Хоч чучелком, хоч тушкою.

Одного недільного ранку, наприкінці червня, коли зорі ледь зійшли на небо, а з іншого краю небосхилу вже з’явилась світла смужка – передвістник палкого дня, в невеличкій квартирі – апартаменті десь на околиці італійського Наполі почувся чоловічий шепіт: «Майстер Горн, Майстер Горн. От Дідько. Чи ти спиш?» І далі трохи голосніше: «Майстер Горн»

- Чого Ви кричите? – почувся хрипкуватий голос у відповідь

- Як можна спати в таку ніч? – роздратовано сказав перший чоловічий голос.

- Я зовсім не сплю містер Дорн, і не треба так кричати. Ви її розбудите. До речі, а яка така - сяка особлива ніч? Що в ній надзвичайного? – судячи з усього, хрипкуватий голос належав Майстеру Горну.

- Ти дивна людина, Майстер Горн. Здається тобі вже не вісімнадцять, а ніяк не запам’ятаєш, що сьогодні найкоротша ніч. Містична ніч. Ти тільки згадай як чарівно Вона описувала гуляння цієї ночі в неї на Батьківщині. Як шукали квіт папороті, як стрибали через вогнище. Як лоскотно і млосно Вона описувала ті сцени, які потім назвали 18+ і заборонили їх друкувати.

- Та все я пам’ятаю, - прошепотів майстер Горн, - Я якраз креслив ту химерну конструкцію яку вона вигадала, та завдяки якій можна було літати. І знаєте містер Дорн, - я прийшов до висновку, що це суто жіноча техніка.

- Тобто, «суто жіноча»? – здивувався містер Дорн.

- Ну, це як рожевий SMART. Влізти в нього можна, а ось їздити якось не comme il faut. Дехто намагався реабілітувати цей пристрій. Навіть Гаррі Поттер на ньому літав, але я стверджую, що це жіноча техніка. Чоловікам вкрай незручна.

- Та Бог з нею, з технікою. Ти чув, як Вона сьогодні з кимось розмовляла по телефону? – спитав містер Дорн.

- Ні. А що тут такого? – дикувато витріщився Майстер Горн – Вона по десять раз на день «тріщить» по телефону

- А то!!! Вона зібралась їхати на Батьківщину. В Іва-но-Фрян-ківськ, здається, - з дивним акцентом вимовив містер Дорн.

- Ну і добре. Помандруємо з нею. А що там такого, в цьому Іва-но-Фрян-ківсь-ку? – спародіював Майстер Горн.

- Її запросили чи то на конкурс, чи то фестиваль Аніме.

- Ну то й що? – хмикнув Майстер Горн – нам яка різниця? Пофестивалимо разом із Нею.

- Ой. Який ти недалекий друже.

- Я попрошу Вас, - містер Дорн.

- Ай. Згадай її останній тревел Майстер Горн.

- О «Є»!!! Це була справжня adventure. Вона гуляла наче «притрушена» Єлисейськими полями та Марсовим полем, хоч завжди гадала, що це щось про село. А скільки часу Вона провела в Jarden de Tuileries?! І остаточно її добив Montmartre. Там Вона познайомилась з нами.

- Так. Це було кохання з першого слова. Але зараз не про це – підрізав політ спогадів містер Дорн.

- Ви пам’ятаєте, пам’ятаєте? Я їй сказав comment ca va Mademoiselle? І Вона «попливла», - не замовкав Майстер Горн.

- Ай, облиш. Вона вподобала нас обох. Та мова зараз про те, що на цьому фестивалі Вона може зустріти когось іншого, хто її надихне.

- Ой. І що ж тоді? – знітився Майстер Горн.

- Прощай любов. Зів’яли помідори. Займіть своє місце на полиці.

- Та нє. То якось не по людські. Вона не може з нами так.

- Нарешті. Проскрипів своїм мозком, - самовдоволено зітхнув містер Дорн.

- Слухай, а що воно таке те АНІМЕ?

- Та то таке. Крутіше ніж сучасна казка де чоловіки брутальніші ніж в MAXIM, а жінки більш хижі чим у VOGUE.

- Тобто, це як у неї в оповіданнях?

- Майже так. – підтвердив містер Дорн.

- А червоний хідник у них там є? Ну там, як в Cannes або в Monte Carlo?

- Не знаю. Це ж люди «дикі» в своїй фантазії. Хто зна, що їм може в голову прийти. Сьогодні вони самураї з острова Хонсю, а завтра можуть бути прибульцем з сузір’я Лебідя. У них головне відрізнятися, щоб не так як інші.

- Прикольно. А уявляєте містер Дорн, як би ефектно ми виглядали в трьох на червоному хіднику.

- Ага. Як два старенькі цапи з молодою стре-козою посередені.

- Н-да…Тож як нам бути? Ми ж не такі. Ми іншого «замісу». Як нам з ними конкурувати? – розгубився Майстер Горн.

- Гадаю ми маємо поїхати і відганяти усіх тих посіпак, що будуть там тулитися до неї, хай би як там вони не казали в рекламі що будуть «тільки свої»

- Це що, як в рекламі Vodafone?

- Ні, це Vodafone у них позичив.

- Ви знаєте, містер Дорн, може вийти непогана нова story про нас утрьох, - розмріявся Майстер Горн.

- Спускайся на землю. Ще й старої ніхто не читав. Пропоную Дашу зовсім з собою не брати. Занадто закохується Вона в подібного роду adventure. Емоційно Вона не стійка.

- Стоп, містере Дорн. А як ми без неї поїдемо. Це ж потяг, автобус, квитки.

- Майстере Горн, ти безнадійно відстав. Зараз все просто. Два кліки і ти на Аркуші. А там, і запрошення, і квитки.

- Хай там як, а їхати треба. Хоч чучелком, хоч тушкою.

- І Дашу з собою не берем.

- Згода.

- Але, гараж, - почувся дівочий голос, - а нічого, що це я вас вигадала. Вони мене не беруть?! З цим риторичним питанням Даша відчинила вікно і грайливий вранішній бриз скинув з кавового столика аркуші з замальовками до її нового оповідання в стилі АНІМЕ про містера Дорна і Майстра Горна .

P.S. До речі містер Дорн пишеться через О з двома крапочками зверху, а Майстер Горн через «Г», як ґудзик, а не «г», як якийсь там гусак.