Діалог тридцять перший

Ранковим рейсом, на літаку, який час від часу привозить наземних спеціалістів, солдати групи Альфа летіли до Лас-Вегасу, розважатися. Їм дали вихідний, аж цілу добу.

Коли Серж схожий на мафіозі, у дорогому сірому костюмі і блискучих черевиках, зайшов на борт літака з дорогою сигарою затиснутою між зубів, його солдати аплодували, вітаючи перевтілення. Кіт з підтягнутого ідеального солдата перетворився на гавайського простака. Лисиця стала схожа на дружину мільйонера. А Кабан і в шортах виглядав як військовий, тільки у шортах. Лось нагадував айтішника, Сонько - сонного студента. Вовк став схожим на рокера у довгому шкіряному плащі. Його не часто випускали з Розвелу у вихідні, але він здавалося навіть не радів тому.

Серж здивувався коли побачив у салоні літака Кларка, обох анімешок і містера Сміта. Старий вояка навіть зрадів, бо його мучила совість, воювали у джунглях разом з прибульцями, а розважатися їдуть самі.

Анімешкі, якщо не придивлятися, могли сприйматися землянами як люди. Мілен - гарненька учениця коледжу у короткій зеленій сукні. Сукню разом з дівчачими черевиками їй підібрала Лисиця по каталогу, ще до операції у джунглях. Апсу у джинсах та білій сорочці, йому б ще спортивну машину, як у багатих спадкоємців знаменитих акторів. А Бен Сміт, у строгому костюмі при краватці, міг зійти за англійського джентльмена із вищого світу. Або за секретного агента. Якби він представився Джеймсом Бондом, йому б повірили. Кларк вдягнувся у джинси і футболку, але все одно виглядав як аристократ з Лондона.

- Доброго ранку, містере Сміте, - посміхнувся наче справжні гангстер Серж, - ви дозволили нашим прибульцям короткий день відпочинку посеред розпусної цивілізації?

- Я із радістю, і їм дозволив і сам би долучився, Сержанте, - зітхнув містер Сміт, - та на жаль у нас зустріч з міністром безпеки.

- Політика, таємниці і побрехеньки, - додав Апсу.

- Бійтеся цікавості правлячих, - усміхнулася Мілен.

- Як казав наш капітан Джарк, - посмішка Апсу стала сумною, - спочатку вони виявляють цікавість, потім підступність.

- Невже серед нашого зоопарку ти сумуєш за домівкою? – навіть співчутливо запитав сержант групи Альфа у Анімешкі.

- Так, - погодився Апсу і обійняв сестру.

Мілен поцілувала брата у смагляву щоку.

- Не буде він тримати вас при собі цілий день, - впевнено мовив Кларк, - у нього певне інших справ багато. Міністр, ж бо.

- Міністр - це назва, посада, - розсміялася Мілен, - усі звикли, що Міністри то наче титул.

- Міністри тут, то цікаві істоти, - додав Апсу.

- Я наївний, - підсумував Кларк пригнічено, - але мені байдуже міністр, прем’єр міністр, коли і міністрі приходять на прийом вони звичайні налякані люди з купою комплексів.

- Де твоя професійна етика? – запитав Кабан.

- Це найсекретніший літак з секретного Розвелу, до чого тут етика, - сміявся Кларк, - можу хоч тут говорити відверто.

На службовому рейсі із Розвелу немає стюардес, є чотири пілоти. Молодші під час зльоту та посадки перевіряли що там з пасажирами, чи пристебнули паски безпеки, чи сидять під час злету посадки у кріслах. Літак також був незвичний, як і гелікоптери. У аеропорту Лос-Анджелеса він сідав, як звичайний літак, але зліт і посадку у зоні п'ятдесят один здійснював на турбулентних двигунах. Цей літак навіть на авіаносці сідав, хоча то був експеримент. На щастя вдалий.

Пиячити почали ще у літаку. Містер Сміт утримався, міністр безпеки не пив віднедавна. Не дозволяла хвороба шлунку, що виникла через зловживання спиртним у молоді та зрілі роки.

Прибульцям хильнути Удав заборонити не міг. Втішало лише, що від них ніколи не несло перегаром. Та й сп'яніння у анімешок тривало не більше п’ятнадцяти хвилин. Протверезіють, поки їхатимуть до штаб-квартири, де їх очікував обід з міністром безпеки. Урядовець настирливо цікавився. Як він пожартував «зеленими чоловічками, які виглядають як білі чоловічки». І довго сміявся, вважаючи свій жарт дуже дотепним.

У аеропорту солдати групи Альфа, Кларк і прибульці роз’їхалися у різні боки, ніби не на день розбігалися у різні райони великого міста, а на роки розліталися по різних галактиках Всесвіту. Містер Сміт витримав повчання Кабана, про страхіття Лас-Вегаса і як уникнути, недобрих людей, які можуть спровокували анімешок на пробудження у них супергероїв. Лисиця запевнила бойового друга, що супергероєм Апсу точно не буде, бо він за сутністю таки монстр. На що Сонько зауважив, що на щастя, Лас-Вегас не Готем, натякаючи на свою улюблену франшизу. Кларк сп'янів, його туристичний маршрут по Лас-Вегасу обіцяв закінчитися вже, бо ще кілька ковтків і його занесуть назад на літак. Апсу попросив Кабана, Кота і Сонько, не залишати англійця одного. Солдати запевнили що будуть берегти екстрасенса як рідного, і вирішили що Кларк тепер також Альфа.

Приїхала розкішна чорна машина. Лось коментував, що це не Роллс-ройс, а танк броньований. Удав заштовхав у салон машини своїх підопічних прибульців, сів сам і швидко закрив звукоізолюючі дверцята. Всі шуми аеропорту і голоси солдат спецгрупи зникли, настала благословенна, улюблена Удавом, тиша. Подивившись на анімешек, переконавшись, що ті дивляться на нього тверезими очима, Бен Сміт посміхнувся:

- А я вірю, що ти флотом командуєш, вмієш спілкуватися з солдатами, і під час бойових операцій, і коли вони зовсім забувають про субординацію.

- Досвід не пропити, - посміхався Апсу, - на що нам очікувати від зустрічі з міністром Бене?

- Боюся, нічого хорошого. Наш незламний Бен нервує, - припустила Мілен.

- Міністр підступний, рада сторічних вирішила що час з вами познайомитися, - відповів Удав.

- Хочуть місце на Марсі? - жартував Апсу.

Бен, який сидів навпроти Апсу, прошепотів:

- Прослуховування.

- Блоковане, - так само коротко відповів Апсу.

- Вам і технологи не потрібні, - посміхнувся Удав, - Ні вони хочуть щоб острів не піднімали разом з іншими, я й сам сумніваюся що цей старий острів ще працюватиме.

- Цей острів точно не планували піднімати, - відповів Апсу, - у ньому ґрунту і води забагато. І двигуни не відновити, один тільки відремонтували та й він барахлить.

- Але на інших островах занепокоєні кількістю біороботів на землі тридцять шість, - сказала Мілен, - а місцеві штучні люди і їх потомки дуже вже агресивні, хоча легко піддаються навіюванню.

- Як так сталося що на заводах де раніше друкувалися солдати, сміливо роздрукували тисячі робочих, - посміхнувся Апсу, - навіть не перепрограмували першу партію, не дивно що вони почали воювати з природніми людьми, як тільки усвідомили себе.

- Я був проти, - Удав зітхнув, - та я з іншого острова, хто мене слухав. Сказали попередні партії роздрукованих працівників натхненно працюють а особливо перша, а наступного дня почалися повстання та революції.

- Жінок місцевих шкода, - мовила Мілен.

- Так жінкам тут більше ста років доводять що вони лише дітородний придаток до чоловіків, - погодився Удав, і додав саркастично, - але у багатьох країнах врешті визначилися що вони також люди, вже прогрес.

Штаб-квартирою називався будинок у парку. Велика допотопна пофарбована білим будівля на два поверхи з колонадою, високими стелями і видовженими уверх вікнами. Навколо будинку - гарненько підстрижені яскраво-зелені галявини і живопліт. За живоплотом металева огорожа та пропускний пункт.

Чергового попередили щодо візиту містера Сміта та його племінників. Коли Бен почув, що за легендою прибульців знову назвали його племінниками, вже сміявся.

- Чому мої племінники, чому не його племінники? - дозволив він собі висловити неприязнь до міністра, - чому не студенти на екскурсії?

- Дядечко Бен, - дражнився Апсу.

- Може, мені тебе за руку тримати, - жартувала Мілен, - для правдоподібності.

Водій зупинив машину біля входу під дашком серед колон. Гостей чекав секретар міністра, високий юнак у чорному костюмі із шкіряною тацею у руках. У ній планшет, юнак звіряв час і послідовність поставлених завдань, одночасно говорив по телефону. Але, як тільки машина гостей зупинилася, юнак миттєво перервав розмову і підскочив до задніх дверцят танка-роллс-ройса, відчинив їх. Звичайно, він знав, що приїжджає начальник наукового центру зони п'ятдесят один з племінниками. Агенти відділу інформації пильно спостерігали за виразом обличчя новачка, коли повідомили йому, що літак із Розвелу прибув, і встановили час приїзду гостей. Але особистий секретар міністра зайнятий організацією обіду і власним завзяттям не звернув увагу на повідомлення колег.

Першим з машини вийшов Бен Сміт. Юний секретар потиснув руку начальнику наукового відділу суперсекретної бази, вперше усвідомив про що говорили колеги. Так, адже гості із зони п’ятдесят один, о! Секретар навіть розгубився придивляючись до гостей, шукав щось незвичне.

Слідом за Беном вийшли ті, кого назвали його племінниками.

Так, звичайно, молодий секретар міністра наївний і недосвідчений, але на службу секретаря міністра беруть розумних дітей з елітних навчальних закладів, у яких є потенціал стати справжніми регуляторами показової влади. Юнак, побачив смаглявих, чорнявих, синьооких юнака та дівчину, дуже засумнівався, що це можуть бути племінники білошкірого, сіроокого Бена Сміта. І вже усвідомивши, звідки прибули ці гості, молодий чоловік припустив багато фантастичного:

«Племінники, саме племінники! Генетика? Ні, та ви що? Ніхто певне у лабораторіях бази п'ятдесят один не знається на генетиці», - думав молодий секретар міністра безпеки, простягаючи руку юній дівчині, яка виходила з машини останньою. Вона посміхнулася, і юне серце секретаря затріпотіло, а мозок почав придумувати романтичну казку, де він герой і рятує інопланетну дівчину від спецслужб. Вона прочитала у його голові цю казку і схилила голову, щоб волосся приховало усмішку.

У дверях невеликої вітальні гостей зустрів міністр безпеки. У кімнаті накрито символічно круглий стіл. Затишно - стримані кольори, не яскраве світло, квіти. Міністр безпеки чоловік за п'ятдесят, сивий із залисинами, міцної статури, з грубими рисами обличчя, його маленькі темні очі за блискучими скельцями окулярів завжди примружені, немов приховували розумні думки. Сірий костюм, пошитий на замовлення, сидів відмінно. Джеймс Нільсе пишався тим, що завжди і на всіх справляв приємне враження. Люди йому вірили. Хіба може така презентабельна людина брехати.

Міністр потиснув руку містерові Сміту, але Апсу і Мілен він руки не подав. Джеймс побоювався гостей. У своєму насиченому житті міністр любив вивчати усе нове, особливо те що його лякало.

- Джеймс Нільсе - міністр безпеки, - представився міністр, - чи просто Джеймс, - він відчував щось схоже на дитячу ейфорію, бо ж гості прибули з іншої галактики.

Звичайно, Джеймс був трішки розчарований тим, що прибульці настільки схожі на людей, але йому доповідали про властивості гостей до трансформацій. А замовники навіть поділилися розмитими світлинами, де були відображені великі темні коти серед густого листя тропічного лісу, запевняли що то і є справжні прибульці з Розвелу.

- У вас дуже незвичайна зовнішність, - зауважив міністр.

- Нам говорили, що ми не зовсім схожі на людей Землі, - відповів Апсу.

- Незважаючи на багатонаціональність нашої маленької планети. Проходьте, сідайте. Вам, певне, незвично у чужому для вас світі. Наша планета може бути дуже гостинною, - міністр вказав на стільці навколо столу. І здивувався, коли Апсу, зовсім як земний чоловік, допоміг сестрі сісти, відсунувши для неї стілець.

- Ці правила стосовно жінок і на вашій планеті знають? – дещо грубо запитував міністр.

- Етикет, - зніяковів як хлопчисько Апсу.

«Який ти наївний, сором'язливий та вихований», - знущався у думках Бен Сміт.

«А все одно він боїться», - подумки відповів Апсу Удаву, сідаючи за стіл навпроти міністра оборони. Передражнив подумки міністра, - «правила стосовно жінок. От вже біороботи зарозумілі».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.