Діалог тридцять другий

Міністр уважно спостерігав за поведінкою гостей. Він думав, що прибульці спеціально перебувають у подобі людей для спілкування із землянами. Чомусь очікував, що подібні гості з далеких галактик поводитимуться, як дикуни, бо не знають місцевих звичаїв, або як звірі, адже вони - і не звірі, і не люди.

Та виявилося, інопланетні перевертні добре виховані. Ймовірно, їх спеціально навчали для візитів на інші планети і для зустрічей з високопоставленими людьми на зразок міністра безпеки. Так, Джеймс вважав себе великою людиною, і нерідко жартував, що стоїть «на вершині харчового ланцюжка».

- Ви дипломати, вчені, чи солдати? - цікавився міністр безпеки, доброзичливо посміхаючись, мовляв, знаю я, що ви шпигуни і не інакше.

- На вашій планеті ми займаємося виключно дослідницькою роботою, - відповів Апсу.

- А як же ваше відрядження до Африки? - щиро дивувався міністр, намагаючись зловити гостя на брехні.

- Нашим завданням був порятунок молодих ящерів, - пояснював прибулець.

- Яке завдання перед вами поставив ваш уряд? - Джеймс запитував прямо про те, що його цікавило. Адже він міністр безпеки, - Ваших можновладців цікавить наше суспільство, ресурси чи зокрема особливості наших людей?

Міністр подивився на містера Сміта, сподіваючись, що вискочка зрозуміє, як він помилився, коли хотів приховати інформацію про прибульців від настільки могутнього політика як міністр безпеки Джеймс Нільсе.

- Ми цікавимося лише наукою, - відповів Апсу.

Якби міністр був розумний, або спостережливий, він мав би помітити, як поступово змінюється поведінка гостя.

Удав бачив, і розумів, що, подібні міністру, урядовці, для Апсу навіть не пішаки на шаховому полі земної геополітики, а часточки фарби на різнокольорових локаціях-квадратах шахової дошки.

- Так наші люди слухняні й покірні працівники, - міністр говорив наче вчитель, - та усе залежить від керівництва, бо населення землі у невмілих руках легко стане дикою некерованою ордою.

- Якщо позбавити людей волі, вони починають відвойовувати свою свободу, - мовив Апсу, - Така реакція розумних істот на жорсткий контроль не тільки на землі.

- Ви не розумієтеся на політиці юначе, - відповів Міністр, - Людські маси позбавлені контролю це хаос? Люди як вівці. Ви знаєте що таке вівці?

- Домашні тварини, - відповів Апсу.

- Саме так, нерозумні тварини, яких потрібно забезпечувати їжею й водою, - Міністр вчив прибульців правилам утримання овець.

- Овець стрижуть наскільки я зрозумів? – запитав Апсу.

- А якщо їх не стригти, то навіщо про них піклуватися? – здивувався Міністр. Запитав, - Вина? Ви дуже юні, я не знаю, чи дозволяють вам батьки пити спиртне. Ваші керівники не подумали, що настільки юні посланці сприймаються нами як натяк на нашу неповносправність. Буцімто, у космічному співтоваристві, ми земляни діти і у нас немає права голосу. Але ви надзвичайно гарні і розумні. Ось тільки не знаю, чого очікувати від ваших співвітчизників. Спочатку вони надсилають вас, і чомусь керівники секретних баз рекомендують пустити вас на Землю і надати відносну свободу, - Джеймс багатозначно глянув на мовчазного Удава.

Містер Сміт відповів прямим спокійним поглядом, і міністр продовжив свій доброзичливий монолог:

- Вашу тарілку здається збили корейці. Чи не так, містере Сміте? Ви не вказали координати посадки інопланетним гостям? Тепер чужа космічна тарілка потрапила до рук спецслужб Північної Кореї. Ви випадково надали їм технології? - Джеймс глянув на прибулицю, вона мовчала, як і Удав, але уважно слухала розмову. Дівчинка, просто красива дівчинка. Джеймс підморгнув інопланетянці, навіть було захопився її юністю, він любив молоденьких дівчат, але згадав, що ця красуня - з іклами та кігтями.

- Це була випадковість, - запевнив Апсу.

Міністр навіть засумував, він задавав контрольні запитання але жодної відповіді не почув. Не отримав додаткової інформації. Надіявся на інше. Розчаровано задав останнє заплановане запитання:

- І що ваш уряд планує - вторгнення, чи співпрацю?

- Ми вам не вороги, пане міністре, - запевнив Апсу.

- І щось я ще цікаве читав. Так, так, я пригадую, коротку доповідь капітана з авіаносця Німіц, - провокував міністр, - звичайно капітан доповідати про ту розмову не хотів, зневажає спецслужбу, але дуже любить свій корабель і своє капітанське крісло. Довелося трішки притиснути, і він м'яко натякнув, що ви згадували могутність вашого космічного флоту. Як нам розцінювати такі ваші розповіді?

- Я жодним чином не натякав на вторгнення, - Апсу ледь не засміявся з того, як примітивно побудована форма допиту.

Удав ковтнув вина. Він насолоджувався слухаючи розмову. Він знав що інформацію про туман над авіаносцем міністру ніхто не розповідав. Мілен смакувала сиром, поданим до вина.

Міністр продовжував слизьку розмову, намагаючись викрити прибульців, і, мабуть, змусити їх самих визнати ворожі наміри щодо Землі:

- У інших доповідях спостерігачі стверджують, що ви солдати, ви навіть називали себе адміралом зоряного флоту. А в деяких, докладах є інформація у якій ви стверджували наче ви бог. Чи не так, містере Сміте? Адже він вважає себе богом з міфології однієї з перших цивілізацій, я не можу згадати назву.

- Шумерської міфології, - відповів Удав. Подивився на Апсу, мовляв, ну і як ти вивернешся.

Мілен теж подивилася на брата стримуючи усмішку.

Апсу посміхнувся, невинно, відверто і іронічно. Подивився в очі міністру безпеки, відповів:

- Нам дозволено пити легкі спиртні напої.

Міністр знову налив у келихи вино, мовчки підняв свій келих, запрошуючи усіх випити. Зробив ковток, чекаючи на відповідь.

Удав здивувався що містер Нільсе таки знову почав пиячити, поки з вина.

Апсу тягнув вино і час, поставив келих, і звернувся до міністра:

- Я маю надію, ви не налаштовані проти нас вороже. Адже ми сподіваємося на співпрацю. Звичайно у нас є космічні військові кораблі, але не для нападу, а для охорони наших планет. А те, що у Вас називається шумерської міфологією - це фрагменти легенд, складених на основі реальних подій.

- Отже стосовно ваших повноважень і титулів то вигадка? - багатозначно посміхнувся міністр .

- Кожен хоче бути значимим, - відповів Апсу.

- Це вада не тільки землян, - усміхався міністр.

Містер Нільсе почав розповідати, про власні здобутки і заслуги перед Америкою. Розмовляючи, випили пляшку хорошого вина. Міністр випалив сигару, Апсу - кілька сигарет, і Джеймс, хитро посміхаючись, послався на безліч державних справ, які нікому вирішувати, крім нього, незамінного.

Молодий секретар проводив гостей до парадного входу, де на них чекала та ж розкішна машина, яку солдати групи Альфа назвали танком.

- Ти все ще чекаєш на пастку? - тихо запитав Удав, коли машина виїжджала у ворота парку, повз охоронців.

- Тепер дуже чекаю, - відповів Апсу.

- Мені якось лячно, - прошепотіла Мілен, - ми про щось знову не знаємо.

Апсу обійняв сестру.

- Ви безсмертні, - мовив Удав, - а ось я дуже навіть смертний, хоча з кращою регенерацією ніж у теперішнього населення землі тридцять шість. Цей міністр не хоче, щоб я жив далі. Він, образився, що не отримав ніяких відповідей? Але я не зобов'язаний нічого йому розповідати. От чорт, ці політичні ляльки! Але вони бувають такі небезпечні, - Удав розлютився, дозволивши собі емоційний сплеск.

- Доктор Ренлі - його ставленик, - додав Апсу, - А ти чужинець. Хоча він нічого не знає про місце де живе. А президенти знають?

- Президенти певне мусять знати, - мовила Мілен, подивилася на Удава, - і є певне крім баз якісь контори які запобігають розповсюдженню правдивої інформації.

- Президенти знають, - посміхнувся Бен Сміт, - і наближені до них люди також знають.

- І контролюють президентів, - додав Апсу.

Машина їхала крізь занедбані небезпечні райони міста.

- Нас везуть не туди, - повідомила Мілен. Удав розвернувся, хотів було відкрити віконце до водія, але воно виявилося заблоковано. Апсу смикнув дверцята, вони теж були заблоковані.

- Усе як завжди, - обурився древній бог. Хотів було розбити машину у пил та не встиг.

Прогримів вибух, машина підскочила і перекинулася, дверцята зірвало, і в салон увірвалося сліпуче світло.

Найманці Ведмедя діяли швидко, як тільки вони розкрили дверцята машини, маг-учень Енкі Егор, простягнув у отвір руки, у яких тримав два персні. Коли він стулив два рубіни на перстнях, вибухнуло світло, мага відкинуло енергією. Приголомшений Удав був при свідомості і бачив, як хвиля світла паралізувала Мілен і Апсу. Дівчина втратила свідомість, Апсу важко дихав, не міг поворухнутися. Солдати Ведмедя витягли усіх трьох, занесли до великого фургона, припаркованого неподалік місця, де і сталася аварія.

Урядова машина ще раз вибухнула, вибуховою хвилею вибило шибки у вікнах старих будинків, і навіть найсміливіші жителі району поховалися. Фургон не поспішаючи поїхав по вулиці, влився у потік машин на ширшій дорозі.

Удаву зробили укол снодійного. І лише тоді вправили вивихнуту ногу, та обробили рану на руці.

- Ну і хто тепер дурень? - тремтячим від радості голосом запитав молодий маг, піднімаючи Апсу за воріт білої сорочки. Прибулець важко дихав, дивився у стелю, не міг поворухнутися.

Ведмідь відкрив контейнер, зі злістю подивився на молодого мага, підхопив Апсу на руки, поклав в контейнер. Другий солдат передав йому дівчину, схожу на ляльку:

- Їй більше дісталося, чи вона слабка, - запитав Ведмідь, поклав Мілен поруч з Апсу і закрив кришку, загерметизував. Повітря з контейнера відкачав невеликий насос, створюючи у контейнері вакуум.

- Ти такий добрий, Ведмідь, - сердився Егор, - пошкодував цього Вульфа.

- Він солдат. Хороший солдат, - відповів Ведмідь, - пам'ятай, ти його продаєш, а товар не псують.

- Цей товар складно зіпсувати, - невдоволено буркотів учень Енкі, - сподіваюся, його старанно розріжусь на шматки, щоб вже не воскрес.

Ведмідь сумно посміхнувся. Стримуючи бажання вдарити молодого мага кулаком по маківці якраз туди, де стирчав вузол волосся з руків’ями стилетів заколок.

Фургон їхав у потоці машин до аеропорту.

Епілог

Як і обіцяли, Альфи не залишили Кларка у місті одного. Спецназівці і психолог весело проводили час на невеликій затишній терасі у кафе на другому поверсі. Тоді і почули вибух, завила сирена поліцейської машини. Кларк, що задрімав за столом, підняв голову і сказав:

- Я їх більше не чую.

Солдати кинулися до парапету, вдивляючись у вулиці і будинки, шукали дим, відблиски згарища.

- Кого ти не чуєш? - запитала Лисиця. Знову пролунав вибух, над будинками піднявся густий дим. Люди на вулицях з тривогою вдивлялися у небо, боялися терактів.

- Апсу і Мілен я не чую. Навіть коли вони спали, я чув їх, а тепер не чую, - Кларк розгублено подивився на Лисицю, - ніби вони померли.

Кінець другої частини

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Юлес Скела
28.11.2021 12:50
До частини "Діалог тридцять другий"
Цікавий і дуже інтригуючий фінал другої частини. З нетерпінням чекатиму на вихід третьої. Вона ж уже пишеться? Не розчаровуйте мене, Авторе, бо кидатимусь меблями!
Морок Елл
28.11.2021 12:54
До частини "Діалог тридцять другий"
Вона на половину написана.
Юлес Скела
28.11.2021 13:24
"Ета радаваєт нас" (с)
Морок Елл
28.11.2021 14:31
І мене також "радиваєт", меблі не літатимуть)))