Діалог двадцять п’ятий

Суцільним потоком полив дощ.

Лось наздогнав сержанта:

- Нас переслідують, але хто, не розумію. На людей не схоже, на звірів теж.

- Раптори повернулися? - зробив припущення Берсерк.

- Раптори відсвічують менше, - заперечив комп'ютерник.

- Що за біс? - насторожився сержант, коротко скомандував, - Передай по ланцюгу бути готовими до оборони.

- Чому стоїмо? Кого чекаємо? - Апсу з'явився зовсім несподівано, немов з власної тіні вийшов, тільки тінь його за мить до цього була звірячою. Зупинився поруч з сержантом і лейтенантом. Додав з посмішкою, - Ми б наздогнали.

Поруч із древнім богом з чагарів висунувся Рав, вишкірився у блискучій своїй посмішці, задоволений собою. Сержант помітив, що Мілен виринула з іншого боку колони, поруч з Лисицею. Та по-сестринськи обняла маленьку дівчину, зашепотіла щось на вухо, дівчина тихо розсміялася. Кабан їм відповів, розсмішив дівчат. Тільки Кіт чомусь знітився. Інші раптори виходили із чагарів, ставали поруч з людьми.

- Ви що робите? - Серж запитав з доброзичливо-хижою посмішкою старого вояки, - Увагу до нас привертаєте?

- Навпаки, - знизав плечима Апсу, - відволікаємо. Нам туди, - вказав на джунглі, суцільні джунглі без орієнтирів, - До точки ще годину йти.

- Як ти знаєш, куди йти? - здивувався Берсерк.

- Він знає, - Апсу показав на раптора.

Дощ припинився так само раптово, як почався. Відразу стало парко.

Рав втягнув ніздрями повітря, зморщив носа, пробуркотів невдоволено:

- Люди. Місцеві.

Апсу кивнув, його ніздрі вловили запах мисливців з того самого поселення, яке вони з рапторами врятували від хлопців з автоматами:

- Подякувати прийшли? - криво усміхнувся древній бог і зловив рукою стрілу, що летіла у сержанта, ледь помітним рухом опустив ствол автомата, який сержант автоматично направив у джунглі. Куля пірнула у ґрунт.

- Попередити не могли? - сердився сержант.

- Тобі Лось повідомив, - нагадав Апсу, розглядаючи стрілу. Одночасно він підняв руку, дві стріли, що зі свистом летіли у солдат, втратили швидкість і впали у траву, - передай по ланцюгу не стріляти. І не галасуйте. Піду поговорю, дикі ж біороботи, не цивілізовані, домовлюсь, напевно, - перезирнулися з сестрою, вона кивнула, погоджуючись з чимось.

- Ти зовсім божевільний? - Берсерк не розумів нічого. Не звик він до такого. Він звик - якщо хтось стріляє, потрібно стріляти у відповідь, якщо хтось замахується, потрібно вдарити першим. А тут усе інакше, операція у присутності інопланетних скаутів здавалася йому хаосом, - Якась божевільня! А як він стріли зупинив?

Апсу підійшов до дерев, які нічим не відрізнялися від інших дерев, назустріч йому, мов зачаровані, вийшли тубільці: низькорослі, худі, жилаві, в вицвілих футболках, подертих шортах, босоніж, озброєні луками, стрілами та списами. Ватажок чи вождь, стояв попереду своїх людей, як личило за законами джунглів. Всього мисливців було шестеро - чотири дорослих і двоє підлітків. Чорношкірі хлопчики ще маленькі, худенькі, тонконогі, з дикими очима. Вождь дивився у очі Апсу. Потім схилив голову. Апсу віддав йому стрілу. Вождь прийняв стрілу, і мисливці пішли у джунглі так само непомітно і безшумно, як прийшли.

- Це у нього називається поговорити? - запитав Берсерк у сержанта Альф.

- Я чув те саме, що і ти, - відмахнувся сержант.

- Я зрозумів, він Тарзан, - коротко розсміявся Берсерк, - Тарзан, бог мавп.

- А я королева Англії, - відповів Сержант, - Ходимо тут, як у себе вдома. Коли справою займатимося, невідомо. Додому хочу.

- Апсу, древній шумерський бог, - видав Сонний, він глянув скоса на Мілен, задаючи питання безпосередньо їй. – У твого брата є дружина Тіамат?

- Усе складніше, - виправила Мілен, і уточнила, - хоча дружина у нього була, а мого чоловіка звати Кінгу, знаєш такого?

- Я заплутався, Кінгу другий чоловік Тіамат, - навіть образився розумний Сонний, - але за міфологією і древніми записами на глиняних таблицях...

- Тіамат давно зникла, близько тридцяти тисяч років назад, Кінгу ніколи не був її чоловіком він соратник і друг мого брата, - пояснила Мілен, - реальність, вона завжди від казок відрізняється.

- Я зрозумів лише що, ти заміжня? - уточнив Кіт, який почув тільки те, що міг зрозуміти.

- Так, часом буваю, - відповіла Мілен.

- Безсмертні, - хмикнув Кабан, - у тебе діти є?

- Чому відразу як жінка то діти? – обурилася Лисиця, ти старомодній Кабасику.

- Ні, я ще не доросла до материнського віку, - відповіла Мілен.

- До заміжжя доросла а до материнського віку ні, - знизав могутніми плечима Кабан, - як то так?

- О, - обурювалася Лисиця, - у тебе у твоїй великій голові подібне не вкладається.

- Ти надто ємоційна, коли питання стосуються призначення жінки у суспільстві, - підбурював Лсицю Кіт.

- Та бо ті правила, призначення, повинність. А-а-а, бісить, - тихо сварилася Лисиця.

- Феміністка, - прогудів Сонний.

- Ти взагалі у церковній академії вчився, чому не став священником? – запиала Лисиця у Сонного.

- А це тут до чого? – обурився солдать.

- Цить капосні, от дитячий садочок, - прогарчав Вовк, мені від вашого шепоту вуха закладає.

Мілен сміялася слухаючи дружню сварку солдат, та все таки пояснила:

- Дитину потрібно народжувати й ростити усвідомлюючи що ти робиш, бо народиться безсмертна істота з могутньою силою. А я сама ще з дитячого віку певне не вийшла.

- Як у вас усе складно, - бурмотів Кіт.

- Нам би трохи такої відповідальності, - мовив Клім проходячи мимо.

- Та ми у порівнянні з ними мухи одноденні, наскільки я зрозумів, - відповів йому Демон.

Мілен несподівано зникла у джунглях. Саме тоді коли повернувся Апсу.

- Ополченці можуть повернутися з підкріпленням, полювати хочуть на монстрів, - Прибулець наздогнав Сержанта.

- А ці люди, яких ми врятували? - занепокоївся Рав, раптор підтюпцем біг поруч, - Якщо повернуться ті, з автоматами?

- Плем'я піде, - запевнив раптора Апсу, - Я їх попередив.

І знову швидким кроком крізь одноманітні джунглі. Солдати йшли колоною. Раптори і прибульці безшумно йшли за ними як хижаки на полюванні. Навіть птахи не замовкали. Через півгодини Рав підскочив до Апсу:

- Патруль. Ми певне затрималися у Джунглях, Дорослий нам не дуже довіряє. Вони вже таке робили, знаходять нас і стріляють з машини, а самі у клітці сидять, машина їздить. А не повернутися не можна.

- Вони на цей раз не на машині, я б почув, - відповів Апсу.

- Так. По запаху відчуваю, - відповів раптор, зморщивши носа. До них підійшов наймолодший з ящерів, повернувся з розвідки:

- Вони не знають про американців, вони вистежують мутанських котів, що напали на ополченців. Я підслухав. А ще, вони і нас шукають. Що будемо робити?

- Ми все одно мали намір навідатись до будинку Дорослого, - нагадав Апсу.

Мілен стрибнула з гілки дерева маленькою кицькою і миттєво перевтілилась у велику кішку. Раптор з повагою клацнув іклами, але висловити захоплення засоромився.

- Їх двадцять, вони залишили вантажівки біля покинутого поселення і пруть крізь джунглі. Слони тихіше ходять. У них дозвіл стріляти у рапторів, так що хлопчики не світіться, - Мілен погладила молодшого по лобі, раптор видав муркотіння і потерся довірливо щокою у її руку.

- Мілен, забирай половину ящерів, біжіть до резиденції, дочекайтеся, коли підуть найманці і вже дійте як вийде. Ми наздоженемо. Солдати розберуться з солдатами і привернуть стріляниною увагу охорони резиденції. Ми з Равом забезпечимо відступ американців.

- Добре, - погодилась Мілен, подивилася на Рава, - Визнач, хто йде зі мною.

Мілен і п'ятеро ящерів, старший з яких був той самий гордий володар дорослого гребня Кричу, не втрачаючи часу, помчали до будинку Дорослого. Апсу залишив своїх рапторів там, куди збирався відвести американців, суворо попередив не виходити за зазначені межі передбачуваної лінії вогню.

Апсу пробіг у трансформації малого кота по гілках середнього ярусу джунглів і впав майже на голову сержанту. Сержант, ледве у нього не вистрілив, впізнав почав лаятися:

- Я тільки звик, що ти з'являєшся, немов привид з чагарів, ти почав з неба падати.

- С дерева, - уточнив Апсу, і запитав, - Повоювати хочете?

- Та не дуже, - навіть розгубився сержант, - А з ким?

- З особистою гвардією пакета, - відповів древній бог, - Вовк он вже чує, як вони крізь джунглі пруть. Вже навіть недалеко. Лось! - Апсу покликав комп'ютерника, - вони скоро з’являться червоними крапками на твоєму екрані, у вас є хвилин десять на підготовку.

Берсерк швидко розібрався у ситуації, обидва, і сержант, і лейтенант, розподілили свої групи, щоб почати і закінчити бій. Але Апсу вніс корективи:

- Стрільба повинна початися через десять хвилин і тривати хвилин п’ять. Непогано б бахнути кількома гранатами.

- Тут на хвилину бій не розтягнеш, Апсу! - обурився сержант, - навіщо тобі такий довгий і галасливий бій?

- Маю надію приїде ще десяток, чи два гвардійців місцевого гарнізону, більше у Дорослого солдатиків немає. Резиденція залишиться без охорони. У ідеалі тут відступимо, захопимо вантажівки, там нападемо, заберемо пакет з резиденції і зникнемо, щоб сусіди, які прийдуть поцікавитися здоров'ям Дорослого, нас вже там не застали.

- Ми до гвинтокрилу, а раптори? - запитав Берсерк.

- Я і Мілен супроводимо малих до підземної дороги і вас наздоженемо.

- Може, ми зможемо під землею до точки пройти?

- Ви там дихати не зможете, у тунелях водень, щоб люди їх не досліджували. Все, не витрачаємо часу, залишилося п'ять хвилин… чотири...

- Як ти так точно усе визначаєш, - дивувався Лось, звіряючи свідчення тепловізора зі словами Апсу.

- Давно живу, - усміхнувсь невесело прибулець.

- Цікаво скільки, - запитав Кабан.

- Хвилин десять нулі перераховувати, поки не набридне, - відмахнувся Апсу.

- Жартуєш? - здивувалася Лисиця.

- Дракони не жартують, - з упевненістю втрутився Рав.

- Особливо цей, - посміхнувся Кабан, - такий серйозний, з глузду з'їхати можна, - Слухай? А Дракон - це все-таки якийсь титул, чи звання?

- Це вид, - відповів Апсу.

- То там біля колайдера, була не ілюзія, - здивувався Кабан. Та Апсу вже знову зник.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.