Діалог двадцять шостий

Все сталося, як і попередив Апсу. Пікантним додатком до плану почалася злива.

Озброєний загін Дорослого вийшов на лінію вогню американських солдат. Група бойовиків - не підлітки з місцевих племен з патиками й калашами, а високі, кремезні, зрілі чоловіки, які з'їхалися з усіх континентів Полігону. Командував групою величезний чорношкірий чолов'яга у формі офіцера французького легіону. Його заступник могутній чоловік походженням з Японії, у бандані з принтом англійського прапора. Подейкували, він служив в Букінгемському палаці, у особистій гвардії королеви. Щще хлопець у формі морського котика, на плечі нашивка з американським прапором. Слов'яни з їх характерним акцентом, та представники інших армій і народів - шукачі пригод та заробітку.

Найманці йшли розслаблено, наче не очікували нападу, полювали на мутантів, Ці у рапторів не стріляли, командир шукачів пригод не любив сафарі.

Берсерк вилаявся, тихо прошепотів:

- Ведмідь із французького легіону. Друг Грізлі, чорт його забирай.

- Погано, - погодився Сержант, і додав, - пики усі знайомі.

Ведмідь, який командував міжнародним загоном найманців, підняв руку, стиснув кулак, вдивлявся у нескінченно одноманітні джунглі.

- «Стріляйте» - почув сержант у думках, - «Можете не влучно», - додав Апсу, - "Хоч притисніть їх до землі"

- Вогонь, - скомандував сержант групи Альфа.

Маленька ділянка джунглів розцвіла спалахами і вибухами, немов тропічними квітами. Дощ раптово закінчився. Тонкі деревця, як і траву, косило кулями, вибуховими хвилями та уламками гранат. Тварини та пташки тікали якнайдалі, комахи, і ті, ймовірно, намагалися відповзти. Найманці Дорослого повеселішали, зрозумівши за манерою ведення бою, що у них стріляють не місцеві групи опору, а колеги.

Ведмідь своїм гучним голосом пробував перекричати постріли:

- Агов! Хто там на тій стороні? Скотиняки? Хочу знати, кому кулю у лоба підписати!

Кіт вистрілив на голос. Ведмідь вилаявся. Куля поцарапала йому плече.

- Ось ви як!? «Дівчатка». Тоді ідіть до біса. Поговоримо звично. Щось ви й стріляти не навчилися! – Ведмідь голосно реготав.

Стрілянина продовжилася, полетіли гранати, Довгий впав у траву, його витягли під прикриття великих дерев, поранення легке, у ногу. Вовка зачепило кулею, але у нього хороша регенерація. Лось відчув - немов руку ножем пробило, виявилося, уламок гранати. Кабан отримав легку контузію, сидів трусив головою. Найманці Дорослого теж були пораненні, і завдяки бронежилети легко. Збите кулею дихання, пробитий м'яз на нозі. Одному найманцю куля ледь зачепила шию.

До сержанта стрибнув чорний кіт, перетік у людську форму, посміхнувся, бо сержант вкотре відсахнувся. Ніяк не міг звикнути. Апсу коротко повідомив:

- Відступайте, ми прикриємо, - забрав свій автомат який Сержант сам не знаючи чому тягав весь час джунглями й гранату.

- Якась неправильна війна, - сердився сержант, - граємося наче діти. Грізлі здається зрозумів.

- Зате всі живі, - самовдоволено відповів древній бог, - Які завдання, така і війна, за раду десятьох не хочу, щоб ви помирали. Це, хлопці, без мене, я до вас звик, - Апсу втягнув повітря ніздрями, - Повзіть до рапторів, з тилу друга група йде. Зв'язок я їм заглушив.

- Бісівська звірюко, - букрокотів сержант, скомандував відходити, як домовилися. Бубонів відступаючи, - Здавалося такий хороший хлопчик, розумненький, сволота, навіть добрий, десь, якось. Картинка, а не хлопчик... Та бодай тебе чортяко інопланетна! Бер, ти як?

- Ти з ким лаєшся? Який хлопчик? - Берсерк відкотився у бік і почав швидко відповзати у зарості, торкаючись своїх солдатів, щоб ті відступали з ним.

- Так тварюка ця, інопланетна, - відповів сержант, - командує тут.

- Та правильно він усе розрахував. Все, не гальмуй. Клім якого біса ти там у тих кущах вовтузишся? Відступаємо.

- Та тварюка досі продовжує стріляти, - повідомив сержант.

- Звичайно, йому потрібно, щоб група Ведведя не зрозуміла, що навпроти змінилася команда.

- Ідіть, - прошепотів трохи шепеляво Рав, - давайте за мною, ми проведемо, тут зараз зовсім все рознесуть, якщо нам пощастить, ті там з гранометом ... гранотометом ... гранатометом, приїхали. Або мінометом... Пішли, бігом, вас вже не видно.

- Йдемо, чи біжимо? - розсміявся нервово Берсерк.

- Усі тут командують, крім, чорт візьми! мене, - обурився сержант Альф.

- А де Апсу? - запитала Лисиця.

- Досі там. Сам. О, гранату кинув, у мене забрав, перед тим, як випхати джунглі. Або у нього кинули

- Тут джунглі, там джунглі. Але він там один, - обурився Кіт.

- То вже інші солдати стріляють у групу Ведмедя, - доповів Клім.

- Усе, пішли! У групі один командир, і зараз це я. Бігом за пакетом! - грізним шепотом скомандував Сержант. За спиною вибухали міни і почастішали постріли.

Група американських солдат йшла до об'єкту призначення, охоронці якого стріляли один одного в джунглях за їх спиною.

Апсу наздогнав загін, перетік в людську форму.

- Швидше, вони скоро збагнуть, що один проти одного воюють, он там, дорога і вантажівки. Ми з рапторами на своїх ногах за вами.

Мілен і п'ять ящірок прибігли до високої огорожі. Як попередили раптори, паркан був під високою напругою. Дорослий під’єднався до електричних тунелей з підземної дороги.

Раптори і прибулиця заховалися недалеко від воріт. З воріт виїхало дві вантажівки. На них близько трох десятків солдат, ще десять солдат Ведмедя і ще двадцятеро місцевих. Місцеві відрізнялися від найманців, однаковою темно-зеленою формою з блискучими погонами та новеньким, автоматами, вони називали себе особистою гвардією білого бога.

За вантажівками ворота знову зачинили.

Мілен підійшла до паркану, у людській формі і торкнулася рукою сітки, іскри огорнули її, тільки стовідсоткова тропічна волога врятувала джунглі від пожежі. Згоріла лише частина паркану. Мілен, яка знову набула форми великого звіра. Раптори побігли до будинку через парк, із особливим задоволенням бігли по рівненькій травичці газонів, вириваючи кігтями ямки, а на клумбах витоптуючи квіти. Адже їм заборонялося зі своїми кігтями ходити по траві. Мілен слідувала за своїми новими друзями.

Мілен вибила двері до підвалу силовим полем, і вирішила виявити повагу до господаря будинку, як кажуть, зуби заговорити. З нею до головного входу пішов Кричу.

- Я чекав зради, - почули вони мужній голос із глузливою інтонацією, - кого ти привів у свій дім? Сину мій. Познайом мене зі своєю чудовою подружкою.

Дорослий - середнього зросту чоловік, з лисиною на лобі, підтягнутий, у білосніжній сорочці, та демократично подертих джинсах, з ласкавим виразом обличчя. Дорослий дивився на Кричу, немов і справді був люблячим батьком молодому раптору.

Мілен повернула собі людську форму.

- Яка чудова істота! - Із захопленням вигукнув Дорослий, - хто ти? Миле дитя, що здатне витримати таку напругу електрики, і в мить змінювати форму тіла. Таких на Землі немає. Звідки ти? Ти з тих прибульців, яких з Кореї привезли у Зону?

- Яка обізнаність, - здивувалась Мілен.

Ящери, які спустилися до підвалу, звільнити подруг, вивели з підвалу свого вчителя. Це був старий раптор, його візерунки на шкірі потьмяніли, він майже осліп, зуби стерлися, на голові клітка, замкнена на шиї замком. Молоді раптори підтримували свого вчителя під передні лапи. Вони йшли у джунглі, подалі від страшного будинку. Апсу і інші раптори знайшли їх. Усі раділи обнімаючись. Апсу зняв наголовник зі старого раптора, вказав напрямок. Порекомендував йти дуже швидко, поки найманці не повернулися.

- Ти не відповіла, маленька, - ласкаво усміхався Дорослий, розглядаючи Мілен, немов трофей.

- А що тобі тепер дасть моя відповідь, - знизала тонкими плечима дівчина, за її спиною вилетіли від удару вантажівкою ворота резиденції новоспеченого диктатора й на подвір’я в'їхали темні вантажівки, з них вистрибували американські солдати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.