ОСОБИСТА ПОСАДА

Раптом на нього впало щось живе, але настільки важке, що вдавило обличчям до наповненого смужкою води після нещодавнього дощу дна траншеї. Тут же щось зверху гупнуло і посипалася земля. Вибух виявився одиночним, мінометний обстріл за ним не розпочався. Тіло сповзло з нього, і вкритий тижневою щетиною піхотинець почав випльовувати брудну воду разом зі словами обурення:

– Щоб тебе чорти вкрали, а мамка ніколи не народила! Хіба можна ось так стрибати на голови побратимів! Буцімто ти з’їв шмат коров’ячого млинця замість оселедця з салом!

Раптовий гість, який одночасно так налякав і розізлив вояка окремого мотопіхотного батальйону, ніяк не відреагував на слова ображеного побратима, а тільки нагнувся, щоб стряхнути мокру багнюку із власних колін. І ось коли він зігнувся колесом, піхотинець помітив, що з його спини щось стирчить.

– Зачекай-но хвильку, не розгинайся, – вимовив чоловік та, піднявшись на ноги, зацікавлено подивився на спину некликаного гостя. У бронепластині стирчав гострий уламок від російської міни. Стиснувши зашкарублими пальцями його плескаті боки, висмикнув ще теплий, та вже безпечний.

– Що ж це виходить, як би не ти, то був би він мій? – прозріваючи, запитав самого себе чоловік. Усвідомлення, що смерть пройшла від нього майже впритул, наповнило тіло млявою слабкістю. Тремтячими пальцями дістав з кишені пом’яту пачку цигарок та видовбав з неї білий стрижень з тютюном. – Звідки ти взявся на мою голову? – запитав незнайомця, прикурюючи цигарку. – Я тебе раніше не бачив.

Вдягнутий у британку кремезний молодий хлопець білозубо посміхнувся і вказав очами кудись навкоси наверх. Дядько-селянин, поліщук з Житомирщини, якого хвиля мобілізації кинула у вирій війни, прослідкував за його поглядом і побачив, що частина тильного брустверу траншеї має вигляд воронки. Якраз перед його обличчям.

– Я без броніка, тому, як би не ти, то було б мені непереливки, – констатував безперечний факт чоловік. – Як тебе батьки кличуть, за чиє здоровіє мені свічку у церкві поставити?

– Я з когорти Erelim, – відповів той. І пояснив значення: – Erelim з івриту означає «відважні/хоробрі».

– Не хочеш казати справжнє ім’я, то хай буде позивний. А те, що ти єврей – це не біда, аби людиною був доброю. З якого підрозділу?

– З Небесного воїнства.

– Так ти майдановець, і виходить, що відразу, як почалася війна з Росією, у добробат пішов. А я, поки ти на Майдані свободу для України виборював, за Янека вболівав. Навіть за триста гривеників на антимайдан їздив. Що тут скажеш, дурень я старий – вірніше, був дурнем, а ось старим так і залишився, – дядько гірко зітхнув.

Хлопець пружно вистрибнув з траншеї, готовий далі йти у своїх справах.

– Яка хоч військова посада у тебе, а то навіть зброї на передку при собі не носиш?

– Ангел, – хлопець знову білозубо посміхнувся.

– Щось я не второпав: чий, з якого підрозділу ангел? – спантеличено перепитав дядько.

– Особисто-твій, – розсміявся юнак і пішов, не обертаючись.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.