Щасливе число?

Миті, коли вони стояли на платформі, готові до посадки на свої кораблі, Асура пам'ятала розмито. Перше, що нині могла відновити в пам'яті, це розмову з лікарем, який наглядав за станом здоров'я більшої половини людей-пілотів.

Професор сидів напроти й не показував жодних зайвих емоцій. Його кабінет, як і всі приміщення штабу ОЦПК, був таким білим, що часом, аж боліли од нього очі.

Чоловік тоді світив їй у зіниці ліхтариком, доки медична сестра виміряла тиск.

— У нормі, — без конкретики доповіла жінка.

— От і чудово! — кивнув їй чоловік, і вони з Асурою якось одночасно піднялись зі своїх крісел. Ще щось подивився на своєму планшеті, а тоді кивнув: — За останні півроку ваш зір, Асуро, піднявся на сорок відсотків. Дуже гарний показник.

— Це завдяки вам, — усміхнулася вона.

Професор стис на її плечі пальці в такому собі підбадьорливому жесті.

— Готові до польоту? Чув, ви стали пілотом сьомого розвідника.

— Я щаслива, що маю можливість взяти участь у цій операції! — Асура виглядала трохи схвильованою. Стояла рівненько, підборіддя підняте, а спина, як натягнута струна. — Так. Кажуть, сім — щасливе число.

— Кажуть правду, — стримано, але якось добродушно, по-батьківськи усміхнувся чоловік. — Впевнений, воно принесе вам удачу!

Дівчина подякувала і з готовністю до польту пішла за медичною сестрою, що провела її до підготовчої кімнати.

Дивовижно, як стрімко розгорталися події. Вона майже не пам'ятала, як вдягнула форму, як котила невеличку валізу особистих речей до посадкової платформи. Розмитою й неясною була мить, коли вона зупинилася напроти дверей до корабля і стала поруч зі своїм напарником.

— Вітаю, Асуро!

Вона лише хитнула головою у відповідь. Дивитися на другого пілота їй не хотілося. Неохота було псувати собі настрій перед польотом. Натомість дівчина окинула поглядом інші команди, що так само стояли біля своїх космічних суден. Всі екіпажі були різні: десь двоє людей, десь людина й робот-андроїд, як от у них, а десь і два андроїди. Казали й те, що в одному з кораблів була повністю відцифрована людська свідомість. Асура вагалася, чи вірити у ті чутки, чи ні. Та встигла помітити, що біля одного із суден і справді, немає жодного пілота.

Настанов від генерального директора ОЦПК дівчина не слухала. Їй було не до того, бо ж була занадто поглинута подією, яка тоді лише мала статися, вона летіла до зірок!

Прийшла до тями Асура аж тоді, коли вони вийшли з гіперстрибка й опинилися серед суцільного та безкрайнього нічого, присипаного світлом далеких і не дуже далеких планет та зірок. Доки зір не пристосувався до таких краєвидів, вдягнула окуляри, котрі завше носила на ланцюжку. Старомодно — часто говорили їй, але дівчині подобалось.

Вона росла з відчуттям того, що народилася занадто пізно, аби спокійно й безтурботно наживати добра.

Люди потроху вичерпували ресурси Землі. Хтозна в яку мить, все те, що було споруджено й створено, налагоджено та досягнуто перестане мати сенс? Втратить свою значущість під важкістю того, що дім всього людства став йому могилою?

Саме тому Асура завжди тягнулася до технологій та їхнього розвитку, вбачаючи в них порятунок. Вона не бачила майбутнього на Землі.

Космос виявився саме тим, що могло дати надію на порятунок. Але він довгий час був недосяжним, аж доки не було винайдено гіперпросторовий двигун.

Величезний ілюмінатор пілотової кабіни відкривав такий вид, що нехай там як Асура не хвилювалася, та не захоплюватися ним не могла.

— "Розвідник-7" входить у зону космічної туманності. Відсоток видимості коливатиметься від шістдесяти до п'ятдесяти. Перешкод на шляху не виявлено, — відзвітував другий пілот.

— Мозе, — вона натисла кілька кнопок на сенсорній панелі управління. Їй у відповідь викинуло червоне віконце з красномовною назвою "збій навігації". — Мозе, перевір систему навігації. Видає збій. Схоже, ми...

Вона не осмілилася зробити якесь припущення вголос, але тривога наростала. Тим часом корабель увійшов у зону туманності й видимість значно впала.

Асура покосила погляд на андроїда, що майже нечутно клацав кнопками. Їхня перша зустріч відбулася після року її підготовки до цього польоту. Тоді робот-андроїд Моз ще й імені власного не мав, і на людину теж походив лиш віддалено. Тоді він викликав у Асури лише інтерес, але чим більше його вдосконалювали, то тим більшу неприязнь дівчина відчувала до майбутнього напарника. Чого лише вартували максимально реалістичні подушечки пальців, такі м'які й теплі, що дозволяли йому безшумно торкатися сенсорного монітора.

Часом така реалістичність її лякала. Іноді навіть снилося, що такий схожий, що майже не відрізнити од живої людини Моз звіріє й починає рубати людей, як овочі на салат.

— Моз! — не втрималася вона. Уже необхідно було щось сказати, бо власні думки наганяли їй шаленого страху. — Ти надто довго. Щось не так?

На кілька митей чоловік-андроїд завис, що Асура злякалася навіть, що він зламався. Проте, потім той повільно обернув голову до неї.

— Координати кінцевої точки відсутні.

Тепер застигла дівчина, обмислюючи ситуацію.

— Відновити резервні дані.

— Запит надіслано. Система не знаходить даних. Схоже, вони були видалені ще до вильоту.

— Ти жартуєш? Як вони могли бути видаленими ще до вильоту?.. — у голові завертілася купа думок і припущень.

— Захисна система корабля знаходить сліди несанкціонованого входу, — знову говорив другий пілот, щось невпинно перевіряючи на панелі управління. — Інформація відсутня. Та це був незапланований вхід.

Вона кілька хвилин тупо сиділа й витріщалася в ілюмінатор. Туман, що відливав фіолетовим відтінком, досить насиченим, особливо під світлом їхніх прожекторів, повільно огортав корабель. Видимість абсолютно точно впала нижче половини.

— Що це за туманність? Нам конче необхідно з'ясувати це, тоді ми хоча б приблизно знатимемо, де ми, — й сама взялася до справи, швидко відновлюючи в пам'яті алгоритми дій.

— Асуро, система навігації не працює, — наче з якоюсь обережністю сповістив Моз. Але коли його напарниця не відреагувала, знову додав: — Асуро, твої старання марні. Система навігації не...

— Я знаю! — раптом вигукнула дівчина. — Знаю я, то що? Сидіти тепер склавши руки?

Чоловік мовчки дивився на неї, а вона аж зашарілася од емоції. Від нервів, страху й адреналіну. Вона ж не могла змиритися, що їх просто жбурнули в космічну безодню та й забули! А чоловік і далі сидів мовчки й Асурі стало якось незручно, чи то навіть моторошно трохи. Його обличчя зараз виглядало неймовірно живим. З просоння легко можна було подумати, що перед тобою справжня людина. Та вартувало лише Мозу зробити хоч спробу, щоб видати якусь людську емоцію, то все йшло шкереберть і його людяність лише лякала. Напроти тієї ж Єви, робота-андроїда з п'ятого розвідника, він виглядав відверто страхітливо.

— Гаразд! — важко видихнула Асура, зручніше вмощуючись у кріслі. — Спробуймо зв'язатися з Землею!

Зрештою, вона керувала цим кораблем, вона відповідала за нього, за те, аби вони прибули в зазначене місце. Не для того вона покинула все, пішла в добровольці й стільки років готувалася до цієї місії.

Отже, вони знову здійснили спробу віднайти себе на космічній карті:

— Навігаційна система дає збій, — сповістив другий пілот. — Сканування точних координат неможливе, у системі відсутня така операція. Схоже, це якийсь заводський дефект.

— Трясця! Я надсилаю аварійний сигнал, — знову незрозумілі для сторонньої людини назви й клавіші на які Асура відточеними рухами тисла.

— "Система аварійного сповіщення не відкалібрована", — пролунав механічний голос у динаміках. Ніби не розібравши значення тих слів, дівчина повторила команду ще раз. І їй у відповідь ще раз:

— "Система аварійного сповіщення не відкалібрована. Ви можете налагодити її механічним способом."

— Дідько! — знову вилаялася дівчина-пілот. Проте, злісно грюкати кулаками по сенсорній панелі не стала, хоч і кортіло. — Чи не забагато усяких збігів? Хоч одна система на цій тарілці працює, чи ні?!

— Ти використовуєш у мові багато лайливих слів, твоє серцебиття прискорене, ритм дихання збився. Тобі варто заспокоїтись, — прокоментував Моз. Дівчина покосила на нього погляд, а потім глибоко видихнула:

— Маєш рацію. Все, я спокійна.

— Я спробую налагодити зв'язок з іншими розвідниками, — промовив чоловік, сконцентровано схилившись над своєю клавіатурою.

— Гаразд, це правильно. Спробуй.

Дівчина воліла негайно зірватися з місця й побігти в інженерний відсік, спробувати знайти та полагодити те, що не працювало. Проте, при такій видимості страшно лишати кермування кораблем, лише на Моза та явно не повністю справну систему.

— "Заданих об'єктів у радіусі п'яти світлових років не виявлено", — промовив механічний голос. — "У системі відсутній датчик дальнього пошуку".

— Нехай, — відповіла Асура. Здавалося, вона вже не сподівалася на позитивний результат того запиту. — Проскануй туманність. Скільки ще ми будемо рухатися в ній?

— Вона, згідно з даними, простягається ще на пів світлового року. З нашою теперішньою швидкість вийдемо з зони туманності десь за годину.

— Дідько, то зле. Ми не можемо витрачати стільки часу. Мозе, ти візьмеш кермування кораблем на себе. Синхронізуйся з бортовим комп'ютером. — наказала дівчина, мірячись встати зі свого крісла.

— Куди ти зібралася, Асуро?

— Я піду в інженерний відсік. Треба якнайшвидше полагодити корабель, інакше нам може не вистачити палива. Система низько оцінила можливість самостійно відкалібрувати аварійне сповіщення, — тим часом вона таки піднялась на ноги. — Але низько не означає, що це неможливо.

— Може краще я піду? — запропонував андроїд.

— Це ніби якась дискримінація людей, Мозе, — жартома мовила дівчина. Якби її напарник був справжньою людиною, то помітив би, що потуги пожартувати були спричинені хвилюванням. А може й страхом, великим та хворобливим. Старим добрим дядьком страхом, від якого й у космосі далекому не сховатись.

— Лишайся біля штурвала, — твердо мовила Асура. — Говорить перший пілот«HJ-7» Асура Ро.

На її голос відреагував бортовий комп'ютер:

— Пілоте Ро, слухаю вас.

— У зв'язку з несправністю системи навігації й системи аварійного сповіщення судна я тимчасово передаю кермування розвідника другому пілоту, андроїду Мозу.

— Запит прийнято. Кермування кораблем «HJ-7» тимчасово передано другому пілоту, роботу-андроїду Мозу.

Коли за спиною зачинилися механізовані двері й вона опинилася в інженерному відсіку, відчула дивне полегшення. Захотілося навіть важко-преважко зітхнути. Тут, у цьому приміщенні, система штучної гравітації працювала дещо слабше, задля збереження енергії. Рухи видавалися трохи сповільненими, плавними, ніби у воді.

Наодинці Асура отримала змогу обдумати гарненько ситуацію, в якій опинилася. Полагодити аварійне сповіщення й зв'язатися з ОЦПК було єдиним реальним варіантом, який гарантував порятунок. А потім, потім вони б уже розібралися, з чиєї провини операція провалилася.

Усі комунікації були надійно закріплені за алюмінієвими пластинами, аби зменшити можливість пошкоджень. Асурі довелося погратись досить довго, поки з-поміж усіх вмонтованих у корпусі вона знайшла потрібну.

Відклавши захисну пластину вона уважно роздивилася комунікації.

Їй здавалося, що за роботою пройшло кілька годин. Вона перевіряла контакти, з'єднання й кожен окремий провід власноруч, за допомогою спеціальних щипців та датчика. Ніякої механічної проблеми, все виглядало цілим і дієздатним.

Асура так важко видихнула, ніби перетягла гору каміння. Знову поглянула на жмут проводів і кабелів, кнопок і важелів. Відчувалося деяке полегшення від того, що ніби те все було справним. Проте, це означало, що справа саме в системі. У ній була якась помилка чи недопрацювання, яке дівчині належало якнайшвидше відшукати й виправити.

— Асуро, — неждано-негадано пролунало в неї над вухом, а усередині дівчині все похололо. Навіть відчула легке затерпання пальців.

— Ти налякав мене, Мозе, — натомість спокійно й практично рівним тоном промовила вона, повертаючи до нього голову. — Чому ти тут, ти маєш бути за штурвалом?

— Ти довго не поверталася, — пояснив. — Ми летимо на автопілоті, зона туманності закінчилася.

— Зрозуміло, — вона знову закрила нішу з проводами пластиною й ладно її прикріпила. Відчувала шкірою погляд напарника. — Гаразд. Треба вертатись до штурвала. Тут поломки немає, лишається сама система.

— Ти добре перевірила?

— У тебе є якісь сумніви?

— Сумніви мені не властиві, Асуро, — промовив він і навіть трохи всміхнувся. Од того поруху їй пішли мурахи по шкірі. — Та я схильний перевіряти інформацію.

— Тут все в порядку, — повторила дівчина. — Ходімо, Мозе, нам треба відремонтувати корабель. Проклятий сьомий номер...

Отак і пішла до виходу, побубонівши під ніс.

Моз не зрушив із місця. Лишився стояти, повільно озираючись услід Асурі. Його очі, такі реалістично блакитні, ніби те небо погожої днини, раптом почорніли. Всього лише на якусь мізерну мить, а тоді знову стали звичайними.

— Мозе, я ж сказала, там все в порядку. Чого ти там застря…?

Питання лишилося недомовленим. Останнє, що промайнуло в неї перед очима, це чоловіча рука. Вона металевою хваткою вчепилася їй в голову, не дозволивши до кінця озирнутися. А тоді тупий біль від удару об двері й холодна темрява.

Підняти голови вона не ризикнула, хоч уже хвилин, напевно, з п'ятнадцять як прийшла до тями. Дівчина лежала на ліжку в маленькому спальному відсіку, котрий прилягав до кабіни пілота. Тут стояло й ще одне ліжко, хоча андроїду сон був ні до чого. Все б видавалося не таким і поганим, якби лишень не зв'язані над головою руки.

У маленькому ілюмінаторі виднілася темрява, зовсім непривітна. Чи може, то стан Асури не дозволяв їй роздивитися краси в тому маленькому віконечку? Або ж від удару головою її нестабільний зір різко погіршився?

Важко сказати, скільки часу вона незворушно пролежала, обдумуючи усе від самого початку. Намагалася все пригадати, осягнути, як довгоочікуваний політ до зірок привів її до пов'язаних тонким простирадлом рук? І хто це вигадав у 75-тому році досі робити ліжка з подібним узголів’ям?

Асура ледь не впала у відчай, зробивши першу спробу, щоб вивільнитись. Як у такому стані вона могла боротися із, очевидно, схибленим андроїдом і полагодити корабель? Але зрештою опанувала себе й роззирнулася довкола. Спальний відсік, така собі кімнатка-коморка, позбавлена усякого роду дрібниць. Експедиція не повинна була тривати настільки довго, аби обставляти корабель сімейними фото й розкладати поличками особисті речі. Поблизу не спостерігалося нічого такого, щоб могло допомогти їй розрізати пути.

Дівчині навіть прийшла ідея зчинити ґвалт, змусити Моза, щоб він там не робив, прийти сюди, а потім вона б діяла за обставинами. Але зрештою від таго наміру відмовилася. Підняти крик вона зуміла б у будь-яку мить, а от тихцем підкрастись була лише одна спроба.

Вивертала руки до страшенного болю, що часом перед очима спливали прекрасні зорі Сонячної системи. Коли сил вже геть не було, аби далі щось робити, вона просто заспокоїлась.

З кабіни пілота не долинало ні звуку.

Пройшло немало хвилин, доки вона нерухомо лежала, набираючись сили знову щось зробити. Дивувалася своїй удачі, що її взагалі допустили до польоту. Керівництво просто зробило ставку на новітні технології. Окуляри, подібні тим, що у неї, в будь-якому випадку гарантували практично стовідсотковий зір. А втрачати добровольця, який успішно пройшов багаторічну підготовку — то, справді, втрата.

За тими думами пройшло немало часу, геть немало. Тоді вона глибоко вдихнула й ще раз потягла прив'язані руки на себе. Від її численних спроб вузол трохи ослабнув, дозволивши збільшити відстань, на яку вона могла відсторонити руки. Це був справжній успіх! Тепер вона мала змогу перевернутися й стати на коліна.

Буквально зубами вона вигризала собі шанс звільнитися від пут. Намагалася розтягнути вузол зубами, але він, схоже, затягувався лише міцніше. Удача, ніби те яскраве світило в ілюмінаторі, проблиснуло й відразу сховалося. Чи не вперше в житті, Асурі хотілося опинитися вдома, на Землі. У своїй тісненькій, та досить затишній квартирці. Ніякі інструктажі не розповідали, яку модель поведінки використовувати в подібній ситуації. Подібних ситуацій взагалі не мало бути.

Зрештою, ковтаючи гарячі сльози безсилля, вона припинила. Нічого не виходило. Лишалося молитись, що її напарник не захоче раптом завітати в гості, що не почує її копошіння. А це могло статися будь-коли.

Опустивши обважнілу голову на руки, вона втупилася поглядом у ліжко. На її шиї методично розкочувалися на ланцюжку тріснуті окуляри. Кілька митей вона дивилася на них і не розуміла, що перед собою бачить. А тоді, готова була від радості стрибати на тому ліжку, бо на її шиї висів буквально шматок скла, а вона його отак не помічала!

Справа лишалася дріб'язковою, лише трохи напружитись, щоб вхопити в руки ті окуляри, видавити скельце й перерізати простирадло. Нехай, то б зайняло багато часу й лишило Асуру без повноцінного зору, але воно того точно вартувало.

Двері між малим спальним відсіком і кабіною пілота виявилися незамкненими. Асуру це одночасно порадувало й настрашило. Занадто легко. Вона поволі просувалася, крок за кроком виходячи з-за стіни. Притискала до себе випадково поранену скельцем руку, котру швидкома перев'язала.

Показався ілюмінатор перед бортовою панеллю. Зорі за межами корабля трохи пливли, бо тепер в її окулярах було лише одне скло й бачила вона гірше. Але це не завадило одразу помітити напарника, котрий сидів до неї спиною, у кріслі пілота. Він нічого не робив, просто сидів нерухомо. Асура б подумала, що він спить, якби андроїдам був потрібен той сон.

Пробігла очима приміщенням. Чорт забирай, у цьому футуристичному кораблі, вигладженому й вилизаному до найменших деталей, не було жодної речі, яку б не довелося відламувати, аби використати для самооборони.

— Асуро, я чую твоє серцебиття, — далі спокійно сидячи в кріслі, і навіть нічого не натиснувши на панелі управління, промовив Моз. Її серце пропустило кілька ударів одразу, опустившись аж до п'ят. — Ти даремно там ховаєшся. Я відразу почув, що ти тут.

— Тоді чого не одразу викрив мене?

— Хотів знати, що ти будеш робити далі. Мені досі важко прогнозувати людські дії. Вони не завжди піддаються законам логіки, — він нарешті крутонувся в кріслі й вони зустрілись поглядами.

Місця було досить мало, тому дівчина без жодних зусиль розгледіла, як пів правого ока андроїда ніби запливло якимось чорним мастилом. Іншого аналогу тому вона не могла придумати.

Від неочікувано неприємного вигляду напарника її обличчя мимоволі сіпнулося.

— Тобі страшно, Асуро?

— Ти вирубив мене й прив'язав там, до ліжка! Що ти задумав, нащо тобі це?

— Пробач, Асуро. Мені не хотілося, напевно, робити тобі боляче. Ми так багато часу провели разом, — говорив Моз без краплі емоцій в голосі. — Та в мене немає такого поняття, як задумувати щось. Люди запрограмували мене на певний перелік функцій, я не знаю нічого іншого, окрім як виконувати їх.

Страшна здогадка пронизала її, ніби стріла:

— Говори, Мозе, на що тебе запрограмували? Говори негайно, хто? Хто це зробив і навіщо?

— Мене запрограмували на пілотування цього космічного судна. Слідкувати, аби місія «HyperJump» була успішно виконана. Слідкувати, аби перший пілот і корабель цілими добралися до марсіанської станції та повернулися, — ніби проігнорувавши, повів своє чоловік. — Були внесені правки, за якими повинен був порушити перші вказівки. Створити аварійну ситуацію, нейтралізувати першого пілота. Конфлікт між двома системами програмування. Конфлікт...

Андроїд продовжував повторювати це знову й знову.

Конфлікт, конфлікт, конфлікт.

Його ніби заклинило, а праве око повністю почорніло. Асура зробила крок назад. Схоже, зловмисники, які зробили несанкціонований вхід у систему перед вильотом та видалили кінцеві координати, пошкодили й програмування андроїда. Та все ж якось не врахували, що може статися конфлікт між старою й новою установкою.

Коли Моз неочікувано замовк, Асура насторожилась. Правдоподібне, таке людське, але скляне око, нині лише одне, уважно на неї дивилося.

Тікати довелося швидко, не стало навіть часу подумати, куди саме. Двері в інженерному відсіку зачинялися великим механічним важелем, тому втомленій дівчині довелося навалитися на нього всім тілом, аби опустити. У ту ж мить Моз із того боку гучно гепнувся об двері.

— Асуро! — скрипучий, більш механічний, аніж зазвичай, голос повільно промовив її ім'я. Пілот відсахнулася од дверей під новий удар, озираючись довкола. — Асу...ро. Асу...ро... Відчини двері. Система дає запит на примусове відкриття. Рівень пошкоджень не важливий. Ні в якому разі не шкодити пілоту-людині. Пілот Асура. Ро Асура. Відчини двері.

Від подібної мови їй бігли мурахи по спині. Андроїда ніби по кілька разів у хвилину перемикало, то із системи охорони на систему знищення всього, то навпаки. Вона озирнулася довкола, шукаючи, чим можна б було вивести із з ладу робота. Погляд натрапив на сумку з різними інструментами, що лежала в куті.

Тим часом двері вже помітно прогнулися під натиском із протилежного боку. Якщо вона хоче пережити цю космічну подорож, їй потрібно щось робити і то дуже швидко.

Єдиним масивним предметом, незахищеним корпусними панелями, був вогнегасник — такий собі класично червоний балон, прикріплений до однієї із стінок. Не роздумуючи, дівчина вхопила його.

Все сталося так, ніби та космічна туманність, в яку вони недавно потрапили, просочилася всередину корабля й застилала їй очі. Погнуті двері різко стукнулися об корпус, а в проході показався андроїд. Його груди роздувалися, ніби він, справді, дихав, пальці були міцно стиснуті в кулаки, ніби й справді, нервував чи сердився. Напротивагу такій людській поведінці обличчя його так перекосило, немов усі м'язи скрутили страшно болючі судоми. З правого ока текла незрозуміла чорна рідина, яка краси не додавала.

Асура не стала чекати. У ту ж мить вона відкрила вогнегасник, збивши з пантелику Моза. Піна стала розлітатися в різні боки, коли він почав активно струшувати її з себе. Дівчина збила його з ніг ударом балона просто в голову, притисла коліньми його грудну клітку до підлоги. Удар, ще один удар. Не було часу навіть задумуватись, де брати сили на ті дії.

Обличчя напарника на мить видалось їй абсолютно звичайним і вона зупинилася, уявивши його живою людиною. Ця заминка вартувала добротного удару по обличчю.

Коли Асура опинилася на підлозі, притиснула обважнілим андроїдом, їй ніби розвиднілось від солоного присмаку в роті. Пригледілась до нього, а від тих ударів, що вона йому нанесла, він мав би бути вже залитим кров'ю. Якби не був штучно створеною людиною, звісно.

Їй гепало у скронях. Вона не чула вже навіть свого дихання, не чула власних думок. Ледь-ледь дотяглася пальцями й схопила вогнегасник за пусковий пристрій. З розмаху балон влетів у Моза. Цього разу він захистив голову руками, та Асурі вистачило й того, аби як-не-як вивільнитися з-під андроїда.

Закривавленою рукою витягла з кишені маленький розкладний ніж, котрий встигла вихопити з інструментів у інженерному відсіку. Не шкодуючи себе, щосили притисла коліном чоло робота, прорізаючи гострим лезом штучну шкіру на шиї.

Вона точно знала, що знаходиться серце андроїда зовсім не в грудях. Основні комунікації розташовували в районі сонної артерії, тому вона загнала туди ножа, тонким лезом відкопилюючи невидиму кришечку. Прямокутна пластина відпала на підлогу. Чоловік конвульсійно засіпався. Все ж він не був розроблений для бійок, тому противник з нього не надто серйозний.

Усередині шиї Моза проходив цілий жмут різних проводів. Не було часу роздумувати, Асура з дурі різонула одразу по всім. Руки андроїда розкинулися на два боки, очі потухли й він більше не рухався. Важко дихаючи дівчина відповзла назад, відчуваючи нарешті неймовірну втому й біль по всьому тілі.

Зіпершись спиною об стінку корабля, вона дивилася на тіло Моза. Він виглядав так само як людина. Дівчині лячно було усвідомлювати таку разючу схожість, бо вона щойно без найменших сумнівів порізала йому горло.

Лишатися на одному судні з неадекватним роботом, нехай він і непоправно пошкоджений, бажання не було ні найменшого. Але Асура висунула професійні потреби на перший план і не стала викидувати тіло Моза у відкритий космос. Затягла його до спального відсіку й закрила там. Можливо, потім з його тіла можна буде витягнути багато інформації.

Ледь дошкандибавши до панелі управління, дівчина гучно опустилася в крісло.

— Говорить перший пілот «HJ-7» Асура Ро, — кволо промовила вона.

— Пілоте Ро, слухаю вас, — відповів їй бортовий комп'ютер. Його справність була полегшенням, Асура навіть усміхнулася.

— Управління космічним розвідником «HJ-7» повністю передати мені. Відкрити системні налаштування судна, підрозділ аварійних операцій…

Система оцінила ймовірність самостійно відкалібрувати аварійне сповіщення як низьку. Але низька ймовірність — це не нульова.

Асура натягнула поламані окуляри здоровою рукою, підсовуючись ближче до панелі.

— Ну, давай, малий. Сім – це ж щасливе число. Зараз полагоджу тебе й полетимо додому....

Чорний, всіяний незчисленною кількістю сяючих цяток, простір був ніби сонним. Він може й взагалі ніколи не рухався. Годі було чекати од нього якоїсь помочі. Тільки те й робив, що зиркав своїми холодними очима-зорями.

Асура втомлено прикрила повіки, бо всі ті цятки вже кружляли їй калейдоскопом перед очима.

Блакитна планета поволі наближалася. Чекала зустрічі з одним зі своїх корабликів, на корпусі якого білою фарбою було виведене щасливе число сім.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Катерина Скрипка
12.05.2022 21:09
До частини "Щасливе число?"
Читала у паперовій збірці😊 Чудові описи емоцій героїні, наче фільм дивишся, такий собі ефект присутності🤗❤
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше