ТІНЬ

Чоловік крокував темними вулицями ще непробудженого міста, насолоджуючись єднанням власного внутрішнього стану та осінньої природи. Романтичний присмерковий настрій огортав серце. Дрібний грудневий дощ вкривав обличчя вологим шовковим павутинням. Вітер – як вітер, врешті, він був просто відсутнім.

– Як справи, друже? – запитала тінь, що нізвідки з’явилася поруч.

– Краще, ніж у пеклі, але гірше, ніж у раю, – з посмішкою відповів чоловік, нітрохи не здивувавшись раптовому супутнику.

– Зрозуміло, хоча нічого незрозуміло, – констатувала тінь. – Коли збираєшся приєднатися до гурту?

– Не сьогодні – занадто гарний ранок, та й роботи, знову, вистачить одному за трьох.

– Всі вже зачекалися на тебе.

– Нехай, однак бажання поспішати абсолютно відсутнє.

– Ну, то й гаразд, – напрочуд легко погодилася тінь, але попередила, – однак на днях завітаю знову.

– Звичайно, заходь, як же ж без тебе, – не прихована гірка іронія відчувалася в чоловічому голосі. – Не можу сказати, що радий бачити, але завжди готовий до зустрічі з тобою.

Вдалині небо висвітили спалахи вибухів. Звук із запізненням докотився до сплячого міста.

– Випадково не знаєш, коли ця мряка закінчиться? – чи то про погоду, чи про щось інше запитав чоловік у тіні.

– Що я тобі Господь-Бог, щоб про такі речі відати? – глузливо питанням на питання відповіла та.

– А що, ти у Нього не в тренді? – саркастично поцікавився чоловік.

– Бувай, укр, – ніяк не відреагувавши на словесний випад, попрощалася тінь.

– Всього найкращого, пані, – ввічливо і безтурботно відповів чоловік.

Смерть блимнула смоляним спалахом темряви і подалася на жнива за поребрик. Воїн же звичним рухом перехопив автомат і приготувався хижим звіром подолати простір, який прострілювався ворогом. До контрольно-спостережного пункту залишалося не так вже і багато, метрів з триста.