Діалог двадцять перший

Гвинтокрил чекав на стартовому майданчику. Кабан показував Апсу, як стріляти з автомата. Лисиця навчала Мілен. Кіт намагався втрутитись у навчальний процес.

- А він не важкуватий для тебе? - сумнівалася Лисиця, оглянула руки Мілен, - Хоча ти сильніша, ніж здаєшся.

- Нормально, - відповіла з посмішкою прибульця і погладила зброю, - навряд чи знадобиться, але так, про всяк випадок.

- Любиш зброю? - запитав Кіт, підморгуючи синім оком.

Мілен перекинула ремінь через плече і вхопила наплічник з усім необхідним для походу у джунглях середньої Африки, відповіла з усмішкою:

- Звичайно. Яка дівчина не любить зброї?

- Є такі пацифістки з манікюром, - говорив Кіт, допомагаючи Мілен одягнути наплічник.

- Ті, які з манікюром, лише прикидаються пацифістками, - заперечила Лисиця, - Я те добре знаю. Кіт, досить залицятися до Міл, ти їй, у тому сенсі, не подобаєшся, навіть коли вживаєш розумні слова.

- Ти теж, навіть коли не вживаєш розумних слів, - дражнився Кіт.

- Не ображайся, Міл, але мені подобаються дівчата з більш виступаючими ознаками жіночності, - пожартувала Лисиця.

- Важко носити ті виступаючі форми, - хмикнула Мілен, - особливо у настільки патріархальному суспільстві. Ні не ображаюся, я те переживу, якось.

Сержант нестямно, немов у нього стався безпричинний напад, скомандував посадку. Група пішла у гвинтокрил. Сержант перевірив парашути, на прибульцях їх не було, вкотре висловив сумніви:

- Ви що, і справді літати вмієте?

Дивні істоти запевнили, знову, що парашути зайві.

У формі спецназу прибульці виглядали немов юні хіппі-скаути які їдуть до військового табору на канікули. А автомати у їхніх руках - це іграшки.

Гвинтокрил на цей раз прилетів ще більший ніж зазвичай. Солдати сіли по під стіни, Апсу обійняв сестру, відштовхнув Кота, який все намагався прилаштуватися ближче до дівчини.

- Суворий старший брат, - насміхався Кіт, - не можна забороняти дівчатам особисте життя. Знаєш це? Вона може залишитися без досвіду.

Апсу подивився на самовпевненого солдата з такою скептичною усмішкою, що Коту здалося, ніби Анімеша пошкодував його, наївного.

- Якщо після виконання цієї роботи у тебе ще залишиться до неї така дзвінка закоханість, та хоч краплина бажання, я не буду втручатися. І дозволю їй тебе відшити самостійно.

- Фу ти, фу ти, - сердився Кіт, - я що, пацан прищавий, що ти так говориш, старший братик?

Мілен обняла брата, мовчала, немов не про неї говорили. Вона дивилась у ілюмінатор гелікоптера, на те як віддаляється аеродром бази п'ятдесят один, як відкривається небо з рожевими хмарами і сонцем, що сходило. Синє небо яке зазвичай буває над великою житловою площею накритою непрозорим куполом. Вона таке бачила на космічних базах планетарного типу.

- Та ти їй не цікавий, Кіт, - знущалась Лисиця, - теж мені, безцінний досвід.

- А ти сама? Спокусила секретарку генерала! Що вона тобі, рівня? Вона в таких верхах крутиться! - заступився Кабан за Кота.

- Вона коханка одного з десятьох, там така баба - і мужика не потрібно, - перейшла на напівшепіт Лисиця.

- Та ти розвідниця, хитра, - посміхнувся сержант.

- Тільки тихо, інформація для групи, - попередила Лисиця. - Я дізналася, що цей замовлений диктатор, вчений який відмовився працювати на раду десятьох і організував свою комуну на території, яку колись надала йому рада для досліджень. Вибрали закрите поселення у якому людям років двадцять не дозволяли виходити за огорожу. Ту територію назвали заповідником для якихось рідкісних тварин. Зовні також нікого не пускали. Столітні іноді туди на сафарі їздили.

- А ящірки? - запитав Апсу.

- А ящірок тих йому надали для експериментів, може хотіли схрещувати людей з рапторами, того вже не знаю, - відповіла Лисця.

- Маячня, - сказав Сонько, солдат худорлявий, жилавий він засинав у будь-який вільний час, розумник з дітей-геніїв.

- Чому? - обурилася Лисиця.

- А тому, моя красуня, що схрестити штучне і природнє неможливо хіба у тому поселенні залишились природні люди, та й ящірки з людьми, що з того вийти може? - відповів сонно Сонько.

- Ящірколюди, - пожартував Кабан.

- Я думав що правдиві динозаври не збереглися, але Гном з арктичної бази казав що у них навіть є тиранозаври, - відповів Сонько.

- Правдивий гном? – запитав Вовк.

- Та ні «поганяло» у хлопця таке, він ще нижчий ніж наш Кабанюра, - відповів Сонько.

- Кого ти тут ліліпутом назвав? – обурився Кабан.

- Раби намагаються усіх зробити рабами, от рабська натура, - мовив Апсу.

- Це якесь збочення, - погодилася Мілен.

- Тоді там Рапторів може бути більше, десяти, - зробив припущення Лось і вилаявся, - ми всі помремо.

- Відставити ниття! - наказав сержант, - Нам особисто з ящірками не доведеться зв'язуватися.

- Але ящерам ніхто не наказав не зв'язуватися з нами, - заперечила Лисиця.

- Я так зрозумів, нікому нічого достеменно не пояснили, а завдання потрібно виконати зосліпу, без роздумів, - іронічно усміхався Апсу.

- Як зазвичай, - додала Мілен, - коли будь-яка інформація абсолютно секретна, навіть виконавцям її не довіряють.

- Парк юрського періоду чекає, - підсумував Кабан, - От чорт забирай, навіть не очікував. А життя така хороша штука, так шкода з ним прощатися.

- Тільки з нами немає такого мужика, як той, що в фільмі був. Який рапторів дресирував, - бурмосив сонно Сонько.

- Чому ж? - заперечив Апсу, - Раптор рівнозначні людям, їх не дресирувати потрібно, з ними можна домовитися.

- І ти зможеш з ними домовитися? - запитав Лось, - знаєш їхню мову?

- Швидше за все, якщо їх виховала людина, вони навіть говорять, і говорять англійською, - відповів Апсу.

Сержант свиснув здивовано.

- Залишається питання, чи хочуть вони з нами говорити. Невже, справді говорять англійською? - дещо нервово посміювався сержант.

- Я зробив припущення, - відповів Апсу.

- А раптом іспанською? - жартував Кіт.

- Або португальською, - і собі додав Кабан.

- Це Африка, - зупинив здогадки Сонько, - хоча недалеко Південна Африканська Республіка. Хоча географічне положення у цьому випадку немає значення, їх вихователь навчався у Гарварді.

- О-о-о... Ось під час інструктажу усе це розповісти не можна було, - запитав Лось.

- І що б ти зробив, дізнавшись все це до того, як сів у гелікоптер? Не полетів би на завдання? - дражнилася Лисиця.

- Полетів би, але з усвідомленням усієї глибини тієї дупи, куди ми летимо.

Вертоліт на торсіонному двигуні летів через океан.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.