марабу

ти повівся на замануху.

тебе здурено.

то ж тепер

будь слухняним

(тебе упіймано!),

будь покірним,

ручним,

прирученим,

дивним птахом...

сам по собі.

і у штучному

у тропічному

у вольєрі гуляй поважно,

проходжайся ходою неспішною.

інфантильно бери свій корм

з долоні гидко огидної...

ненароком дзьобни долонь!

відвернись!...

приховай свій відчай.

вздовж вольєру від нього йди.

не звертай, що сміються люди -

бо він клоун!

а ти -

марабу!

ти гуляєш,

згадати мусиш

того,

другого,

що помер...як же звали його?...

свобода?...може, славою?...чи війна?...

не згадати тепер - сум і згуба

обступили душу твою.

у роздумах важких, у думах

біля сітки завмреш вольєрної.

посміхнеся на вбите сонце,

в помаранчеву хмарну зорю -

вона саваном майоріла,

розгорталася жахно в ніч...

відведеш свій погляд знехотя.

лиходійний,

злорадний,

злий

йдеш від сітки,

крокуєш неспішно,

звично візьмеш з долоні свій корм... -

о! з долоні тої гидотної,

яку з відчаю так дзюбонув,

що аж з рани рваної досі

гелеподібною падає кров...

але байдуже!

і начхати!...

перейматись нема чого.

і з хоробрістю лиходія

викроковуєш твердо ходу,

витолочуєш з задоволенням

цей триклятий,

цей клятий день!

затрамбуєш лапами в землю

всі секунди,

миттєвості всі

у неволі злої засліплений,

уполонений на загин...

а услід веселі сміються

глядачі з того боку вольєра,

тичуть пальцями у захоплені

і у щирості від щедрот

рибу кидають безтурботні,

кусні хліба

та мертвих жаб...

- ...пустуни!

пустунчики,

дурні,

гулиї гультяї!...

що вони знають про тебе?...

про бажання і думи твої... -

промайне тобі з відчаю думка.

глянеш в натовп скоса у злі

і... - засинаєш...

відлуннями чуєш,

слухаєш з болем у сні

у недолі гіркі ридання,

в захлинанні тихі плачі

в тебе викраденої вітчизни,

поневоленої землі....