Лілія

Лілія

1

На фоні темної блакитті води, не спокійної від легкого подиху вітру, листя її було неймовірного, глибоко й якогось не реального відтінку.

Хтось міг би сказати, що вона зовсім не жива, але всередині, яскравим вогником теплилося життя..

Такі лілії не проростали в жодному куточку сучасної Землі, їх не стало так само як й раси, яка їх вигадала. Тоді, коли вони пішли, вони забрали все, що створила їх велика культура, навіть рослини.

Чоловік трохи подумав та поклавши зірвану квітку на землю, пішов далі.

Як тільки він розтаяв за обрієм, й повернення годі й було чекати, лілія піднялася у повітря й мерехтячи у променях вечірнього сонця опустилася на водну гладь, аби продовжити свій шлях, який так безсоромно було перервано.

Справа у тому, що у неї була своя місія, яку не виконати було просто не можливо. Передати звістку варто було лише тим, хто зрозуміє й зможе передати далі.

Пройшло майже 5 днів з початку шляху, а пройдено лише трошки більше половини, допомога ж потрібна вже зараз.

Людина здалася дуже знайомою, можливо то зелені очі та мудрість, що в них світилася, можливо трохи загострена форма вух людини. Та ось окрім світла в очах, було там щось таке чорне, липке, наче болото восени, й лілія не змогла передати звістку.

Хоч на час подорожі ій й надано було сили й знання праотців усіх рослин, але часу було мало..

Звістка, яку передали ій найвищі, підносила й одночасно тяжіла. Пропливаючи запрудою вона згадала себе, от такою само, як її сородичі, спокійно плаваючою по поверхні, нічого не знаючою, не думаючою, лише несучою швидкоплинну красу світові.

Квітка нарешті зрозуміла, що знання дуже дорого вартують. Нехай, нехай ця подорож й відніме в неї життя, але це буде щось схоже на ПРИЗНАЧЕННЯ, й така сила дана не комусь, навіть не людині, а їй, простій квітці, й не тварині чи пташці, за таке й померти не шкода.

То буде після, ще майже дві доби є, тому треба плисти, плисти швидко й донести звістку вчасно, тим хто зрозуміє.

2

Людина дуже, дуже завадила, зірваною їй важче плисти проти течії. Вода холодна й течію дуже важко бороти, навіть піднирнути не має можливості.

Людина, яка спроможна зірвати посланця, навіть й наділена знаннями, просто так, не достойна дізнатися таємницю.

Слава усім богам він не здогадався ні про що, бо місію було б не виконано, й сили витрачені на шлях, й смерть, котра потім обов’язково прийде, були б марні.

В цей час Катчахай не знала, що й думати.

Покликати на допомогу було нікого, ще пара днів й малюк згорить у лихоманц! Що ж поробиш, коли злий рок закинув ельфійку далеко від рідних вікових лісових сіней, у дивний й суворий край. Тут була ціла купа незвичайних залізних тварин, неймовірно дивні люди, а рослини й тварини ледь її розуміли. Вона звичайно приспала малюка, але чи довго, без сторонньої допомоги, він зможе боротися?

В іі рідних лісах все було зовсім по іншому: дерева були дуже старовинні й вміли розмовляти, а деякі навіть не втратили можливості ходити. Квіти були величезними й прекрасними, тварини не боялись нікого, а цілющі трави самі тягнулися до рук, тільки подумай про них та скажи, що болить.

Люди були добрими й.

Поняття зла там не існувало в принципі. Й найголовніше вони усі були наділені знанням, котрі схоже вже давно забуті тут або не були й знані взагалі.

За допомогою до місцевих людей вона вже кілька разів пробувала звертатися, вийшовши на дорогу, гладку наче скло, але зроблену з каменю.

Тут люди їздили на дивних залізних конях чи то у великих залізних каретах, без коней.

Найжахливіше тут не було присутньої магії, й як рухалися всі ті коні, вона так й не зрозуміла. По праву першості вона відчувала б будь яку магію й навіть привидів й чарівних тварин. В цьому випадку це було щось інше.

Згадуючи першу зустріч, вона мимоволі здригнулася : дивна людина, сталевий кінь якого співав, зупинився, мабуть хотів допомогти, але різкий подих вітру підняв її волосся.

Коли він побачив загострені догори вуха, то почав щось робити руками, кричати й з переляком заскочивши на свого коня, майнув чим дуж, наче привида побачив.

Тоді вона спробувала використати єдиний знайомий їй метод звернення за допомогою-звернутися до дерев .

Старі сосни та ялиці з вербою матінкою, мало що могли розповісти, вони не знали про створення світу, не пам’ятали своїх праотців, що проростали в глибинах лісів Кардорани, але вони все таки були розумні. Порадили звернутися до озерних квіток-ті вміють плавати, й по воді доставлять звістку швидше.

Едине, що було не зрозуміло, куди відправляти - оце велике питання. За течією звичайно буде скоріше, але там не добрі люди живуть, вони вирізають ліси, вбивають тварин величезними кількостями, й так для гри а не для їжі, для забави.

А ось проти течії жили друзі дерев – лісники, вони піклуються лісом, тваринами та пташками, просто так й гілку не зламають.

Нарешті наважившись довіритися своїй долі, знайшла Катчахай лілію водяну, та передала їй звістку про допомогу.

Квітка після чарівних слів змінила колір, та почала світитися.

Такого посланця не чіпай, ні людина, ні тварина –одразу видно важливу звістку несе посланець.

Вже 5 днів пройшло з того часу , а допомога все не надходила. Що то буде з нею та з її малюком в цьому дивному, страшному й не зрозумілому світі? Й навіщо , цікаво знати, старий маг відправив її сюди?

Звичайно, в пророцтві Молени було сказано саме про Землю, що аби врятувати забутий світ, який скоро щезне, необхідно повернути ті ЗНАННЯ, забуті й загублені на Землі сотні віків тому.

Як же малюка передати тим хто Відає й самій не загинути в цих дивних, ворожих місцинах й виконати пророцтво? Вона не знала.

3

Чоловік з очима свіжого зеленого листя давно не бачив таких квітів, не інакше як Великі повернулися чи то воскресли, хто їх зна.

Він умів читати й розуміти квіти й дерева, оскільки був їх давнім родичем . Він розумів, таке йому ніколи не зробити, й не прочитати, на таке спроможні лише Найвищі.

Що їх спровокувало знову проявитися на Землі?

Які сфери світо творення повернулися?

Ох, чекай новин та зсувів реальності та великих змін.

Не можна це так лишати, треба про все дізнатися.

Чоловік звик до різних непередбачуваних історій, але таких подій він точно не очікував. Якщо першонароджені, або як їх часто називають, Найвищі, повернуться на Землю, то усі установлені правила просто знівелюються. Економіка, політика, бізнес.

Розуміння та знання зможуть отримати усі бажаючі, при чому безкоштовно.

Звичайно прийде неймовірна кількість дуже хорошого, Земля знову розквітне, не буде проблем сміття, бідності, забруднення повітря, вод, знову всі знатимуть магію й нею користуватимуться, а гроші стануть не потрібними, бо кожен зможе все собі зробити сам чи з допомогою Найвищих.

Але він любив гроші, йому зовсім не хотілося змінювати такий звичний світ, в цьому світі він ВЕЛИКА ЛЮДИНА, значуща, як в політичних колах, так й у сфері бізнесу, не без особливих знань звичайно, які досталися від родичів.

Якщо повернуться Найвищі він стане ніким, оскільки ті хто ЗНАЄ, вміє говорити з вітром, водою, лісом, тваринами та рослинами, завжди буде геніальнішим. Найсумніше тому ніяк не навчитися, як не старайся, це дар, по праву первородства, або талант, ні купити ні здобути його не можливо.

Е звичайно кілька ну дуже чорних методи, з використанням чорної магії, але такі справи , як скажімо смерть першонародженого, який не очікує нападу дає величезну силу й знання, але кара за те накладена древніми богами не порушна. Беручи безсмертя воно стане вічним прокляттям.

Насильницька смерть Ельфа не потрібна жодному з богів-це їх прямі діти, за них, тому хто матиме таку дурість зробити , усі існуючі боги точно мститимуться, й по окремості, й разом.

Хоча, якби в нього була така можливість, він би ризикнув.

Та й хто б не ризикнув на його місці? Вічне життя великі знання, магія та розуміння Всесвіту, ех!

Може спробувати пошукати тих, котрі квітку відправили? Можливо вони в небезпеці, далеко від рідного лісу, у малій кількості. Можна спробувати!

Та це й життя вартує, не просто пари днів присвячених цій справі.

Договір з бізнесменом можна й перенести, гроші, звичайно великі, але проти вічності, якось виглядають не конкурентно.

Вирішено, потрібно йти вздовж русла ріки й дивитися уважно, судячи по руху квітки, вона пливла проти течії( що в принципі не можливо, але факт), й вирушати потрібно скоріше, хтось ще міг побачити лілію й зрозуміти все.

Єх, треба було забрати квітку з собою, це серйозна помилка! Тре спішити…

4

А квітка, тим часом, продовжувала свою подорож по безмежних затоках й притоках річки Борисфен, маючи лише іскорку надії доплисти до людей вчасно.

Ось на фарватері з’явився давно знайомий лісник, лілія його часто бачила, коли він проходив повз неї на озері, проводячи інспекцію, й перевіряючи, чи все добре в лісі, в озерах й запрудах.

Це хороша людина, добра, можливо він зможе допомогти?

Молодий лісник же, обходячи невелику запруду, побачив дивну лілію. Від квітки йшло сильне сяйво, колір переливався від ніжно пурпурного й до фіолетового, квітка змінила навіть запах,він став дуже сильним та насиченим, відчувався здалечку, він ніколи не бачив таких квітів, й не чув, ні про що подібне.

Здивований, він обережно підняв лілію, вона була тепла й здавалося , що на пелюстках лежить маленьке серденько, а що найдивнішим було те, що вона не в’янула, хоч й видно, хтось її зірвав приблизно дні два тому.

Від квітки віяло силою, теплом й чимось сумним. Смішно сказати, але здавалося що вона балакає. Просто якоюсь зовсім не зрозумілою, тактильною мовою.

Лісовик трошки помудрував, й вирішив показати її Діду, той жив вже другу сотню років, точно знає, що з цим робити.

Дідусь хоч й був дуже старим, навіть древнім, але всі працівники лісового патруля його неймовірно поважали й любили.

Він часто розповідав різні казки, але не зовсім, скоріш билини, ті історії, в які віриш, якщо добре в тебе серце.

В жодній книжці таких не було, ті міфи передавали з ус в уста, з покоління в покоління родами, й важко було відрізнити в них історію, міф та казку.

Лісники їх неймовірно любили! Про древні народи, що жили на деревах, про тварин та рослини, які вже не зустрінеш в лісах, про великі війни, мови та культури, які вже давно зникли, навіть про мови тварин та рослин.

Дідусь дійсно міг спілкуватися з тваринами, й здавалося йому й сонце й вода й верба, що росла поряд з його будинком, відповідали. Згадувалася матушка Верба, з мультика Покахонтас, яку він бачив колись давно.

Не хтілося вірити в казки делаварів, а потрапивши вперше до Діда він впевнився, все можливо.

Ось тепер ця квітка.

Й головне Дід точно не відмовить, не посміється, не скаже-то дурня.

Коли він запаливши величезне багаття, дивлячись на вогонь, найдревнішого друга людства, приручивши якого, людина стала Людиною, починає свої історії, то було у цьому звичаї щось таке, первісне, дике й сильне, так дивилися на багаття наші діди, так само сиділи у багаття й праотці, в сиву давнину.

В такі хвилини казки дідуся не здавалися такими вже й казками.

Багато в диких лісах не зрозумілого, первісного, дивного, кожна рослина особлива, кожна тварина, звук, запах.

У хащах ви можете зустріти таких тварин, й іноді такі явища, що й у міфах та казках не зустрінеш. Чого тільки не трапляється у серці лісу .Чого тільки не знаходив у буреломах лісник, вже не перший рік він ніс тут свою службу.

Ліс, у якому знаходилося лісництво був заповідним. Подекують, що раніше, за легендами тут проживали справжні Єльфи, а можливо й Друїди, створіння, які дійсно були наділені знаннями суті Всесвіту.

Вони жили у лісах на деревах, не палили багаття й мали магію, вміли говорити й розуміти мови вітру, води й природи, розмовляти з тваринами та рослинами, також вони займалися просвітництвом. Дехто вважає, що саме завдяки ним люди стали Людьми.

Можливо предки діда й навчалися в ельфів.

Старий дійсно дуже древнійй мудрий - мудрий, розповідати билини, то дійсно розповідає, а от коли заходить розмова про те звідки він те усе знає й від кого – одразу до рота води набирає.

5

Катчахай почула чиїсь кроки

Обернувшись, вона побачила людину, з зеленими, як весняне листя очима, повними мудрості.

Друг то чи Ворог?

Він ельф, кров вона впізнавала одразу, але звідки ж тут на Землі ельфи?

Хоча ні, він не вищий, кров не чиста, відчувається суміш з людиною, й магія в нього дуже слабка. Невже давній родич з залишених на Землі ельфів? Цікаво.

Невже лілія знайшла все таки допомогу?

Слава богам – вони врятовані! Це точно не маг, але знання в нього є, зможе допомогти малюку й врятувати його.

Чомусь чоловік не поспішав підходити.

Він стояв здалечку й дивився на неї, дивний якийсь!

Не привітався, не вклонився, він же видно, розуміє , що перед ним не проста ельфійка,а одна з найвищих.

Хоче напасти?

Та ні, навряд чи. Будь яку концентрацію магічних сил вона б відчула й на відстані в 10 верст , в полі Землі сплески магії така дивина, що їх відчути неймовірно просто.

Зброя на неї не діє, мечем чи то луком її не зачіпити, метал обходить вищих, отрути також, усі ельфи мають магічний захист, особливо після останньої війни на Землі з людьми, після якої вони й назавжди пішли з планети…

Чоловік постояв якийсь час роздивляючись прекрасну першонароджену: була вона світлокоса, осаниста, в старовинній сукні й плащі кольору весняного листя на сонці.

Виглядала вона дівчинкою 20 ти років, не більше, лише очі видавали її, в них була мудрість тисячоліть, знання сотень життів.

Дівчина була з древнього й сильного роду, а от значки на одязі й брошка на плащі були смутно знайомі, чи не королівської крові?

Вітер дмухнув й волосся піднялося й він побачив загострені догори вушка! Сумнівів не було, точно ельфійка, це не людина.

Потрібно щось робити, поки вона не здогадалася, чого саме йому потрібно, вона звичайно неймовірно прекрасна й її шкода, але такого шансу в нього більше ніколи не буде, а життя хоча й довше в декілька разів ніж у звичайної людини, але не вічне!

Катчахай побачила , як чоловік, прийнявши якесь рішення, швидко дістав залізну трубочку, як оті, з яких діти стріляють ягодами.

В неї полетіла одна така ягідка, але чомусь вона летіла неймовірно швидко й була з металу.

Щось громихнуло, хоча й хмар на небі не було.

Катчахай зрозуміла, що навіть майже зупинивши час, ні прихилитися, ні врятуватися вона не встигне, можливо вона хоч дитину врятує, захистивши собою?

6

Дідусь Шрок сидів на дерев’яному великому дереві й різьбив нову ложку, стара вже зовсім стерлася.

Жив він на віддаленні від лісників, висушував трави й вмів їх збирати, знався, готував ліки, робив посуд та маленькі іграшки для дітей з села під лісом.

Лісники часто йому допомагали, й вчилися в нього, хоч й старий він був, але стільки вмів та й знав, не кожний професор міг таким розумом повихвалятися.

Двір у старого був досить великим й тільки тут можна було побачити куницю з куріпкою поряд, сидять собі й слухають казки дідуся, їдять з рук й здається, що вони розуміють його.

Дідусь одразу впізнав кроки улюбленого учня, той мав живий розум, цікавість до усього навколо й здається правда вірив у легенди, які оповідав дід, а це вказувало на не малий розум хлопця.

Лісник вийшов зі сторони річки й ніс у руках щось, що світилося дуже сильно й горіло вогнем, але руки не пекло.

Підійшовши ближче хлопець віддав лілію дідусю, бережно, наче справді ніс маленьке пташенятко.

Лише глянувши, дідусь здивовано підняв брови. А потім підірвався з місця й побіг кудись, через хвилину прозвучала сирена тривоги.

До обіду лісники зібралися на галявині перед будинком старого.

Дідусь з усією обережністю, на яку тільки був спроможний вклав лілію у скляний бідончик з водою, передав лісовикам й почав розповідь.

Він розповів про стару війну Вищих з Людьми в ті древні темні віки, коли колиска Землі ще тільки починала зароджуватися.

Про договір безпосередньої допомоги, про знаки, які ті подавали, просячи допомоги . на це спроможні лише ельфи-жодній людині таке не під силу.

Само по собі те, що ельфи звернулися по допомогу до звичайної людини, й те, що вони з’явилися в їх старому заповітному лісі-це дар Богів, а те що вони ще й просять про допомогу своїх ворогів, людей по останній війні – це може значити дуже багато для усього людства!!!!!

Єльфи живуть вічно, тому, те що для нас століття, для них дні й мінять вони свої упередження дуже рідко. Можливо є ворог, який не по зубах й самим ельфам, а це означає, що не за горами мир, а якщо вони знову повернуться на Землю, то від цього людство виграє неймовірно. Знову буде магія, зміни будуть глобальні, не буде голоду, не буде забруднення, люди знову зможуть опанувати магію, розмовляти з рослинами та тваринами, розуміти вітер воду й землю, чути не чутне й бачити незриме.

Не буде війн, не буде голоду, не буде екологічного забруднення, не буде хвороб.

Якщо ж це випадковість, то все одно допомога ельфам може зіграти велику роль в налагодженні відносин з втраченим народом. Ельфи ніколи нічого не забувають. Допомога тим хто просить це просто необхідність від кожного живого створіння.

Не довго думаючи лісники спорядились в дальню дорогу й жоден з них не мав навіть сумніву у словах Шрока, й зібравшись вони побігли до машин.

На першому джипі , як путівник, поставили Лілію, після того як Шрок щось сказав, вона засяяла, й з неї виринув промінчик котрий й показував напрям руху. : джипів вирушили на допомогу!

7

На галявині стало тихо, наче вимерло все живе навколо, принишкли пташки, навіть вітер стих, котрий недавно шуршав у листячку.

Здавалося наче все навколо стало свідком страшних подій, котрі зачіпили усе живе.

Нічого цього не помічаючи зеленоокий підійшов до ельфійки.

Дивно, як же просто було її вбити, ні тобі грому з неба, ні вогняного дощу з неба, мабуть усе то казки про прокляття!

Цікаво, чому ж вона не використала магію, вона ж могла лише помахом руки розмазати його й половину лісу разом, чи про їх силу магії й бойову магію теж брешуть?

Почекайте, а як же ж Велика Сила? Сила першонароджених, що передається вбивці? Щось нічого великого, ніякого приливу сил, ніякого особливого знання, ніякого вічного життя? Чи то він їх не відчуває, а може вони приходять не одразу.

Невже все марно? От жеж ж не думав, що так все сумно вийде. Нічого вже не повернеш, шкода.

Зеленоокий задумливо постояв ще трохи, та вирішивши, що нічого вже тут більше робити, пора тікати, бо може хтось й нагряне сюди, квітку міг не він один побачити, а залишатися на місці злочину було не на руку.

Раптом вухо його вловило якийсь шум з під тіла вбитої, й лежала вона якось дивно, наче намагалася щось собою закрити.

Дивно, виявляється вона захищала не себе, а ось це маленьке створіння, мабуть він якась крута шишка, якщо ельфійка, не з останніх повернулася з малим на Землю, яку вони забули кілька тисячоліть тому, у століття початку становлення людської культури. Не можна лишати дитину, це може бути найвигіднішим бізнесом в його житті де ставкою є безсмертя.

Зеленоокий повільно відштовхнув тіло й хотів забрати малюка – та не зміг зійти з місця. Все тіло його наче заніміло, все навкруги закрутилося, а з лісу почали виходити тварини, пташки та інші, неймовірні створіння.

Він усе бачив, чув, відчував, а ось рушити з місця не міг, наче перевязало його тисячами малесеньких павутиночок по всьому тілу.

8

Два дні їхали лісники через хащі, везучи квітку з собою, видивляючись дорогу й за настановою дідуся Шрока, орієнтуючись на світловий промінь, який випускала лілія.

На прикінці третього дня виїхали вони на галявину, недалеко від річки.

Картина, яка розгорнулася перед іх очима була фантастичною.

Посеред галявини навколо стояло, що найменше з дюжину багряно золотих ялиць, здавалося наче світло сонця сфокусовано лише на цей маленький клаптик природи, яка горіла золотом.

В повітрі відчувалася весна, й аж ніяк не пізня осінь, що була навколо, розпустилися дивні й прекрасні квіти. Тварини, не помічаючи присутності людей зходилися й зліталися юрбою, викладаючи навколо, якийсь дивний малюнок з ягід та трав., з листя. В середині експозиції виднілось щось в золотаво зеленому.

Поряд з центром галявини стояла дивної й майстерної робити скульптура з чорного опалу, здавалося секунда, й вона поворухнеться.. Що за скульптор створив її тут, серед буреломів заповітних лісів Чорнобиля?

Лісники, зрозумівши, що побачили потаємне, вклонилися й зачаівши подих та помолившись кожен своему богові, підійшли до дерева, на якому лежала прекрасна дівчина, з загостреними до гори вушками.

Те що вона була мертва, стало зрозуміло одразу, у скроні знаходився величезний отвір від кулі, але ні запаху тління, ні гниття не було видно. Здавалося вона вся світиться, й не померла, а лише заснула, й так буде завжди, поки не настане її час прокинутися від чарівного сну.

В складених на тілі руках вона тримала маленьке дитя, яке спокійно собі спало, обійнявши пелюшки.

Лісовики зрозуміли, дідусь Шрок був правий, найвищі повернулися!

Тільки що ж трапилося на цій галявині? Невже вони так довго їхали? Можливо їх хтось випередив. Ким же повинна бути та людина, в якої рука піднялася на найвищу?

Вклонившись вівтарю хлопці забрали дитя, пострибали в джипи та поїхали чимскоріш до лісництва!.

Дідусь Шрок точно примудрує, що робити з дитиною, залишати його тут точно не можна, й потрібно спішити, дідусь там сам, а той хто вбив ельфійку може повернутися.

Тільки но вони сховалися за обрієм й не стало чутно шуму машини, алтарь засвітився й разом з тваринами, деревами та ельфійкою піднявся у повітря, його охопило полум’я, але ні жару, ні тепла від нього не було.

Вся картина почала повільно розчинятися у повітрі, наче нічого того не було.

Про те що сталося нагадувала лише скульптура з оніксу посеред галявини, людини, яка завмерла в русі.

9

Йшов 2567 рік від різдва Христова

В лабораторії нанотехнічного корпусу випробувань незвичайних явищ кипіла робота.

Вже три тижні вчені мудрували над розгадкою незвичайних явищ.

В лісах ЧАЕС, у лісництві заповідника, поряд з будинком старого лісника, який дістався чоловіку від міфічного діда Шрока, знахаря та мага, як казали місцеві, було знайдено вівтар, датує мий 21 им століттям.

На олтарі, лежала майстерно вирізана дитяча люлька, а в ній дитина, яка спала вже багато сторіч, в руках якої сяяла лілія.

Що найцікавіше – а ні тлену, а ні розкладання тіла не було, дитина була жива й знаходилася в літаргічному сні.

Що найдивніше, тіло його не старіло, але й розбудити дитину не було ніякої можливості.

Квітку, яку витягли з рук дитини, роздивлялися усі, й не розуміли, як вона світиться, й до якого роду взагалі відноситься.. А головне в ній відчувався РОЗУМ!

У лабораторію зайшов Даня., нещодавне велике надбання інституту та гордість з планети Кардонара, сузір"я Касіопея.

Особливістю жителів тієї планети було те, що вони вміли розуміти й читати думки будь якого живого створіння й перетворювати їх в зрозумілі образи. Не мало жодного значення звідки прибуло живе створіння.

Даня осмислював образий поняття та перетворював їх у необхідну для розуміння публіки форму. Жителі його планети вважалися одними з самих найстарших у Всесвіті. Їх культура була вже розвинутою задовго до створення самої культури людства, й можливо їснуватиме ще довго після закату людства.

Жили вони від 500 років й більше, могли накопичувати знання та вміння багатьох сторічч, вчитися та накопичувати тайни й знання про Всесвіт.

Зовнішньо вони дуже походили на людей, тільки очі їх були зеленого, як листя на сонці кольору, а коси білі як сніг, вуха ж були загострені догори.

Вони походили на міфологічних створіннячко з планети Земля, на ельфів.

Даня підійшов до квітки, тільки но він доторкнувся до її пелюсток, як вона запалала дивним світлим сяйвом, яке не обпалювало а просто світило й розпалася.

З пелюсток вилетів великий кольоровий світлий шар та повільно поплив до малюка. Проникнувши всередину, дитина піднялася над ліжком й злевітувала зразу до рук Дані.

Тільки він торнувся їх, світло погасло. Малюк нарешті проснувся.

через декілька хвилин малюк розплющив очі