Апсу.

- Люди хочуть вірити у інопланетян. Це сходиться з тією схемою світу, яку викладають у місцевих школах.

З дверей у кухню, вийшов один маленький біоробот з тацею. Метр десять зростом, з сірою блискучою шкірою, з довгими руками, гнучкими пальцями і великою головою. На голові великі очі, впадини вух і ніздрів. Він швидко розставив на столі тарілки, і пішов. Алекс, Апсу і Мілен ошелешено розглядали біоробота. Удав скривися.

- І ось усім цим, мені доведеться тут керувати, - приречено мовив він.

- Тримайся, - підбадьорив його древній бог, не стримуючи сміху.

- Дивна істота, - промовила ошелешено Мілен, - зворушливо потворна, а можна якось змінити його зовнішність?

- Це вже бренд, - відповів Бен Сміт, - люди Землі тридцять шість звикли думати, що прибульці з інших планет виглядають саме так і ніяк інакше.

- Збочення якесь, ні у одного творця на такий жах почуття гумору б не вистачило, - відповіла сестра Апсу.

З кухні вийшла жінка у охайному одязі і білому фартусі, пишна, приваблива блондинка середніх років, така ж по-домашньому затишна, як і домашня затишна їдальня. Жінка принесла ще одну тацю, поставила на стіл, привіталася, побажала смачного, пораділа що біоробот, як вони його називали, маленький Майкл, добре впорався із завданням. Обіцяла, що великий Майкл швидко приготує м'ясо.

Мілен розсміялася над цими цілком сімейними позначеннями великого і маленького. Але тут, на базі, до сірих біороботів звикли, їх цінували як хороших помічників.

Удав відкоркував пляшку з вином від французьких виноробів. Він вже прийняв те, що керуватиме ще й базою п'ятдесят один, буркотів:

- Чорт би її забрав, потрібно ще розібратися до кінця, що тут взагалі відбувається.

Апсу жартував, що Удав навіть військових підкорить своєї незламної серйозністю. Мілен насолоджувалася хорошим вечором і смачним вином. Алекс поглинутий спробами згадати себе, непомітно напився і заснув за столом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.