Діалог двадцять третій

Гвинтокрил із зони п'ятдесят один летів вночі над темними джунглями середньої Африки. Ніч безмісячна. Хмари густі. Вертоліт на торсіонному двигуні, досяг пункту призначення втягнув гвинти, безшумно висів на магнітній подушці над нескінченними, темним, тропічним лісом.

Вовк, солдат з групи Альфа, визирнув у відкритий люк, понюхав повітря, ніздрі його розширились, очі - закриті. Вовк дивний, зазвичай дуже тихий. Говорили - йому близько сорока, але виглядав він на тридцять, симпатичний з ямками на щоках. Говорили, що його забрали з «Закритого міста» бази п'ятдесят один, і до зарахування у групу Альфа він ніколи не покидав підземелля Розвелу. Вовк єдиний уцілілий з сім’ї перевертнів під час досліджень. Повністю у звіра він перетворюватися не міг, тому і вижив. Мав здатність до часткової трансформації. Вночі бачив як у день, як звір розрізняв запахи і чув навіть ультразвук. Бігти міг довго та швидко. Мав звірячу реакцію. Хоча у тренуваннях з Апсу Вовк не брав участі, але з цікавістю спостерігав. У перевертня групи Альфа була своя програма тренувань.

Вовк озирнувся до своїх товаришів, посміхнувся. Це означало - ніякої небезпеки він не відчуває, можна стрибати туди, вниз.

Солдати підвелися, поправили ремені парашутів. Прибульці йшли останніми. Демон усе придивлявся до чужих, до нього тільки дійшло:

- Ви що, без парашутів? Чи з нами не йдете?

Апсу скуйовдив волосся на потилиці:

- Йдемо. Але нам не потрібні парашути.

- Певне левітацією володіють? - припустив Клім, проходячи повз Демона.

- І левітацією також, - відповіла Мілен з хитрою усмішкою.

Лейтенант гримнув на Демона:

- Чого ти стоїш! - і теж звернув увагу на прибульців, - скаути, ще й без парашутів! От чорт! Ви самі, напевно, знаєте, що робити.

Сержант махнув рукою прибульцям, вони кивнули йому, погоджуючи раніше обговорені дії.

Берсерк зазвичай стрибав останнім, але Апсу вказав йому на відкритий люк. Берсерк знову вилаявся і випав з гвинтокрила у темряву, лаючи Альфів, сержанта і прибульців, навіть рапторів згадав, поки летів розкинувши руки у вільному падінні назустріч нескінченному чорному килиму з дерев, а коли смикнув за кільце, лаявся вже на командування.

Купол парашута не дав можливості Берсерку подивитися вгору, він знав, що гелікоптер повинен повернутися на есмінець, але де ці дивні скаути? Якщо з криками не полетіли мимо нього вниз з прискоренням, то, якось вони затрималися там, вище.

Джунглі огорнули солдат вологою темрявою, запахами листя, гниття, різким запахом диких тварин, оглушили звуками ночі, бо пищало, кричало, ухкало усе живе, що не спало, чи було розбуджене вторгненням чужинців з так званого цивілізованого світу. За відомостями цей район джунглів абсолютно дикий, тут немає поселень, навіть тимчасових, та можна наткнутися на партизанські загони, які чинили опір новоспеченому диктатору.

Нескінченні зелені пагорби, наповнені виключно тим життям, яке люди помилково називають первісним. До людських поселень, як і до резиденції чинного диктатора, день іти.

Приземлення пройшло досить вдало, що не сподобалось Берсерку, він був фаталістом і вважав, що, якщо приземлення пройшло без інцидентів, то чекай неприємностей під час самої операції. Солдати приземлилися відносно близько один від одного. За допомогою засобів зв'язку, у кожного на горлі і в вухах, Альфи та котики швидко зібралися у вказаній точці. Заблукав тільки Лось. Але поряд з ним знайшовся Вовк, який звик що Лось завжди губиться у лісі, зате добре орієнтується у місті. Вовк як завжди вивів Лося до своїх. Після приземлення солдати мали йти усю ніч.

Сержант та Берсерк перерахували своїх солдатів, солдати перевірили зброю, амуніцію, засоби зв'язку, дорожні мішки. Пострибали. Лось розгорнув гнучкий екран-карту, випустив невеликого дрона, який перевіряв тепловізором наявність живих об'єктів, несподівано запитав:

- А ті раптори, вони холоднокровні?

- Де ці уфолюди? - запитав Берсерк, озираючись на всі боки, - мене це питання теж якось раптово зацікавило. Вони консультанти, хай скажуть.

- Вони не уфолюди, - заперечив Сержант, запитав у Вовка, - де вони?

Вовк знизав плечима:

- У них немає запаху, рухаються вони дуже тихо, я їх не чую.

- Та ось вони, - Лисиця показала на прибульців, які немов з повітря сплелися поруч з нею.

- І як же вони приземлилися? Левітація? Технології? - не міг заспокоїтись Берсерк.

- Та не знаю я, - відмахнувся сержант, - сам у них запитай.

Демон підійшов до Берсерка,

- У них є крила. Були, коли вони випали з гвинтокрила.

- Ви мишкі? Летючі сер, - прогундосив Клім якісь свої російські мантри.

- Суцільні монстри, - Лейтенант вказав комп'ютернику на прибульців, - хай вони скажуть теплокровні чи холоднокровні ті ящірки.

- Вони теплокровні, - відповів Апсу, - але тут їх немає.

- Це добре, дуже добре, - Лось згорнув екран, повідомив, що, крім великої кицьки на відстані кілометра, нічого великого навколо не ходить.

Берсерк наказав йти. Першим у чагарі пірнув Демон. За ним Кабан, Вовк, Довгий, Лисиця, Клім... Групи перемішалися. Дівчина-прибулець весь час йшла попереду, час від часу зникаючи і з'являючись знову. Хлопець-прибулець тримався замикаючим.

- Вони що, солдати? - тихо запитав Берсерк у сержанта Альф користуючись зв’язком.

- Говорили, що так, і поводяться відповідно, якщо не звертати увагу на патли... Навіть дуже схоже, що солдати, - відповів сержант.

- А чому вони не йдуть у колоні? - Не міг вгамуватися Берсерк.

- Тому що не йдуть, - відмахнувся Сержант, - нам краще, вони перші відчують, якщо що.

- Незвично, - знизав плечима лейтенант морських котиків.

Йти через тропічний ліс, досить важко. Часом Кабан, чи Вовк прорубали дорогу тесаками, це було небезпечно, та наразі велике значення мала швидкість. Може ніхто і не помітить ті просіки. Рослинність у джунглях дуже швидко відновлюється, особливо у сезон дощів. Під ранок полив дощ. Одяг став мокрим миттєво. Після дощу спека. Жартували, що після відвідування джунглів і сауна не потрібна.

Вранці групи вийшли на стежку. Лось весь час стежив за тепловізором, крім гнучкого монітора у нього був широкий браслет з екраном, на який приходили дані з дрону.

Перед сержантом виникла Мілен. Він заприсягтися готовий був, що за мить до того він бачив серед листя голову величезного звіра, хоча то могли бути ранкові тіні, дощ, джунглі, світанок, пара з висихаючої під сонцем землі, коротка мить запаморочення. Чи час звикати до трансформацій, адже до Вовка він звик.

Мілен покликала сержанта. Сержант кивнув Вовкові, той очолив колону. Сержант пішов за дівчиною, вона здавалася була духом цього лісу, надприродним явищем, втім, вона і була надприродною.

Через хвилину сержант вийшов слідом за Мілен на галявину, на узбіччі дороги. Тут навіть дерева було зім'яті, всюди сліди важких вантажних машин. Наче, машини кружляли по галявині, виконуючи роботу дорожніх катків. Спочатку сержант подумав, що галявина всіяна сміттєвими мішками, але, придивившись, ледь не виблював. Це були розчавлені колесами вантажівок людські тіла.

- Тут мертві чоловіки, там - три жінки, одна була вагітною, її розрізали, біля двох діти лежать, побиті, - Мілен, вказала на тіла у кущах. Сержант подивився на дівчину здивовано, У неї навіть голос не дрижав. Запитав:

- Ти вже бачила таке?

- Війну вигадали не на вашій землі, - відповіла Мілен. Сержант відчув у її голосі смуток. Наче вона соромилася за людей.

Жінок зґвалтували, і зарізали. Поруч із матерями лежали мертві діти з розбитими головами, наче зламані ляльки.

- Хто це зробив? - запитував сержант, сподіваючись, що Мілен бачила тих, хто скоїв таке звірство. Чомусь захотілося наздогнати і вбити вбивць, незважаючи на наказ не втручатися.

- Озброєні люди, які вважають себе тут господарями. Декілька жінок забрали.

- Звідки ти знаєш?

- Там, де після скоєного, стояли машини, багато слідів, - відповіла Мілен, скривилася і додала, - і запахів.

Обидві групи вийшли на галявину, зупинилися, приголомшені. Лося знудило.

Мілен перезирнулася з Апсу. Наче розповіла про усе й одночасно.

Вовк відчув рух за спиною, озирнувся і побачив навпроти свого обличчя багато білих гострих зубів. Вовк дивився на раптора, Раптор дивився на Вовка. Перевертень судомно стиснув автомат, його змінене у лабораторії Розвелу хиже нутро кричало - стріляй.

Апсу несподівано став між раптором та Вовком, шепочучи:

- Спокійно, він тебе не зачепить. То не вони людей тут вбили.

Раптор втягнув повітря розширеними ніздрями. Апсу підняв руки, демонструючи, що він без зброї.

Мілен озирнулася, побачила ще одного ящера за спиною сержанта. Раптор з цікавістю розглядав солдата. Мілен вийшла перед ящіркою, затуляючи скам'янілих спецназівців.

- Тепловізор їх не зафіксував, - ображено сказав Лось.

- Раптор, від слова раптом, - додав Клім знову загадково незрозуміле своєю мовою яку ніхто не розумів, крім певне Апсу.

- Ви хто? - несподівано заговорив раптор англійською. Голос був горловим, слова вимовлялися не чітко, але слова зрозуміли всі, хто почув.

- Американська армія, - відповів сержант.

- І що тут робить американська армія? - запитав ящір, розглядаючи Апсу, і несподівано запитав у стародавнього бога, - Це зробили не ми і не ви. Взагалі ти хто? Ти не пахнеш людиною. І вона не пахне людиною. Гострий довгий, вигнутий і гострий як ніж, кіготь показав на Мілен.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Морок Елл
22.11.2021 11:19
До частини "Діалог двадцять третій"
Вас вітає турагенція Розвелу)))
Юлес Скела
22.11.2021 11:30
Сафарі з рапторами - круть! Я так з турагенцією не розрахуюсь.:D Тільки я щодо Килима не зрозумів. Кажуть росіянин, а раптор-раптом - українська гра слів.
Морок Елл
22.11.2021 12:36
Та от я також не дуже розібралась здається тато десь з владивостоку А Владивосток бунтівне місто))) а мама з Харкова
Морок Елл
22.11.2021 12:43
До частини "Діалог двадцять третій"
Можемо запропонувати ще декілька цікавих екскурсій))))