Діалог двадцять другий

Гвинтокрил зависнув над палубою есмінця.

Лось штовхнув Сержанта, тицьнув йому невеликий гнучкий монітор, який більше нагадував шматок тканини:

- Нове повідомлення! - крикнув Лось, перекрикуючи шум гвинтів.

Сержант прочитав текст, вилаявся:

- То вбивати, то не вбивати. Теліпатися джунглями тепер з «пакетом» тікаючи від ящірок переростків?

- Що хочуть? - поцікавився Кіт.

- Хочуть щоб, ми замовлення живим з джунглів вивезли й голомозим віддали, а ті падлюки на кораблі чекатимуть, - відповів Сержант, - хай би самі йшли.

- От чорт! - і собі лаявся Кіт, - Не люблю я тягати арештованих. Та хіба ті довбні генно модифіковані впораються? У них кажуть звивин немає у мозкові.

Гвинтокрил сів на злітний майданчик есмінця. Група Альфа вийшла на палубу. Там їх зустрів лейтенант бойової групи морських котиків Стефан Бірськи на прізвисько Берсерк.

- От радість яка, - буркотів Берсерк, підняв комір військової куртки. Холодний вітер з дрібним дощем не додавав йому настрою.

Останніми із гвинтокрила вистрибнули двоє, не схожі на солдат спецгрупи.

- А це що за мotherfucker. - зацікавився лейтенант Бірськи, - Діти? Шкільна екскурсія завітала? Альфи зовсім збожеволіли.

Сержант групи Альфа підійшов до лейтенанта Бірськи, посміхнувся, шкірячи білі зуби. Берсерку хотілося вибити ці зуби самовпевненому сержанту, хоча не міг сказати однозначно, які почуття у нього викликає цей кремезний мексиканець - захоплення, заздрість або побоювання.

Сержант здавався простим солдафоном, але Берсерк добре знав цього дядька, давно не довіряв першому враженню. Сержант Альф потиснув руку лейтенанту, секунд десять вони давили один одному долоні, міряючись силою, дивлячись один одному у очі з кривою посмішкою.

- Куди ви нас затягнете на цей раз? І що це за скаути? - спитав командир морських котиків.

- Та нічого особливого, у джунглі поїдемо. У похід сходимо. Викрадемо одного індивідуума і віддамо «голомозим». Хоча спочатку було завдання простіше, потрібно було його вбити, але командування - воно завжди у роздумах, як це нам ускладнити роботу, - відповів сержант.

Два старих друга обнялись. Лейтенант махнув рукою команді Альфа,

- Ласкаво просимо на борт, не соромтеся, - і вже тихіше запитав у сержанта, - ти не відповів, що це за діти?

Сержант, примруживши очі, зітхнув, зважуючи слова.

- Та кажи хоч щось, бо встигну придумати все сам, - погрожував Берсерк.

- Консультанти по куркам, з якими нам доведеться зустрітися. А це небезпечні такі курки, прямісінько як у кіно, - і сержант додав нецензурне визначення свого ставлення до того, що в джунглях ховаються справжні динозаври.

- То хіба не fake щодо ящірок-мутантів? - здивувався лейтенант, - не вірю. Я ще не бачив жодного свідка, який би бачив цих, як ти кажеш курок.

- Мене лякає те, що свідків немає. Напевне не виживають свідки, - відповів сержант.

- Та ну, - відмахнувся лейтенант, - фантастику там у себе на базі менше дивіться, - до нього дійшло, згадав місце дислокації групи Альфа, якою командував сержант, - Щоб вас з вашими таємницями, от завжди боюся з вами у «походи» ходити.

- Це добре, що ми тут, інакше ви самі би пішли у похід за пакетом, і курки вас би задзьобали, як і тих, інших, які намагалися того новоспеченого диктатора витягти з диких хащ.

Команда Альфа і команда морських котиків, зібралися у просторому приміщенні їдальні. Члени екіпажу есмінця покинули їдальню, залишили обидві спецгрупи обговорити майбутнє секретне завдання.

При світлі денних ламп Берсерк розглянув незнайомих йому, як він назвав, скаутів. Дивні, юні, синьоокі, немов неземні, схожі один на одного. І це незвично довге волосся. Сержант Альфа представив незнайомців:

- Апсу, Мілен. Вони у нас консультанти по куркам.

Апсу прокоментував:

- Стисло. Еге ж фермери.

Мілен потиснула руку Берсеку, соромливо посміхнулася, пожартувала:

- Так нас ще не називали.

Лейтенант наче зачарований дивився на обох, немов його оглушило звуковою гранатою. Подібна реакція була і у інших котиків, усі пильно стежили за незнайомцями.

- Звикнете, - насміхався Кабан, - ми теж спочатку з відкритими ротами на них дивилися.

- Це що, прибульці? - запитав Демон, витончений блондин, його дражнили ще й арійцем, мав ідеальну, для третього рейху, зовнішність.

- Чому ви так вирішили? - здивувався Серж, - здається, вони не зелені?

- І навіть не голі, - сміялась Лисиця.

- А що, прибульці неодмінно повинні бути голими, - здивовано запитала Мілен у Лисиці.

- А навіщо прибульцям одяг? – жартома дивувалася Лисиця.

- Ну, там, прикритися, - припустила сестра Апсу.

- Що їм прикривати? У них немає того, що потрібно прикривати, - відповіла Лисиця вже не стримувала сміху. Альфи сміялися. Котики дивилися на них сердито, чекаючи пояснень. І Берсерк готовий був взяти Сержа за комір і струснути. Адже лейтенант Бірски не поступалася Сержу ні зростом, ні силою. Хіба був витонченим, наскільки міг бути витонченим солдат в третьому поколінні.

- Так що? Спочатку поїсти, а потім поговорити? Чи поговорити, зіпсувати апетит і тоді їсти? - сердито запитав Берсерк.

- А зіпсуємо ми вам ваш невгамовний солдатський апетит, - самовдоволено вирішив Сержант, - щоб ви інформацію перетравлювали разом з їжею, тому що те, що я вам скажу, сам ледь перетравив.

- Тільки не лякайте вже так сильно, а то не полетимо, - жартома попередив Демон.

- Хто ж вас питатиме хлопчики? А перед тим як вас налякати, нагадаю, що ви підписували документи під грифом секретно а по простому «янебазікало».

На Сержанта дивилися вже агресивно. Обидві групи сіли за столами. Альфи познімали обладунки і зброю. Берсерк стежив за тими, хто абсолютно не вписався у звичайну картинку передопераційної консультації.

Котики бубоніли, мовляв, пам'ятають вони все, що підписували. Серж кивнув, і продовжив:

- Так, з нами йдуть прибульці.

Інформація підняла котиків з місць, вони повернулись в бік чужинців, з вигуками, що, мовляв, здогадувалися.

Берсерк навіть гримнув, на своїх солдат, немов учитель на школярів.

Сержант Альфів продовжив:

- Нам доведеться зіткнутися з рапторами. Усі тут дивилися фільм про юрський парк, так ось забувайте все, що там побачили. Тому що реальність - це вам не кіно.

Солдати сіли вибалушивши розгублено очі. Сержант продовжував:

- Насправді Раптор - це теж ніби люди, але не люди. А ті, з якими нам доведеться зустрітися, це взагалі навіть діти. І не дивіться на мене, як на ідіота. Пам'ятайте коли їх зустрінете - це діти приблизно від десяти до чотирнадцяти років, виховані ворогом, тому вони сприймають пакет як батька рідного, і будуть його захищати. Не лякайтеся так відверто, вони будуть захищати пакет і захищатися самі тільки при прояві агресії, якщо ви будете нападати на них, стріляти в них, з ножамим проти них стрибати.

- Та де я там буду з ножем стрибати, - заперечив сухорлявий Довгань з котиків, - я обісруся.

Солдати засміялися.

- Дозволяється, - дозволив Сержант Альф, - твій запах спантеличить їх. Можеш хоч вимазатись лайном, але посміхайся при цьому до зубастої ящірки, як до рідної дитини, і зброю опусти.

До спецназівців починав доходити весь казус сказаного.

- А якщо вистрілити у цю ящірку? Вбити її можна? - запитав Клім, високий солдат з круглим доброзичливим обличчям.

- Вистрілити можна, - погодився Сержант, - але, як пояснив нам наш Анімешка, - Серж вказав на Апсу, той вклонився з усмішкою, - Цитую: куля пройде на виліт, ящірка встигне відірвати вам голову і напасти на того, хто буде стріляти наступним, за тим покласти одного-двох, і ось уже одна ящірка поклала п'ятьох, а нас двадцять. Проста арифметика, адже ящірок більше десяти. А ще у чагарях ця розумна істота відчує наш запах за кілометр, особливо запах Довганя, - усі натягнуто посміювались, - а ви будете озиратися і чути лише шелест листя, і не зрозумієте, коли вам відкусять вашу дурну голову. Отже будемо з ящірками дружити, а Анимешка і Мілен спробують з ними домовитись.

Котики скоса поглядали вже з недовірою на тих, кого сержант Альф назвав прибульцями. Вони, звичайно, багато чого бачили, але така фантастика стала несподіванкою.

- Ви усе чули? - запитав Берсерк, - все запам'ятали? Вилітаємо за чотири години, щоб в темряві зійти з небес, наче янголи небесні.

-Не можеш цих гадів не згадувати? - Сержант сердито сплюнув.

Лейтенант здивувався:

- А чим тобі вже янголи не догодили?

- Без коментарів, - відповів Сержант, і додав весело, - Тут хтось гостей погодує перед далекою дорогою, чи самообслуговування?

- Пішли жерти, - Берсерк здригнувся, махнув рукою своїй команді, - Вільно! Йдемо повечеряємо, поки моряки не прийшли на вечерю, бо вони так швидко найсмачніше забирають що за ними не встигнути.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.