Історія хвороби любові/Історія хворобливої любові

Він розповідав мені про свій день. Ми були знайомі близько п'яти років. Одне з чергових університетських знайомств у спробах адаптуватися і знайти компаньйона на вечір для розпивання спиртного закінчилося незвичайно: він знайшов драму і любов свого життя, що завдає йому страждань через неможливість доторкнутися до неї, а я - знання, що я є фатальна жінка Рівноцінний обмін.

Мені складно порахувати кількість разів, коли наші вектори перетиналися і розходилися, але кілька разів на рік обставини, а іноді й просто наші бажання нас зводили; потім це зводило когось із нас з розуму і ми прощалися до наступної зустрічі, яка, як ми знали, відбудеться.

Ми не спали і ніколи не були разом. Він був моїм сердечним другом, якому я могла довіряти і єдиним, з ким я могла бути собою. Він був піддослідним, на якому мій, тільки переборовший пубертат, мозок відчував можливості чужої прихильності і власні здібності в емпатії, прозорливості і маніпуляції. Мені подобалося відчувати над ним владу, подобалося, що мене кохають беззастережно. А він мене кохав. Ніжно, терпляче та акуратно. Підтримував, розумів і чомусь ніколи не сердився.

Ми вкотре зійшлися в перипетіях життя та говорили про насущне. На той час він став психіатром (що породило чимало жартів про те, що потяг до нестабільних людей давно був йому притаманний) і говорив мені про свої будні. Говорив про пацієнтку на ім'я Любов. Нічого такого - просто ділився враженнями про початок своєї лікарської практики та примхи своїх майбутніх підопічних.

Якогось моменту історія стала обростати кумедними обставинами. Пацієнтка мала ту ж професію, що я маю, була такою ж нестабільною, так само любила ексцентричність. За короткий проміжок часу говорила з ним на ті самі теми, що і я, і навіть жарти наші перетнулися кумедним чимном. Він розповідав, як казав пацієнтці про латинську назву відомого горючого напою – aqua vitae (аква віта - жива вода, якою раніше називалі спирт). Я відразу ж помітила «ти ж знаєш, що саме звідси походить наше слово «оковита»? Він, звичайно, знав. І він сказав про це Пацієнтці, але вона, на відміну від решти всього, про що Він їй розповідав, від всього, що вона зосереджено слухала, бажаючи отримати частинку лікарського визнання і своєрідної уваги, пропустила цю інформацію повз. Я жартувала: «А може це я? І тому мені було не цікаво, адже я вже знала цей факт. І знала, що розповім його тобі сьогодні ввечері, розповім інша Я». Тема закрутила і породила всілякі жарти та припущення, що саме за помилка тимчасової петлі перед нами, яким чином я двічі опиняюся в одному вимірі і чим він заслужив на такі складнощі перекладу.

Як часто трапляються такі збіги?

Усі збіги - лише збіги. Але для мене та розмова стала особливою. Наші постійні перетини та Любов. Я його любила. Як нікого іншого, абсолютно по-особливому. Мені завжди було легко говорити про кохання іншим - адже мені це нічого не вартувало. Легко переживати та чекати поганих часів, коли не любиш. Легко бути з холодним розумом, то ти завжди попереду на крок, так ніхто й ніколи не зможе завдати тобі болю. Але його я любила всім серцем і визнавати і говорити це мені було боляче, трепетно, страшно і чудово. Я любила його ніжність, акуратність та терпіння. Тільки він може мені допомогти, захистити мене, зрозуміти і прийняти живий. Я була судорожною грудкою агресії, а він не сердився ніколи. Одного разу він став у моїх очах найпрекраснішою істотою на планеті і я відчула, що тепер надовго зобов'язана дбати про нього.

До цього незаперечним фактом було те, що я завжди буду йому потрібна і що він повертатиметься. Але не тепер. Тепер усе стало оповите страхом: що будучи слабкою і ніжною я йому не потрібна, що десь ходить психічно нестабільна жінка, яка сподобається йому більше, що щось може зламатися.

У будь-якому випадку, якщо всі ці негативні прогнози здійсняться, ми все одно зустрінемося знову. Я сидітиму на лікарняному ліжку і чекатиму, коли він скаже той банальний факт про aqua vitae.