Несподівані казки

— Ні, дякую. Не палю. Ні. Зовсім не палю. Зв’язав недавно.

Він нервово розгладив лапою сіре, гладко зачесане волосся на голові, повів вухами.

— Що? Чому кинув? Ну, як Вам сказати… серце вже ні до чорта, та й легені… Лікар сказав треба кидати.

Важко зітхає, відвертається до вікна, розгладжуючи стрілки на штанях.

— Але знаєте. Часом так хочеться затягнутися. Щоб легені наповнились… ну, ви мене розумієте. Ні? Ви не палите? От дідько! Тоді ви не можете цього зрозуміти.

Знову замовк, задумливо вп’ялившись у відполіровані до блиску носки своїх черевиків.

— Мене взагалі ніхто не розуміє. Що я для них? Звісно, вовк, вовчисько, вовчара. Ще б сказали вовкулака. Ну, тобто така собі бездушна тварина, яка готова всіх загризти і розірвати. Знаєте як це усе вже дістало? Що б поганого не відбувалося у містечку. Який би злочин не траплявся. Кого завжди підозрюють першим? Ну звісно. Ви вгадали. Мене. Це, до речі, було риторичним питанням. Так мене. Мене, який регулярно платить за помешкання. Мене, який ніколи не відмовляє сусідам, коли треба перетягнути щось важке. Мене, який має цілу колекцію кімнатних фіалок від «Аметистової Легенди» (Saintpaulia «Amethyst Legend»), до «Опівнічної Світанкової Зорі» (Saintpaulia «Midnight Dawn Star») та «Поцілунку Водолія» (Saintpaulia «Aquarius' Kiss»). Звісно, хіба може якийсь вовчисько бути колекціонером фіалок у їх уяві…

Він знову скрушно зітхає. Тягнеться за склянкою води. Робить великий гучний ковток.

— А у мене, між іншим і напівготова дисертація лежить на тему «Фотосинтетична активність та адаптаційний потенціал сортів Saintpaulia ionantha в умовах in vivo та in vitro культивування». Знаєте яка мрія? Стати першим вовком, який захистить кандидатську дисертацію з біології. Щоб усі бачили, що вовки теж розбираються в квітах. Як ви цього не розумієте.

Схопився, став нервово ходити по кімнаті.

— Ну, так. Мої предки були агресивними тварюками і заслужили свою репутацію. Але ж я… Я ж не такий! От, що мені робити, щоб мене нарешті почали сприймати таким, як я є? Справжнім? Мною

Розстроєно сідає на стільця.

— Не знаєте. От і я не знаю?

Знову мовчить, водить кігтистою лапою по столу.

— Я знаю нащо ви мене викликали. Дівчисько. Ота блогерка. Червоний капелюшок, чи як там її. Це вона наскаржилася… Я бачив її ролик в тік-тоці. Де буцім-то її обманув страшний вовк, який збирався з’їсти її бабусю. Ага. Себто я. Страшний. Ну дуууже страшний вовк. Подивіться лишень який я страшний.

Встає обертається на місці, поправляє піджака. Сідає.

— Чого лишень не зробиш заради хайпу і прогріву аудиторію. Яку нісенітницю не придумаєш.

Важко зітхає.

— Так я був у лісі. Так зустрів там цю блогершу. Ні. У мене не було ножа. Ну, тобто, звичайного ножа не було. Був садовий секатор. Бо я саме йшов до її бабусі, де мав обрізати кущі і троянди. Так. Звісно я спитав її куди вона йде. Я ж ввічлива тварина. І так, я щиро вважаю, що дівчатам не варто самим гуляти по лісі. Це небезпечно. Залякування? Боже збав! Та яке залякування, я просто висловив свої думки. Як же ж треба було перекрутити.

Він скрушно хитає головою і робить ще один великий ковток зі склянки.

— У бабусі? Ну, так я прийшов і взявся до роботи. Хотів встигнути все зробити за день. Ми планували ще з нею чаю посидіти попити із сінабонами. Знаєте, які сінабони вона пече? Це ж справжній витвір мистецтва: кориця, цедра апельсина і гарбуз. Я заради таких сінабонів готовий душу продати.

Він мрійливо закочує очі, замовкає.

— Що далі? А що далі. Поки я обрізав кущі понабігали ці, як їх, банда лісорубів скрутили мене, надавали по ребрах і притягли сюди. Ліве ребро, до речі, досі болить. Перелам напевно. Чого притягли? А ви їх спитайте. Кажуть, нібито я на бабусю в кущах чатував. Ну, так, звісно, я був у кущах. Я ж їх обрізав! Вбити бабусю? Що ви таке кажете! Я ж вам щойно пояснив, я прийшов туди обрізати кущі і троянди. Чому? Тому що я вовк? От, як завжди… Я розумію, що у неї авдиторія кілька мільйонів. Так, я розумію, що всі жадають моєї смерті або хоча б публічної порки. Але ж ви закон! Ви маєте захистити невинного. Бути на його стороні. Ну так звісно. Що до суду я тут? А хто буде поливати мої фіалки? А хто підріже троянди бабусі? Хто? Але знаєте, що найстрашніше? Ви не можете. Ви не вмієте захищати того, кого не бачите. Для вас я завжди буду просто вовком.