Діалог сьомий

Алекс заблукав. Відразу. Як тільки зайшов за третій поворот і піднявся на іншу палубу металевою драбиною.

Ще старанніше він заблукав, коли у четвертий раз спіткнувся через перегородку, такі високі пороги на авіаносці для герметизації відсіків. Кларк сам ледь не впав, також зашпортався через високий поріг і заплутався у власних ногах.

Як воно зазвичай буває, коли гості на великому кораблі безцільно блукають коридорами, вони заважають службовцям.

У розпалі робочого дня, чоловіки і жінки у формі, та одязі різного кольору, бігали з палуби на палубу заклопотані й зосереджені. Вони усі знали, куди йдуть, а ось Алекс не знав. Хлопець зупинився, та зізнався, що він не ясновидець, і швидше за все, половина екіпажу теж тут блукають. Додав що тепер вірить у привидів матросів, які померли у цьому величезному плавучому місті бо не знайшли дороги до кубрику.

Апсу, склавши руки на грудях, притулився до перегородки, що злегка вібрувала від роботи двигунів, від електричного струму від ударів хвиль, від гуркоту літаків які злітали з палуби, з посмішкою погодився, що половина команди може не пам'ятати всю схему корабля, але ось у наявності привидів засумнівався, занадто новим був цей авіаносець. Апсу навіть погладив перегородку корабля. Кларк з подивом відзначив, з якою ніжністю Апсу оглядав корабель.

- Подобається тобі така техніка? - посміхнувся Кларк.

- Дуже, - погодився Апсу, - люблю я кораблі.

- Може, запитати кого, де тут те кафе чи місце де люди каву п'ють, - розгублено оглядався Алекс.

- Це тут називається кают-компанія, може їдальня, - з усмішкою виправив Апсу.

Алекс намагався зрозуміти, прибулець жартує чи серйозно,

- Може, ви самі запитаєте когось, де ми і куди йти? – запропонував Алекс.

Апсу і Кларк приблизно знали куди йти. Апсу відчував простір, Кларк бачив схеми у головах персоналу. Алекс також зміг би побачити думки працівників та службовців й утворити схему у своїй уяві, якби не був ще настільки емоційним і невпевненим у собі.

Дівчина у темно-синій формі підійшла до чужинців, звернулася до Кларка, він їй здався старшим, такий холодний, у своїй англійській манері триматися:

- Я можу вам допомогти?

Апсу, їй видався дивним. Півроку вона служила на кораблі і зовсім не сприймала довгого волосся. Навіть у жінок. У деяких чоловіків, бороди були довші ніж зачіски дівчат. А ось Алекс сподобався їй, вона йому посміхнулася.

- Так, - відповів Кларк, мимоволі скануючи незнайомку, - Ми шукали, де купити пиво. А тепер не знаємо, де наша каюта.

- Пиво на кораблі не продається, - співчувала їм дівчина, - я можу вас провести до магазину. Але у вас мав бути супровід. Де він?

- Загубився, - знизав плечима Апсу. Гра у блукання на авіаносці його бавила.

- Ти залишив його сторожити каюту, - нагадав Кларк.

Апсу здивувався:

- Той солдат біля дверей каюти? Гаразд, визнаю, я сам винен, що ми заблукали. Але Алекс запевнив що знає корабель.

- Та звідки мені знати корабель? Ви собі уявляєте розміри цього корабля! - обурився телепат з Розуелу, зрозуміючи, що його розігрують. Вирішив заручитися підтримкою незнайомки, - дівчина, скажіть, чи реально вивчити ваш корабель за день?

- Я на кораблі не дівчина, а сержант Вілсон, - посміхнулася дівчина-сержант Вілсон. Ходімо я проведу Вас.

Подолавши ще, здавалося, кілометр, вузькими коридорами з високими перегородками, хоча насправді то було лише метрів сто, сержант Вілсон привела гостей до скляних дверей магазину. Біля магазину стояла черга.

- Тільки пива там не продають, - знову попередила сержант усміхнулась до Алекса і пішла. Алекс засмутився, сержант Вілсон, видалася йому надзвичайно гарною. Кларк знущався, мовляв не було шансу у Алекса заполонити серце сержанта. Апсу несподівано припустив, що з них трьох, вона вибрала би Алекса.

- Це чому? - здивувався Кларк.

- Якби ми вчотирьох опинилися на якомусь астероїді. Хоча, це ж морський корабель. Тоді на безлюдному острові, то вона б обрала нашого шпигуна. Ти старший, я незрозумілий, а він єдиний, наче нормальний, і її віку, - відповів Апсу.

- Я їй сподобався, - мовив Алекс, - якби не служба, вона мені запропонувала зустрітися після її зміни. Вона легко читається. Наче ви того не помітили?

- Сподобався, сподобався, але це нечемно читати думки дівчат під час знайомства, - зауважив Кларк.

Алекс почервонів.

Апсу взяв кошик зі стосу:

- Цікаво.

- Що цікаво, - перепитав Кларк.

- Магазин на військовому кораблі, - відповів Апсу.

- На твоїх кораблях немає магазинів? - Кларк перейшов на більш цікаву гру у фантастичні розповіді про чужий світ.

- Ні, - відповів Апсу. Він стояв у черзі, виділявся зростом і довжиною волосся, на нього дивилися наче на дикого звіра, який раптово опинився на свободі, але повів себе як людина.

Кларка насмішило що древній бог стоїть у черзі до магазину, на військовому авіаносці, з пластиковим кошиком. Психолог не втримався запитав:

- Вони маленькі?

- Хто? – запитав Апсу.

- Твої кораблі, - нагадав Кларк, - Цей в довжину триста тридцять три метри і сімдесят метрів в ширину.

- Як малий космічний крейсер, - чогось дивувався Апсу.

- Малий? - перепитав Кларк.

- Так, - погодився Апсу. Кларк бачив, що прибулець думає про щось своє, але прочитати думки стародавнього бога неможливо. Апсу пояснив, - середній військовий крейсер близько тисячі метрів - три рази по триста тридцять, великий-близько двох тисяч метрів, шість разів по триста тридцять.

- Чому триста тридцять? - дивувався Алекс, який не зовсім розумів, про що говорять його підопічні.

- У вас сто, у нас тридцять три, - відповів Апсу. Він подивився у очі Алексу, наче вперше його побачив. Алекс заплющився. Дивитися у очі прибульця це наче провалитися у міжзоряному безодню. Вперше відчув і фактично почув, що розмовляє з кимось, настільки ж стародавнім, як світ. Чи не його, цього дивного прибульця, дід Алекса, колись пророкуючи, назвав Чорно-Богом. Алекс зарікся ось так просто дивитися прибульцю у очі. Добре, що Кларк відволік своїм питанням:

- А ти на якому літаєш?

- Мій флагман двохтисячний.

- І на такому величезному кораблі немає магазину? Тут шість тисяч чоловік служить, а скільки на твоєму двохтисячному?

- У воєнний час - до трьохсот, - розповідав Апсу, - пілоти бойових катерів, літуни, абордажні команди, закиданці і планетарникі. У побуті корабель обслуговується роботами, якими керує сам корабель.

- Ого! Так мало? – дивувався психолог.

- У мирний час закуповуємо усе, що необхідно для життя, у супермаркетах при космодромах, а у воєнний - склади на наших космодромах заповнюються регулярно. Хоча і в мирний час там завжди є запас.

Алекс мовчки слухав, відкривши рота. Кларк теж якось зовсім по-хлоп’ячому захопився уявою про інший світ, незважаючи на те що говорилося про побутове, склади, закупівлі, мирне-військове. Але супермаркет при космодромі видавався дивовижею. Жартував:

- У формі я тебе не уявляю.

Апсу розсміявся. Чоловік у червоній футболці кашлянув за спиною чужинців:

- Ваша черга заходити.

- Вибачте, а пива і справді у вашому магазині не продають? - поцікавився Кларк у людини у червоній футболці.

- Ні, - з сумом відповів службовець, - але можете купити колу і чіпси, якщо хочете цигарки, палити можна у відведених для цього місцях.

Апсу засмутився.

- Ви на військовому кораблі, - суворо зауважив службовець.

Захекавшись прибіг чоловік у формі військово-морських сил США, автоматично віддав честь, вилаявся, усвідомлюючи, що перед ним цивільні, наказав:

- Ідіть за мною.

- Куди, - розгубився Алекс.

- На капітанський місток, - пояснив посильний.

- А це високо? - з відчаєм запитав Алекс.

Кларк поплескав хлопця по плечу і з глузливим співчуттям вимовив:

- Тримайся, ми йдемо наверх Вище верхньої злітної палуби.

Апсу віддав кошик Кларку. Кларк тицьнув кошика до рук Алекса. Алекс застогнав, і віддав кошик чоловікові у червоній футболці, той на мить оторопів, не знав, що робити з цим кошиком, але, чужинців викликав сам капітан, тому мовчки поставив кошик до стосу інших.

- Круто, - радів Апсу, наче хлопчисько, стрибаючи по високим корабельним сходам, - капітанський місток. З капітаном познайомимося.

- Ти ж у себе на флоті адмірал, - нагадав йому Кларк.

- Але на флагмані, у мирний час, я перший помічник, а взагалі капітани, що командують такими машинами, круті хлопці. Люблю з ними знайомитися.

- Співчуваю я твоєму капітану, - щиро сказав Кларк.

- Я йому теж співчуваю, - настільки ж щиро погодився Апсу.

Алек плентався за двома своїми підопічними й думав що даремно він не тренувався разом з групою працівників розуельської бази.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.