Діалог двадцятий

Виявилося, що Анімешка вміє багато чого, особливо на спір кидати різні предмети, навіть умовно гострі, у стіну. За дерев'яну панель у їдальні, та нерви персоналу, спецназівці і прибульці отримали прочухана від господині їдальні мамці Ненсі усі разом, у прибульців зарплати немає, вона вимагала компенсації з солдатів. Апсу витяг з кишені два маленьких діаманти і дуже вже звично поклав на барну стійку їдальні. Кіт і Лисця перезирнулися. Кабан простецьки запитав:

- І часто ти братику меблі псуєш у космічних шинках?

- Цікаво звідки ці камінці? – запитала Лисиця, взяла один діамант, довго розглядала, - а чому саме камінчики Анімешко?

- У космосі розраховуються камінцями, чи плитками з рідкісних металів, - відповів Апсу.

- То ви недорозвинене суспільство? Чи як, - запитав Лось, він приєднався до Лисиці оцінювати діаманти.

- Там дуууже багато планет, у кожного якісь місцеві розрахункові прибабахи. Тож залітні, особливо у районах наближених до космодромів, розраховуються цінними речовинами чи предметами, - відповіла Мілен.

- Мамця Ненсі камінці не взяла і зателефонувала містеру Сміту, як домовлялися у разі чого.

Прийшов Удав забрав камінці у Лося, оглянув, один віддав Апсу другий взяв:

- На ремонт бази. І не розкидайся тут діамантами. Він хоч справжній?

- А який? У кишені тих моїх штанів завалялися, там декілька у куртці було.

- Я знайшов, їх досліджують. Дивовижно чисте каміння, звідки таке?

- З Лелілатти, там атмосфера роз’їдає навіть кораблі, але каміння у них надзвичайне, час від часу залітаємо у гості, за камінцями, - відповів Апсу.

- Там наш друг живе, дозволяє мішечок другий загребти. У них діаманти замість піску, ціла пустеля з різнокольоровими камінцями, гори напівпрозорі, усе блискотить на світлі, так що очі сліпить, - розповіла Мілен.

Солдати наче зачаровані уявляли пустелю діамантів. Удав і собі піддався блиску уяви, кахикнув:

- Усе, помріяли й годі. Отже базу не трощити. Йдіть у спортзал, тільки не руйнуйте його, тут якесь начальство приїхало, щось від нас хоче, поводьтеся пристойно.

- Добре таточко, - знущався Апсу.

- А тебе це особливо стосується, - Удав тицьнув пальцем у прадавнього бога.

- Та я що? – здивовано кліпнув очима Прибулець.

- У залі має бути тільки ваш загін, - попередив Удав, - інші сидять у казармі.

Отже групу Альфа з чужинцями замкнули у спортзалі.

Лисиця попросила Мілен до спарингу. Відпрацьовували атаки і захист з ножами. Лисиця була у захваті від тієї купи знань яку відкривала у маленькій прибулиці. Алекс сидів у кутку спортзалу спостерігав за тренуванням, сумний та самотній як завжди.

Кабан, немов лялька-непадалка, знову схопився на ноги і попер на Апсу, як той дикий звір, на честь якого його назвали.

- Ні, не можна так, - завив Кабан, - піддайся. Пошкодуй моє самолюбство. У лоб мені ж заразо йдеш! А я не встигаю зрозуміти, як опинився на татамі. Бісове створіння.

Кіт розреготався:

- А ти повертайся швидше, Оп, оп… Ой лишенько, знову ліг. Та вже лежи. Тепер я? - Вийшов на татамі переступив демонстративно через Кабана.

Кабан вхопив друга за ногу зваливши на татамі:

- Опа, і ти ліг.

Солдати сміялися спостерігаючи за двома друзями, котрі любили жартувати один над одним.

- Шикуйсь!!! - почулося сержантське несамовите.

Дев'ять солдат вмить збіглися, вишикувавшись у шеренгу. Прибульці відійшли до Алекса. Сіли біля нього.

У зал для тренувань увійшов генерал у супроводі гарненької довгоногої секретарки лейтенанта, двох полковників, і двох чоловіків у чорних костюмах. Ще з цією групою вимушені були ходити полковник, який командував спецназом бази, і вельми злий та нещасний Бен Сміт. Він, як господар бази по науці, вже кипів від тупості і нерозуміння простих речей високою комісією.

Генерал оглянув солдат спецназу, немов вони були його дітьми, якими він пишався. Усміхнувся, солдати посміхнулися у відповідь, генерал похвалив їх, дозволив сержанту скомандувати вільно. Гарненька секретарка відверто кокетувала з Лисицею, Кабан зітхнув, тихо прошепотів до подруги:

- У тебе немає конкурентів.

Цивільні у чорних костюмах вже крадькома розглядал прибульців, які сиділи на краю татамі. Генерал, повернувшись до Удава, вказав на Апсу і Мілен:

- Це і є ті, хто вторглись на нашу Землю?

- Вони прилетіли на моє запрошення, - відповів Удав.

- Я не з ради десятьох, то не моя справа. Американській армії потрібна їхня допомога, - повідомив Генерал.

- Ви не можете використовувати цих істот у військових операціях, - спробував заперечити Бен Сміт.

- Я вивчив всю відому про них інформацію, там є згадка, що Апсу солдат, вірніше, офіцер своєї армії. Це неможливо довести, але дозволяє мені сподіватися, що він знає, що таке наказ та дисципліна. А ще, він чудово порозумівся з елітним загоном.

- Що таке накази і як їх віддавати, він знає, виконувати не завжди вміє, але використовувати його у військових операціях - це як атомною бомбою забивати цвяха.

Генерал розсміявся:

- Повірте, той цвях більше нічим не забити, тільки вашої атомною бомбою. Ми вже втратили сотню солдат і агентів, я не хочу, щоб солдати, присутні тут, загинули, коли у нас є такі підопічні істоти.

- Вони не мої підопічні, вони тут добровільно і вирішують проблеми безпеки нашої планети, усвідомити глобальність яких нам складно.

- Ми запропонуємо йому прогулянку до джунглів, може, він захоче провітритись. Загін Альфа буде його супроводжувати, - усміхався Генерал.

Удав зацікавився, певне той з ким доведеться стикнутися Апсу і Мілен дійсно небезпечний. Генерал ж бо не дурень.

- Ви, мабуть, хочете поговорити з нашим богом, - зітхнув Удав.

- Звичайно, якщо дозволите, але сам на сам, - блискучий генерал був підкреслено ввічливим. Нашивки, погони, зірочки та медальки, щоки та черевики блищали у світлі денних ламп залу для тренувань. Генерал чоловік приємний, наче блискуча, яскрава змія з бурштиновими очима. Маленький зріст ніколи не бентежив генерала, він говорив, що офіцер - це не м'язи і швидкі рефлекси, це гострий розум і високий інтелект.

- В мене є вибір? - спитав Бен Сміт.

Генерал розсміявся дещо самовдоволено. Владу він любив, адже якщо не насолоджуватися владою, навіщо лізти нагору.

- А він і справді бог? - запитав генерал недовірливо.

- Цього ми перевірити не можемо.

- А ця маленька, як її, Мілен? Цікаво подивитись на живу богиню, - Генерал жартував, виявляючи чоловічу цікавість.

- Вона йому названа сестра, - відповів містер Сміт, - то ж вона не богиня.

Генерал крадькома подивився на прибульців:

- Вони дуже юні. Вона взагалі зовсім як школярка. Я чекав побачити зрілих людей.

- Якщо не знати їх, то на перший погляд вони і справді дуже юні.

- Неймовірно. Я хочу поговорити з вашим прибульцем, - Генерал здавася містеру Сміту дитиною яка бачить втілення своїх мрій, от тільки зустрічі з прибульцями старому не вистачало.

Апсу прийшов у кабінет полковника, де його чекав генерал. Американець зняв важкий кітель, кашкет, що тиснув на скроні, залишився у сорочці, послабив зашморг краватки. На стіл поставив пляшку віскі.

- Я сьогодні закінчив роботу. Перевірка такої бази як ця вимагає сил та уваги, - пояснював генерал, чи то собі, чи прибульцю чому він може дозволити собі розслабитися і випити, - мене звуть Майкл, я читав інформацію, що ви у своїй армії теж генерал, - Майкл простягнув широку долоню прибульцю у довірливому жесті, що будь де означав мирні переговори за відсутності зброї.

Прибулець потиснув генералу руку. Пальці у Апсу були сухі, міцні, тонкі. Пальці музиканта, не воїна.

- Я командувач, - відповів прибулець, поправив довге пасмо хвилястого волосся, що випало із загального вузла на потилиці, назвав своє ім'я, - Апсу.

Генерал спантеличено оглянув високого прибульця: худорлявий, витончений юнак. Як такий може бути командувачем? Не вкладалося це в генеральській голові, навіть якщо інформацію притиснути кашкетом до голови - не вкладалося. Але прийняв несумісність зовнішнього вигляду і звання прибульця з іншого світу, запропонував інопланетному командувачу сісти у зручне крісло, розлив по чарках віскі, підсунув ближче до руки прибульця цигарки.

- Пане Апсу, - почав було генерал, побачив, як звіриний оскал спотворив тонкі риси прибульця, - мені називати вас просто по імені? - Генерал був хитрим, вмів спілкуватися і з людьми, і з ангелами, з зарозумілими ангелами. І з тими, і з тими можна лицемірити, брехати, прикидатися кимось іншим, ким він не був. Та з цим співрозмовником потрібно говорити правду і тільки правду, інакше цей дивний командувач інопланетним флотом не сприйматиме його серйозно.

Апсу пив віскі, маленькими ковтками, немов вино, з посмішкою спостерігав за думками генерала.

- У нас виникла проблема, - не криючись почав пояснювати генерал, підливаючи віскі у чарку стародавнього бога, - один чоловік, якого засуджено заочно до смерті, викрав на нижніх рівнях антарктичної бази десять маленьких рапторів і виховав їх як своїх захисників. Тепер це дорослі хижаки, які загрожують життю всіх, хто з тієї чи іншої причини входить на територію країни, де править засуджений.

- Раптори розумні, якщо їх не змінили на генетичному рівні, - сказав Апсу, запалив цигарку.

- Це юні раптори, вони пройшли ідеологічну обробку і тепер віддані диктатору, немов діти своєму батькові. Ви, мабуть, знаєте наскільки важлива для цих істот сім'я?

- Що ви хочете від мене? - запитав Апсу.

- Щоб ви ліквідували ящерів і дали можливість загону вбити диктатора.

- Я не можу вбивати розумних істот без причини. Може приспати їх і відвести до сім’ї. Раптори, завжди інтуїтивно прагнуть до свободи. Не думаю що ваш районний диктатор зміг виховати їх рабами.

- Яка ще вам потрібна причина? Ці створіння вбивають людей. Але там нападають не тільки раптори, усе чоловіче населення досягаючи віку коли можуть натиснути на гачок автомата, ймовірно, половина жінок, озброєні і стріляють у всіх, у кого шкіра світліша, ніж у них. При таких обставинах неможливо приспати і забрати десять ящерів кожен з яких важить триста кілограм, ще й перевезти їх на антарктичну базу. Хіба, ви зможете якось нейтралізувати їх, домовитись, загіпнотизувати, на ваш розсуд, - попросив генерал.

- Можу, - коротко відповів Апсу, - якщо буду впевнений, що їх не вб'ють, тоді коли вони будуть беззахисні.

- Ви ж знаєте, як у подібних операціях складно уникнути жертв? - генерал навіть трохи розсердився.

- Знаю, - погодився Апсу.

- І ви знаєте групу Альфа, - додав Майкл.

- Знаю. Добре я згоден на прогулянку Джунглями, - посміхнувся Апсу.

Генерал перевів подих. Як же складно розмовляти з тим хто бачить тебе наскрізь. Запитав:

- Чому ви захищаєте цих ящерів?

- Їх звинувачують у вбивствах лише тому що у рапторів, на вашій землі така репутація. Але чи є свідки які бачили що ці ящірки вбивають?

- Свідків немає, усі хто зіткнувся з ними загинули, - доводив генерал.

- Тоді звідки інформація що вбивають саме раптори? - Апсу іронічно посміхнувся.

Генерал розвів руками, не знав що сказати, долив віскі у чарку бога, мовив:

- Ми достеменно знаємо, що вони у нього є.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Юлес Скела
21.11.2021 12:03
До частини "Діалог двадцятий"
Чудова фраза про інформацію, що не вкладається в голові, навіть якщо притиснути кашкетом. ;)
Морок Елл
21.11.2021 12:04
До частини "Діалог двадцятий"
Мені й самій сподобалося))