Діалог тридцятий

Другий гвинтокрил прилетів за хвилин п’ятнадцять, на цей раз вже звичайний, армійський. Бойові групи чекали його у точці "Б", у трьох кілометрах від точки «А». Солдати поспіхом сіли у гвинтокрил. Усім у групі набридли мокрі джунглі, особливо пілоту першого гелікоптера. Люди вже уявляли собі теплий душ, сухий одяг, нескінченний простір океану, та рідну казарму.

Серж озирався, гадаючи, де перевертні. Турбувався, що йому скаже Удав якщо анімешки втечуть погуляти земною поверхнею. Гвинт над головою вже набирав обороти відбиваючи краплі дощу.

Зліт. Командир групи Альфа ступив на борт гвинтокрилу, і сів на край палуби, слідкував за деревами анвколо, й побачив двох величезних звірів. Коти розміром як коні, вистрибнули на галявину. Серж думав, що вже звик до перевертнів, та вперше побачив їх на повний зріст, і вони насправді виявилися жахливими й дуже гарними "котиками". Перевертні мчали до гвинтокрила, певне збиралися отак на злеті встигнути на цей рейс. Серж крикнув:

- Завалите нам машину, монстряки!

Та перевертні трансформувалися у людей у останню секунду, перед тим, як вскочити у гвинтокрил. Апсу навіть по черевиках потоптався, Вовк першим помітив що Анімешкі босі. Берсек вхопив за рукав пілота гвинтокрилу, бо той дуже хотів вистрибнути з власної машини. Апсу зі сміхом відповів сержанту:

- Та ми трохи знаємо закони аеродинаміки.

- Нерви мої нерви, - сердився Берсерк, хапаючись за серце під бронежилетом, - закони аеродинаміки вони знають. Психологію вивчіть. Наш пілот ледь не вистрибнув на ходу. Ще й закони аеродинаміки вони знають. Де люди у чорному з їх ліхтариками, я це все забути? Чорти вас забирай! - вже розсміявся, Ми вже думали ви своїм ходом врішили до Розвелу добиратися. Ведмідь, хоч живий? Він мені гроші винен.

- Живий, - з усмішкою відповів Апсу.

- Своїм ходом? Цікава ідея. - Мовила Мілен.

Лисиця всадовила дівчину біля себе:

- Де черевики загубили? - запитав Клім.

- Та ще на почадку, - усміхнувся Апсу, тканина на ваших черевиках натуральна, але нитки синтетичні, під час трансформації зникли разом з клеєм.

- Вам ще й черевики потрібно на замовленя шити, - усміхнувся Демон.

Кіт зняв свої черевики які пропахли ним і джунглями і підсунув їх до ніг Мілен.

Гвинтокрил летів до Атлантичного океану землі тридцять шість. На джунглі знову впала злива.

На есмінці Берсерк навіть засмутився, прощаючись з сержантом. За групою Альфа прилетів гелікоптер із зони п'ятдесят один.

На базі групу Альфа очікували полковник, генерал і Удав. Солдатам дали кілька хвилин, яких ледве вистачило, щоб зайти у свою казарму, скинути ще вологу форму, прийняти душ і переодягнутися у чисте і, головне, сухе.

Солдати групи Альфа кидали звичні злі жарти, як щоразу перед тим, що вони називали - допитами. Так закінчувалася кожна операція, але звикати до того їм ніхто не наказував. Група зайшла у звітну кімнату, де були кабінки із звукоізоляцією, там вівся запис. Усі одночасно розповіли, хто що пам'ятав про операцію у Африці.

Прибульців протокол не цікавив, вони повернулися у свою маленьку квартиру, і, поки командування вивчало як пройшла операція, дракони спокійно спали.

Генерал з пляшкою шотландського віскі прийшов до прибульців через чотири години .

Почувши доповідь про операцію у джунглях, Майкл хотів викликати Апсу на допит, як викликав солдат спец загону, але вистачило розуму порадитися з Удавом. Містер Сміт порекомендував не псувати дружні відносини з драконами, і поговорити не у кімнаті для допитів, яка нагадувала тісну кабіну ліфта і могла викликати у прибульця напад клаустрофобії, а у кімнаті самого Апсу. Генерал військовий, впертий і статутний, та розумної людини у ньому виявилося більше ніж військових правил. Майкл послухав містера Сміта, дістав із запасів полковника витриманий scotch і пішов з'ясовувати у прибульців, чому вони "таке" вчинили з обдарованим экстрасенсом Томом Джорданом.

Дракони у кімнаті Апсу спали разом, обнявшись, наче маленькі діти. Оголені обидва. Генерал розгубився, зніяковів. Щось викопне, немов із церковних підвалів, вилізло з його безтурботної, очищеної військовою службою, душі. Він різко розвернувся, не вписався у дверний отвір, вдарившись об пластиковий одвірок блискучим черевиком. Звірі у людській подобі, почули його, як тільки він увійшов.

- Пане генерале? - Апсу відкрив дивовижно-сині очі, - Що ви тут робите? - запитав, немов не знав. Мілен сіла, загорнувшись у ковдру, привітно посміхнулася.

- Я не хотів вам заважати, - дещо різкувато відповів генерал. Вирувало у ньому дідівське пуританство, хоча він вважав себе людиною лояльною до людських слабостей. Апсу схилив голову набік, запитав прямолінійно:

- Ви вирішили, що ми коханці?

- Усе говорить про те, - генерал почервонів.

- Усе? - перепитала Мілен, здивовано, - а мені здається, усе вам диктують ваші звичні кліше, встановлені вашим мозком для полегшеного сприйняття усього. Вам складно говорити відверто, але не варто думати, уявляти і приймати рішення на основі домислів про усе.

Генерал поклав на ліжко пляшку scotch і сів у крісло біля ліжка, він думав над тим, що сказала прибулиця. Зрозумів, що вона хотіла сказати. Навіть прийняв те, що вона сказала. Апсу вхопив пляшку. Встав з ліжка, з ввічливості одягнув штани і кинув у сестру футболкою, яка слугувала їй за домашню сукню. Знайшов склянки, відкрив пляшку, понюхав, розлив спиртне, подав одну склянку генералу. Генерал не відмовитися, тільки звично послабив краватку і зняв кашкет.

- Ви не правильно розумієте те, що побачили пан генерале, - тихо сказав Апсу, сідаючи на ліжко поруч з сестрою.

- Майкл, - нагадав генерал, - Я, усвідомлюю, що, певне, зробив помилкові висновки на основі, - він посміхнувся до Мілен, - встановлених моїм мозком соціальних кліше.

- Ми не біороботи, - нагадала Мілен, - і навіть не люди.

-Поясніть, - усміхнувся генерал.

- Та усе просто, - мовив Апсу, - люди надто юні. Тіло керує мозком. Ми трохи старші, у нас розум керує тілом.

- Та й оголеність не означає відразу розпусту як ви це окреслили, - додала Мілен.

- Та ні чому мені подобаються гарні жінки, - бовкнув Апсу.

- Мені гарні чоловіки також подобаються, - відповіла Мілен.

Генерал відчув як його обличчя палає, подумав що певне виглядає як дурний хлопчисько на першому уроці про людські взаємини, підняв склянку, промовив примирливо, - я і сам від себе не очікував такої реакції. Наче я вмить став своїм дідом пуританином.

Апсу оцінив якість напою і розум генерала, пив повільно, заново придивляючись до землянина у погонах. Мілен гріла склянку у маленьких руках. Вони чекали, що розмову по справі Дорослого, Майкл почне сам.

- Чому ви позбавили Тома Джордона його екстрасенсорних здібностей і залишили у джунглях? Якщо він живий, то наскільки він небезпечний?

- Небезпеки немає, він не вижив. Його вбили люди з уральської бази, - відповів Апсу.

- Отже Ямантау зацікавилися ним, - кивав Майк. - Лабораторію ви знайшли?

Мілен відповіла:

- Так вона під його будинком у допотопних тунелях. Ви можете це повідомити вашим людям, яких вже послали туди на пошуки. Тільки певне там вони знайдуть екскурсію з Уралу.

- Ви знаєте, що це була за тінь, про яку згадував Вовк? – поцікавився генерал.

- Ангел, - відповів Апсу:

- Навіщо це ангелам? – Майкл здивувався, простягнув склянку. Апсу налив йому scotch. Алкоголь завжди робив генерала м'яким, меланхолійним, але навіть у стані сильно сп'яніння він умів розмовляти на потрібні йому теми не відволікаючись.

- Це вам потрібно з ангелами говорити, - відповіла Мілен, - або з містером Ральфом Ренлі.

Двері грюкнули, у квартиру прибульців увійшов Кларк, він повернувся з відпустки:

- Я прилетів! І що, мені ніхто не радий? - відчув запах спиртного, - як завжди, - а потім побачив пляшку шотландського віскі. - Гарне пійло, і без мене? - Зауважив погони на кітелі генерала, - Ой, вибачте? Не помітив відразу.

Генерал підвівся, вдягнув кашкет, поправив його, приставив до чола долоню ребром, потиснув руку Кларку, повернувся до прибульців:

- Спасибі за важливу інформацію, я вимушений повернутися до своїх обов'язків, - і вийшов, крокуючи не настільки твердо, як зазвичай.

Кларк здивовано дивився вслід генералу, здригнувся, коли той грюкнув дверима не розрахувавши сили:

- Це мені не здалося? - запитав з хитрою посмішкою, - він п’янючий?

Двері знову відчинилися, прийшов Удав:

- Генерали цікаві істоти, - пожартував він, - але на ногах тримається.

- Цей нормальний, - заступився Апсу.

- А де наш маленький Алекс? - запитала Мілен.

- У відрядженні, - відповів Удав, - там на одному з криголамів, біля арктичної бази знайшли безбілетних пасажирів. Послали дізнатися, що за люди й чого хочуть, - пояснив Удав, і запитав про Джордона, - ви впевнені, що того гада вбили?

- Певні, - запевнив Апсу, і поцікавився, - Він, до того як перейти під керівництво ради столітніх, працював на тебе?

- Це так помітно? - здивувався містер Сміт.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Морок Елл
27.11.2021 17:46
До частини "Діалог тридцятий"
Ой таки потрібно пояснити одержимість чи запрограмованість біороботів на розмноження
Юлес Скела
27.11.2021 17:43
До частини "Діалог тридцятий"
От цікаво, які це міжстатеві стосунки у людей і біороботів приводять до сексу, а в драконів - ні? ;)