Прокляття безоару

Воно переслідувало її всюди: зранку – на подушці, вдень – на столі чи підлозі в кухні, ввечері – на стінах, вимощених кахлем, у ванній… Вона б і не звернула уваги на таку дрібницю, та вже через якийсь час по тому, як довгі темні пасма стали невідь-як опинятись не тільки у звичних для них місцях, а й там, де їх і випадково не мало б бути, дівчина всерйоз розхвилювалась.

***

Цієї ночі їй знов приснився сон.

То були миші.

Багато мишей.

Вони клубочились живим гніздом у темній місцині, схожій на підвал її власного дому. От тільки дівчина знала: це не підвал. Вона відчувала, як малі створіння перебирають своїми дрібними лапками, тупотять з усіх сил, товпляться, влазячи одне на одного; потім якась з них падає, видаючи високий писклявий звук, а тоді знову пробиває собі шлях, піднімаючись по тілах собі подібних.

Раптом дівчина бачить, як та настирлива миша, що тільки-но була впала, тягне за собою довгу темну волосину. З кожним кроком гризуна кількість волосся збільшується, а довжині його, здається, й узагалі немає кінця… Тваринам теж не подобається зайва «шерсть» і вони з усіх сил намагаються позбутись небажаного, при цьому, однак, заплутуються в безконечності волосин, і самі того не усвідомлюючи, з кожним рухом прирікають інших на страшну смерть у муках від удушшя.

З очей, вух і морд гризунів витікає темно-червона, майже коричнева, кров. Скупчення покривається гнилизною і тягучим слизом. Вона готова прокинутись, коли враз мертві миші починають огидно тхнути, а тоді гора мертвих тілець раптово оживає й, наче вулкан, з-під груд склеєного докупи волосся й мертвечини вивергається щось темне й липке.

Їй здається, що це зовсім не сон, і гризуни направду юрмляться десь глибоко в ній самій, примушуючи час від часу гикати й відригувати до нудоти огидним смородом. Коли відрижка стається знову, дівчина затуляє рота долонями, намагаючись забути про відразливий сон і власну уяву. У шлунку, однак, нестримно пече й болить.

Затуляє очі.

Терпить.

Міцно стискає зуби.

Та все марно. Мертвість у ній хоче вирватись назовні, вона ж, утім, не має сил навіть на ковток повітря.

***

Сьогодні дівчина поволі вийшла з дому, зібравши всю силу, що залишилась у тілі, змученому від постійного болю в шлунку й нудоти. Хитаючись у такт рухів гойдалки, на якій примостилась, бічним зором помітила постать, що ні з того ні з сього опинилась на подвір’ї. Колись батьки одразу звернули б увагу на незнайомця, що «якогось біса» (як часто казав тато) приплентався до них; але батьків не було вже віддавна. Одного ранку вона прокинулась у пустому домі, а їх просто не стало. Натомість почались нестерпні болі й ті мерзенні сни.

– Чи можна сісти біля вас, юна леді? – улесливий голос чоловіка спричинив нову хвилю нудоти, й дівчина затулила рота рукою.

Здається, дідок не збирався чекати запрошення й сів якраз навпроти гойдалки. Він дивився на неї теплим поглядом з-за товстих скелець окулярів, а дівчина з кожною секундою хвилювалась усе сильніше.

Зненацька десь попід блідою шкірою старого бубнявіють жили, поступово темніючи, й уже за мить обличчя й руки чоловіка покриваються чорною павутиною, шкіра починає тріскатись, а з-під тріщинок просочується густа чорна маса. Дівчина відчуває той самий осоружний сморід, що виривається з неї самої кожного разу, коли її мучить відрижка й біль у животі. Вона зривається з гойдалки, бажаючи якнайшвидше втекти, але на мить застигає на місці, не в змозі поворушити руками й ногами.

Чоловік натомість майже повністю покривається смолянистими виділеннями, що витікають з усього його понівеченого тіла. Та він досі живий.

– Ні, почекай! – дідок простягає руку в останній спробі. – Не знищуй мене. Я ж тут, щоб допомогти…

Дівчина застигла, продовжуючи слухати.

– Ти й сама все знаєш, – останніми зусиллями промовляє чоловік. – Тільки пригадай. Оглянься… Усе це – лиш результат твоєї уяви. Ти сама створила цей світ, коли покинула реальний. Я сам – лиш відображення справжнього лікаря, який намагався врятувати тебе. Пам’ятаєш? Тебе привезли у лікарню занадто пізно. Безоар… Це – твій діагноз. Коли його витягли зі шлунку, він мав вигляд великої миші чи щура, обмотаного довгими пасмами твого власного волосся. Ти виривала його і їла…

Тіло старого розчинилось.

– Ніііііііііі! – божевільний крик розрізав густе повітря.

***

Цієї ночі їй знов приснився сон.

То були миші.

Багато мишей…