безхатність

на папері малюєш грати криві у іржі - такий собі символ міста, мешкаєш у якому під поглядом пильним чуми полону, у цій окупації, присмак що має гіркоти і зради...

мешкаєш в місті, просякнуте що наскрізно смородом каналізацій, гнилизни, метану, цвілими ковбасами м'ясо-ковбасних крамниць і рядів брудних і засмічених напівпорожніх базарів...

як виходиш з приміщень назовні - ніс затуляєш, підв'язуєш пасма волосся свого, не заважали аби оті пасма бачити шлях, поміж люки відкриті який кривуляє...

йдеш купити хліба...а іще зерна чи ягід для птахи - птаха собі збудувала гніздо у куточку під стелею твоєї поруйнованої москалями оселі...

оселилася птаха ця прямо над ліжком - змушений був пересунути ліжко...от і спиш тепер під вікном, у якеє частенько заникує місяць у гості - сідає тінями віт на помості і мовою вітру та листя розповідає тобі про усе, що діється там десь, за межами міста...дивна така, довга, сумна, промовиста розповідь місяця в ночі бентежить, роз'ятрює душу...у напівсні розумом услухався у відгуки з поруху вуст невгамовного вітру, місяця й листя...

засмучений місяць мовив напевне про осінь...а ще - про війну і біду окупації, про підкуплений москалями жадібний, зляканий світ - світ, який втік, сховався за маску байдужості і співчуття показного, олживого...

ховається світ заклопотаний, занепокоєно дивиться скоса на місиво з крові і тіл, що затіяв москаль у кремлі... - дивиться світ і боїться утрапити в бойню, в халепу відкритих каналізацій здуманої з дуру "руськаго міра" війни і терору, підтвердженими в істериці у кремлі бовванчиком москалів, отим недоноском, скотом єрепудом...

тут і церква розради не дасть...- бо сама уже дуже сумнівна у путах кремля...

ото ж - в самоті малюєш собі на папері грати криві у іржі, крізь які проливається сонце...і шрами на сонці від того у колір іржі...

слухаєш пісню пташину - співає вона тобі на столі, дзьобає зерна з долоні, збирає хлібні крихтини зі столу...і сік із вишень, роздзьобаних нею - мов сльози прозоро червоні і кісточки біло рожево сяють сердечками спілих вишень - виблискують полисками під пташиним гніздом, яке вплетене там, до стіни у куточку під стелею у кімнаті напіврозбомбленої хатини, в якій зупинився ти у спочинку...

поміж руїн притулок знайшов в цій оселі...чи надовго ти тут?...безхатній і без батьківщини...ніхто і ніщо...непорозуміння життя у житті...засинаєш в тривозі - чи настане світанок для тебе...і птаха?...