Зміст
  • НА НУЛІ
  • НА НУЛІ

    Бій був нетривалим, але дуже і дуже спекотним. Українська розвідгрупа потрапила у москальську засідку і їх взяли у перехресний вогонь. Він зумів зі своєю «Дашкою» зайняти пануючу позицію на горбочку між стовбуром акації та насипом каменів і забезпечити прикриття відходу побратимів.

    Коли закінчилися кулеметні набої, почав вести короткий автоматний вогонь, не даючи бісовим синам розпочати погоню. Він зрозумів, що розлютив чортів до самого їх смоляного нутра, коли вогонь всіх москальських стволів зосередився на ньому. Тоді він ще подумав: «Це добре, тепер їм немає діла до хлопців, потрібен тільки я один».

    Спершу вони намагалися взяти його на арапа, але він був певен, що стріляв досить-таки влучно і додав до кацапської когорти найманців як «300», так і «200». Однак і його не минулі ворожі кулі, тепла волога стікала десь там поміж футболкою та бронежилетом.

    Дістав пачку «Chesterfield» і висипав цигарки просто на траву. Взяв одну з них і прикурив від запальнички. Руки не тремтіли, це добре. Виходить, що він не боїться, а вони, судячи за все, полякалися, як щуренята. Хоч у нього і закінчилися набої і він вже декілька хвилин не веде вогню, однак ніхто з нападників не поспішає перевірити, як там у нього справи. Це добре, хоч покурить у тиші та з насолодою.

    Після стрілецької тріскотні навкруги запанувала тиша. Піт випаровувався і вже не виїдав очі. Навіть якась птаха озвалася у гілках. Розвідник з насолодою затягнувся пахучим димом і всміхнувся чомусь своєму особисто-емоційному, скоріше за все приємним спогадам.

    Він почув говір, але не російський, а чеченський. Вони підходили до нього півкільцем, напівзігнуті, щоб в разі небезпеки миттю впасти смаглявими піками у чорну донбаську землю, напружені та обережні. Недопалок припік пальці і він зрозумів, що його час вичерпано – останній відрізок життя довжиною з цигарковий набій, який має довжину 84 міліметри, а діаметр, як автоматний набій «Калашникова» – стандарт «King Size» 0,3 дюйма (7,62 мм).

    Вони оточили його і стало присмерково від того, що чорні постаті затулили світле сонце. Бородаті, з важким запахом від тіл вони щось гоготіли над ним на незрозумілій йому мові. Один з них звернувся до нього на поганій російській:

    – Хохол, ті будешь умірать долго-долго, больно-больно і звать свою маму.

    – А може ще побігаємо? У вас менше чотирьох секунд, щоб стати спринтерами на 200 метрів,– глузливо запитав наостанок український воїн та всміхнувся кровавою посмішкою – кров з пробитої легені наповнювала рот – і розтиснув пальці. Почулося сухе клацання ударника гранати «Ф-1» по капсулю-запальнику.

    Останній відлік розпочався…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.