Діалог двадцять четвертий

Апсу, розкуйовдив собі волосся на потилиці, розглядаючи молодого ящера відповів:

- Ти не повіриш. Я дракон.

- На Землі немає драконів, є духи драконів, - з твердою впевненістю, наче на уроці сказав раптор, але сам засумнівався у своїх словах, додав, - хоча вчитель говорить, що у космосі, Великому космосі, дракони ще є. Ти з великої космосу?

- Так, - Апсу кивнув і запитав, - Хто ваш учитель? Та людина, що вас виховала? Ти навіть умієш приховувати думки.

- Ти теж, - сказав раптор і розсміявся, наче звичайний підліток.

Солдати забули, що стоять на відкритому просторі поруч з дорогою. Оніміли, застигли, як статуї. Берсерк не рухався, коли зовсім молодий раптор, уважно розглядав його амуніцію та торкався автомата темної лапою. Шкіра у ящерів була твердою, зморшкуватою, з візерунками - природнім камуфляжом.

- Це справжній автомат? - запитав раптор у Берсерка. Лейтенант ледь не підскочив, та не втримався пожартував:

- Ні, іграшковий.

- Постріляти даси? - запитав ящір. Берсерк закотив очі до неба, немов благав усіх богів допомогти йому не втрачати самовладання.

Довгий нервово розсміявся, і над ситуацією і над діалогом, і просто, щоб зняти напругу, адже біля нього тупцяв ще один ящір із синім візерунком на спині.

Вовк обережно озирнувся, нарахував близько п'ятнадцяти рапторів, подумав, що якщо вони усі нападуть, то покладуть обидві групи за декілька секунд.

- Давайте відійдемо подалі від дороги, я все поясню, - сказав раптор з червоним візерунком, він був старшим у групі, - нам знадобиться ваша допомога, а вам наша. Так сказав учитель, а він мудрий, - ящір оглянув Апсу, з усмішкою, порівняв, - як дракон.

Солдати і ящери зникли у джунглях. Лисиця торкнулася гребня на голові раптора з синіми смужками, той йшов поруч з нею:

- Гарно.

- Він у мене ще маленький, але виросте, - Раптор соромливо посміхнувся, вказав довгим, кігтистим пальцем на старшого раптора, - ось у Крича гребінь вже дорослий, але вчитель говорить, що від розміру гребеня розумність не залежить.

Лисиця, все ще не вірячи у те, що відбувалося не могла стримати нервовий сміх, погодилася:

- Твій учитель правий, мій теж так говорив, але про іншу частину тіла, - зиркнула на свої груди. Ящір простежив за її поглядом і теж розсміявся.

- Дорослий любить, коли у людських жінок саме це виділяється. Розумних він не любить. Каже, він розумний, іншим не треба. А ми вже не віримо, що він такий розумний.

- Дорослий, це ваш учитель? - поцікавилася Лисиця.

- Дорослий? Він каже, що він наш господар. Він усіма командує, він жорстокий, сам вбиває людей, і чорних і білих. Наших п’ятеро зникло, не каже де вони, певне також вбив. Але у раптора не може бути господаря, Раптор народжується вільним - так сказав учитель. Нам не подобається, коли Дорослий вважає себе нашим господарем, і вбиває моїх братів і сестер, тому вчитель сказав знайти вас і привести до великого будинку. Він усе знає він відчув що ви з’явился.

- Уявляєте, він закриває наших дівчат у клітці, поки ми у лісі охороняємо джунглі навколо садиби. А Вчителя зовсім не випускає. Потім заганяє нас у клітки, а у джунглі йдуть наші дівчата. Зовсім озвірів, - скаржився раптор Мілен, поки вони заглиблювалися у ліс, - люди такі агресивні.

- Нічого, недовго йому тепер над вами знущатися, - заспокоювала молодого раптора прибулиця, - а хто ваш учитель?

- Старий раптор, втік з місця де живуть наші родичі, щоб нас врятувати, але його зловили люди Дорослого, вдягнули на голову залізну клітку, бо він вміє змушувати людей робити не те що їм хочеться, а з тим залізяччям на голові наш бідний вчитель слабкий. У нього зуби вже не гострі, він майже не їсть м'яса, але він дуже розумний, навчив нас чути думки, сказав, що якщо ми звільнимося, він забере нас туди, де живуть такі як ми, і ніхто не буде нас ображати. Люди такі жорстокі. А там немає людей. Є, але вони не командують динозаврами, бо ми ж динозаври.

- Тут ти правий. А навіщо йому жінки? - запитувала Мілен.

- Дорослий роздає жінок солдатам, тим, яких вважає хорошими. А дівчат він закриває у якомусь підземеллі, Вчитель каже там страшне місце там йому клітку вдягнули на голову і там наші брати з сестрами зникли. А якщо жінки не слухаються, їх закривають у клітки з нами. Вони так бояться нас, що потім слухаються, а ми ж навіть не кусалися ніколи, якщо нас не чіпати. Дорослий змушує нас бути агресивними. Запитує, навіщо нам ікла і кігті, але невже ікла і кігті - тільки щоб вбивати, ми не розуміємо.

- Зупинимося тут, - Берсерк показав жест «долоню до землі», що означало привал, - потрібно погодити подальші дії у зв'язку з обставинами, які змінилися.

Ящір з червоним візерунком, який був головним в групі, повторив слово «обставини» і сміявся, слово здалось йому смішним. Мілен підійшла до Апсу і ватажка групи:

- У мене дурна ідея. Що скажеш?

- Вони тут зовсім здичавіли, маленька, - сказав Апсу у відповідь на її слова, дуже добре знав сестру, щоб відразу зрозуміти про що вона думає, - і ти тут практично як білошкіра.

- А сказати, що я туристка?

- Туристам тут звідки взятися, - запитав Апсу. Поцікавився у Рава, так звали старшого з ящерів, - Вона ж не зійде за місцеву?

- Вона не схожа, - засумнівався Рав, - зовсім інакша, і я проти.

- Ви з глузду з'їхали?! - заволав Берсерк, коли зрозумів, про що говорять прибульці, - ви не бачили, що вони з жінками роблять? Ти готовий сестру віддати цим виродкам?!

- Я відразу втечу, вони почнуть мене ловити, а я випущу тих рапторів, яких замикають у підвалі. Разом ми знімемо охорону біля великого будинку, - сказав Мілен, - ви увійдете тихо, буде менше жертв.

- Тобі, дитинко, екстриму не вистачає? - сердився Берсерк, - щоб ми всю роботу звалили на дівчинку, нехай і інопланетну.

- Шовіністи, - пшикнула Мілен. Лисиця веселилася.

А от сержант Альф пілтримав Берсека:

- Ви що мало з людською жорстокістю стикалися? Що ти будеш робити, якщо не зможеш відразу втекти?

- Зможу, - відповіла Мілен якось машинально, махнула тонкою рукою, - добре підемо нахрапом.

- Крізь стіни? - уїдливо запитав Демон.

- Може й так, - дражнилась Мілен.

- Я не здивуюся, - хмикнув Клім.

Кіт перевів подих:

- От і добре. Придумала тут... Ти хоч і звір, а все-таки дівчина. Так, я бачив, як ти змінюєшся у лісі. Жах. Просто жах.

- Дивовижні ви істоти, - сміявся Апсу.

- І скількох ти могла б завалити, наприклад, за п'ять секунд? - поцікавився Довгий.

- Якщо поспіхом, без магії, то десять? - відповіла Мілен.

- Жартуєш! - не повірив Довгий.

- Дракони не жартують, - немов знавець відповів Рав.

На раптора подивилися з подивом, він зніяковів, все-таки він був ще дуже молодий.

Сонце піднімалося, групи знову рушили у дорогу. Ящери зграєю бігли через джунглі - безшумно, страшно, незвично. Але з ними американські солдати вже відчували себе настільки безпечно, немов робили марш-кидок на рідних базах. Мілен і Апсу також бігли десь у джунглях, коли вони перевтілилися, ящери сприйняли це як має бути, але Рав не без гордості погодився, що у людей розум не такий гнучкий, як у рапторів, тому він розуміє, що привчати «маленькоголових» до трансформації потрібно поступово. Але Апсу розумів, що рапторам ніхто ніколи не доводив, що перевертнів не існує, тому у них перевтілення не викликало суперечку у розумі.

Спека посилювалася, джунглі зарясніли яскравими кольорами, листям, квітами, папугами. Волога стовідсоткова, солдати просочилися цієї вологою і власним потом.

Рав сказав, що тепер усі звірі на відстані кілометрів десяти знають, що прийшли білі люди.

Йшли швидко, планували максимально наблизиться до Великого дому Дорослого. Для зручності спілкування це визначення резиденції диктатора почали використовувати і американці.

Раптор Рав, Мілен і Апсу помітили у тропічному лісі загін бойовиків, загалом зовсім юні хлопці, певне ровесники рапторів, діти з автоматами. Прибульці і ящери слідкували за людьми, щоб вони не стикнулися з американським спецназом. Та хлопців з автоматами цікавила не війна, а грабунок, вони хотіли напасти на поселення неподалік бо бачили що чоловіки з села пішли на полювання. У селі десяток глиняних хат з листяними дахами, мирно горів вогонь у вогнищах, жінки готували щось у великих казанах, голі діти гралися з собаками.

Два величезних волохатих темно-сірих звіра висотою у холці метр сімдесят, більше чотирьох метрів у довжину, що нагадували диких котів, прилягли у хащі, щоб залишатися якомога більш непомітними. Сірий раптор з червоними смугами і так непомітний, коли застигав. Раптор з синіми смугами, наймолодший, непосидючий, став поруч:

- Чоловіки на полюванні, там одні жінки. А ці говорять, що будуть робити, що хочеться, дорослий буцімто не дізнається.

- Створимо жахастик, - Мілен усміхнулася, - удвох вийдемо навперейми, коли вони підуть до будинків.

Апсу кивнув, погоджуючись з сестрою.

- А ми, - запитав Рав.

- А ви, коли вони побіжуть, гоніть їх у хащі, тільки не в бік американців, про них поки тут не повинні знати, - відповів Апсу раптору. Рав погодився, посмішка у нього була чарівно-страхітлива.

Коли бойовики-початківці пішли на село, перед ними тінями з'явилися величезні звірі. Бойовики почали стріляти у невідомих лякаючих істот, але кулі не завдавали монстрам шкоди. Звірі стрибали на бойовиків, кількох поранили. Хлопчаки з автоматами злякалися, побігли, і опинилися у коридорі зубастих ящерів.

Крики, зойки, стрілянина. Жінки с села хапали дітей і тікали у джунглі. Берсерк почув постріли і крики, хотів піти подивитися, що діється, але молодий ящір з синіми смужками вчасно зупинив американця і пояснив ситуацію.

- Та щоб вас, - лаявся Берсерк.

- Як у себе вдома, що за істоти? Господарюють тут, монстри інопланетні, - буркотів сердито навіть сержант.

- Вони тобі зовсім не підкоряються, твої скаути? - у Берсерка несподівано прокинулося почуття гумору.

- Вони нікому не підкоряються, - відмахнувся сержант.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.