Пані Всюдисуща

Один вибір в певний момент життя може змінити все. Мене завжди дивував цей факт. Але що б сталось, якби я вчинила інакше? Вибрала вивчати філософію замість фізики, повернула праворуч, а не ліворуч, замовила капучино, а не лате, познайомилася з харизматичним баристою, а не стояла стовпом, наче блискавкою вдарена. Як би змінилося моє життя? Прочитавши колись про один експеримент з котом, я вже не могла припинити про це думати.

Власне тому й поступила на фізичний факультет у Харкові. Коли на четвертому курсі доктор Панас Свиридів запропонував мені приєднатися до проєкту, що досліджував множинність світів, не змогла відмовитися.

І ось сьогодні, коли мав відбутися перший експеримент із запуску установки, що генерує елементарні частинки під назвою свириди (так, мій науковий керівник назвав їх на свою честь), які можуть вільно переміщатися між світами, я думала, що десь в іншому світі інша я точно б наважилася заговорити до хлопця, що сподобався.

Суть експерименту проста: механічна рука розкручувала м‘яч, коли ж відпускала, існувало десятки можливих траєкторій, якими він полетить. Розроблена Свиридовим гармата, опромінювала м‘яч до моменту польоту, а через інтерактивний браслет, в якому також містилися свириди, теоретично можна вибрати потрібний варіант траєкторії з безлічі світів і перетягнути її у наш.

— Запускаємо! — видихнув Свиридів і перехрестився.

Загуділа механічна рука, заревіла гармата.

Браслет довірили мені.

На великому моніторі відображалися математичні розрахунки можливих траєкторій. Я вказала на графік 21б. Браслет завібрував. Механічна рука відпустила м‘яч, й він полетів чітко по заданому маршруту.

Ми спробували знову. І знову. Щоразу результат був позитивний. Науковий керівник задоволено пританцьовував, лаборант щось схвильовано набирав на телефоні.

— Гаразд, ще один тестовий запуск і завтра покажемо експеримент Вченій раді, — сказав Свиридів й знову запустив гармату, не зважаючи на те, що в лабораторію увійшло з десяток чужинців.

— Не так швидко, доку!

Свиридів озирнувся й зблід, помітивши наставлену на нього зброю.

— Що це таке?

Вперед вийшов ватажок озброєної групи, одягнутий у чорну бойову форму, з маскою на обличчі.

— Ми конфіскуємо ваш експеримент. Та й вас також. Доведете його до ладу, зробите набагато потужнішим, щоб росія змогла повернути свою колишню велич!

Росіяни. Знову. Ще до мого народження вони напали на Україну, коли після розпаду Союзу президентом став Чорновіл. Я народилася під час війни й згодом багато чула про неї від батьків. Ми перемогли, а від колишньої могутньої держави майже нічого не залишилося й до сьогодні вона трималася виключно завдяки жорсткій внутрішній політиці. Україна ж в цей час процвітала. І ось знову вони прийшли руйнувати. Уявити складно чого ці люди зможуть досягнути з технологією Свиридіва.

— Якщо співпрацюватимете, — продовжував терорист, — уряд щедро вас винагородить. А як ні, доведеться застосувати силу. То що вибираєте, доку?

Здавалося, Свиридіву відібрало дар мови. Він стояв і просто розтуляв та стуляв рота, як риба. Це могло б бути навіть смішно, якби не було так страшно, бо я знала що він вибере.

— Ні, — зрештою зміг сказати він, — наука не повинна служити нечестивим планам!

— Хлопці, забирайте все. І його теж, — віддав команду.

Свиридів кинувся на переріз їм з кулаками. Хтось випустив автоматну чергу. Я затулила рота руками, стримуючи крик, коли побачила, як тіло мого наукового керівника падає на підлогу.

— Імбецил! — вигукнув ватажок. — Він був потрібен нам живим!

Я стояла в ступорі, не знаючи що робити. Крізь ревіння гармати ледве чула свої думки. Браслет обпікав руку. З ним, при вдосконаленні технології, росіяни зможуть обрати найкращий розвиток подій для своєї недодержави. А найкраще для них — то всесвітнє панування. З уроків історії я добре знала чим це обернеться для поневолених народів. Не можна їм його віддавати. Та якщо виступлю проти, закінчу як бідний Свиридів, а браслет знімуть з мого тіла.

Якби ж тільки замість мене був хтось, хто б знав, що робити! Хтось, хто б не вагався, а діяв.

Десь на краю свідомості сяйнула божевільна ідея.

Повільно, поки погляди присутніх були прикуті до тіла Свиридова і суперечки над ним, я пішла до боксу з гарматою. Коли мене помітили, побігла.

Ми ще не експериментували з живою матерією, опроміненою свиридами, та мали теорію, що можливо перетягнути свого двійника сюди, а самому опинитися в іншому світі. І я дуже сподівалася, що в якомусь з них я супергероїня, не менше.

Як тільки стала під промінь, тіло наче скувало. Перед очима затанцювала різнобарвна круговерть. Я ще встигла почути постріл й відчути несамовитий біль, а потім та круговерть затягла свідомість у свій вир. Кольорові цятки то розширювалися, то звужувалися. Вони були схожі на скляні друзки окремих світів. В кожній я бачила своє віддзеркалення. На якихось я була щаслива й сміялася, на інших мене явно щось турбувало, але в жодній не відчувалося необхідної сили.

Потягнулася до однієї з друзок й помітила на руці браслет. Дивно було усвідомлювати в цьому просторі власне тіло, хоча розум підказував, що то швидше проєкція. Та ще дивніше було бачити тут цей гаджет. Мабуть, він якимось чином синхронізувався зі мною, а значить… я можу обрати. Тільки що? Тисячі, мільйони варіантів, а я, як завжди, розгубилася.

Завмерла навпроти зображення, де цілувалася з баристою, до якого так і не насмілилася заговорити зранку. Потягнулася до нього, як раптом відчула, що хтось схопив за руку. Помітила глузливо вишкірене обличчя терориста й круговерть друзок знову закружляла. Я з останніх сил чіплялася за створений уявою образ, однак у віддзеркаленнях все частіше з‘являлися вибухи, військові паради й терорист з блискучими медалями. Тягнути більше було не можна. Навмання я навела руку на один зі світів, і раптом відчула, що лежу на підлозі.

Розплющила очі. Спершу помітила свою руку з браслетом на зап‘ясті. Все-таки він перемістився зі мною! А от лабораторний халат змінив колір. Був м’ятний, став блакитним. Підвела голову, щоб роздивитися де опинилася. Наче лабораторія, однак не та, де я була, здавалося, вічність тому. Ця давненько не бачила ремонту. Більш того, на дерев‘яній підлозі валялося обладнання, що повинно було б стояти на столах, і все присипало добрячим шаром тиньку. Я звелася на ноги, й тут же знову опинилася на землі від сильного поштовху, що струснув будинок. У вухах задзвеніло від потужного вибуху.

Через кілька секунд це повторилося. А потім знову і знову. Я накрила голову руками. Господи, куди я потрапила? Навіть під дулом автомата було не так страшно.

— Є хто живий? — гукнув хтось із коридору, коли обстріл нарешті припинився.

— Сюди! — відповіла негайно.

Байдуже що далі, хотілось просто забратися з цього пекла.

Підбігла до дверей, прочинила їх, і з розбігу врізалася в чоловічі груди, обперезані бронежилетом. Підвела погляд вище й завмерла, впізнавши баристу, з яким так і не познайомилася. Щоки налились рум’янцем, вартувало лише пригадати, що десь, в якомусь зі світів, просто зараз ми цілуємося.

Зі ступору мене вивів новий, до болю знайомий голос.

— Катю, ти все законсервувала?

Я виглянула з-за плеча воїна і запищала від несподіванки:

— Панасе Вікторовичу, ви живі!

— Звичайно живий, жоден москаль мене не дістане, — самовпевнено відповів і пройшов повз мене до лабораторії. — Я перевірю.

Воїн-бариста схопив його за руку:

— Немає часу. Обстріл знову почнеться з хвилини на хвилину. Нас прислали вас евакуювати, тому, будь ласка, не ускладнюйте нам цю задачу. Ходімо!

Він швидко закрокував вперед коридором, зупинився на розпутті.

— Праворуч чи ліворуч? — запитав.

Я вже зрозуміла, що ми й досі були в моєму інституті у Харкові. Повернувши ліворуч, вийшли б до сходів, й спустилися до центрального входу. Та як тільки почула запитання, мене наче знову викинуло з власного тіла. Я бачила, як від цього рішення розділяються світи. Бачила, як в одному з них ми мертві лежимо на сходинах.

— Праворуч! — вигукнула й, не слухаючи заперечень Свиридіва, що так довше, потягла чоловіків за собою.

Ми були на півдорозі до пожежного виходу, коли будівлю знову накрило градом. Коли воїн-бариста притиснув мене до себе, захищаючи від уламків тиньку, що посипалися зі стелі, я нарешті наважилася запитати як його звати. Гіршого моменту, мабуть, не придумаєш. З іншого боку, іншої можливості я можу вже не мати.

— Андрій, — відповів і підштовхнув, щоб я бігла далі.

Ми спустилися пожежними сходами. Свиридів схопився за клямку металевих дверей, але не зміг їх відчинити.

— Замкнено, — сказав приречено. — Говорив же, потрібно було праворуч.

Я похитала головою й також підійшла до дверей. Торкнулася клямки. Цього разу вже спеціально зосередилася на думці про інші світи, адже в котромусь з них ці двері повинні бути відчинені. І я справді побачила такий варіант. Проте що далі? Сподіваючись на те, що браслет перемістився зі мною не просто так, потягнулася іншою рукою до клямки. Браслет завібрував, двері прочинилися.

— Як? — здивувався Свиридів, — Було ж замкнено?

Я не стала відповідати, вибігла на внутрішнє подвір’я, де вже чекав бус з військовими та іншими евакуйованими науковцями.

— Сподіваюся він броньований? — Запитав Свиридів, коли побачив, як водій прочинив дверцята й замахав нам.

— Аякже, — відповів Андрій на бігу.

Я була вже майже поруч з автомобілем, коли почула свист й помітила розширені від жаху очі водія. Озирнулася. Наче в сповільненій зйомці бачила, як просто на нас летить снаряд. Звела руку з браслетом догори. Обрала той варіант світу, де він влучає метрів на пʼятдесят правіше.

— Лягай!

Хтось повалив мене на землю, проте я знала що осколки нікого не задінуть. Не в цьому світі.

Обстріл припинився. Ми розмістилися в авто. Водій завів мотор й натиснув на газ. Коли ми вже виїхали з П’ятихаток, заговорила його рація:

— Прийом! Вони наступають. Чуєте? Забирайтесь звідти!

Цивільні злякано перезирнулися.

— Не переймайтеся, — сказав Андрій, щоб їх заспокоїти. — Там чекає великий сюрприз. Хай наступають. Потраплять просто в засідку.

Та я продовжувала перейматися. Глянула крізь світи й не побачила жодного, де наші перемагають, і тоді зрозуміла — вони знають. Він знає.

— Мені потрібно туди! — підірвалася з місця й вигукнула на весь салон.

— Спокійно, — Андрій поклав свої долоні мені на плечі. — Ми нічим не допоможемо. Наші воїни добре підготовлені й не дадуть їм пройти.

— Ви не розумієте…

І я розповіла їм. Переказала всі події сьогоднішнього божевільного дня. Говорила формулами, щоб зрозуміли колеги-науковці, говорила про свої почуття, щоб достукатися до сердець воїнів та змусити повірити мені, бо від цього залежало тисячі життів. Насамкінець описала зовнішність терориста. Він бажав слави, а значить в цьому світі мав бути кимось вагомим.

— Генерал Калімов, — підтвердив мої здогадки один з військових.

Машина зупинилася. Почалося голосне обговорення. Були й заперечення, однак вони стосувалися суто технічних моментів. Військові не хотіли ризикувати життям цивільних.

— Я не прошу їхати зі мною. Це надто небезпечно, я не можу гарантувати, що ніхто не постраждає, але броньований автомобіль мені б став у пригоді.

Один за одним спершу науковці, а згодом й військові покинули автомобіль. Я вийшла слідом.

— Дякую! — сказала всім.

— Якщо це все правда… — заговорив Свиридів. — Чорт, по закінченню війни мене чекає Нобелівка!

Я усміхнулася. Мабуть, він у всіх світах такий. Шукала поглядом Андрія, але не знаходила. Натомість почула як грюкнули дверцята авто.

— Пані Всюдисуща, сподіваюся в тебе є план? — гукнув він з місця водія.

Мені не залишалося нічого іншого, як сісти на пасажирське сидіння.

— Є один.

— Тоді вперед!

Ми мчали по трасі на зустріч танковому батальйону під звук сирени повітряної тривоги. Андрій повідомив по рації наших військових. Його облаяли, але принаймні по нас не стріляли, коли ми проїжджали їхні позиції. На горизонті показалася колона. Помітивши нас, перший танк вистрілив. Я змінила траєкторію снаряда.

— Ближче. Мені потрібно бачити їх усіх.

Танк націлився знову. Я була вже готова до цього. Змахнула рукою з браслетом і його дуло розірвало на шмаття. Танк зупинився, стопорячи всю колону.

Андрій додав газу, коли помітив, як дула танків розвертаються по обидва боки дороги точно в напрямку сил ЗСУ. Пролунали постріли. Я намагалася змінити траєкторію, але коли ми порівнялися з першим виведеним з ладу танком, змінила пріоритет. В кожній бойовій машині, яку ми проїжджали, я знаходила несправність в одному зі світів і перетягувала її в цей. Не розуміючи що коїться, російські солдати вилазили з люків, а помітивши нас, щедро поливали кулями з автоматів. Та коли ми доїхали до останнього танку, позаду залишилася колона непридатної до бою техніки.

Андрій відʼїхав метрів на двісті, розвернув авто й зупинився. Ті танки, які ще могли стріляти, тепер яскраво вибухали від зброї наших військових. Андрій не стримував радісних вигуків. Росіяни повилазили зі своїх бляшанок, тримаючи руки піднятими догори.

Я ж не поспішала радіти. Щось ще повинно було трапитися, та я не бачила що. Розуміла, що це пов‘язано з терористом-генералом, бо його дії, як і мої, не вписуються в цей світ. Їх неможливо передбачити.

Несподівано наш бус знову затрусився від обстрілів.

— Позаду! — вигукнув Андрій і я озирнулася.

По трасі мчав броньований великогабаритний монстр. По нас стріляла зброя на його даху. Андрій завів авто, та проїхав лише кілька метрів.

— Колеса! — у відчаї стиснув кермо. — Зроби щось, інакше він нас розчавить!

Я зосередилася на можливих варіантах. У всіх можливих світах ця машина була справною. Логічно. Це генеральське авто, про нього дбали під страхом смерті.

Що ж, якщо не можу знайти нічого всередині, потрібно шукати зовні. Я могла б перетягнути вибоїну на дорозі, але цьому монстру вона на одне колесо. Я в паніці металася між світами. Потрібне щось велике. Ось. Так!

Коли до зіткнення залишалося метрів з п‘ять, між нами виникла бетонна стіна. На наш бус посипалися друзки від зіткнення. Андрій взяв в руки автомат і вийшов з авто. Мені наказав залишатися всередині, та в крові бушував адреналін. Я відчувала себе всемогутньою. Звісно ж не послухалася.

Наступної ж миті почула постріли та Андріїв крик болю. З-за стіни вийшов генерал.

— Віддай браслет! — вигукнув він, але не став чекати поки я зроблю це. Мабуть, бачив, що такого варіанту розвитку подій просто немає. Натомість вистрілив автоматною чергою.

Я знову пірнула у міжсвіття. Десятки куль, тисячі варіантів їх траєкторій. Виявляється, обирати не так і складно, коли маєш ціль! Дуже хотілося змінити долю Андрія, але спершу слід було вижити самій. Хоча б в цьому світі.

Аж раптом щось змінилося.

Я повернулася у реальність і ще встигла побачити, як тіло генерала падає на землю. Відсутність половини обличчя не залишала жодних сумнівів в його смерті. З іншого боку автомобіля Андрій намагався звестися на ноги. Більшість куль застрягли в бронежилеті. Одна рука незграбно звисала збоку. По ній до низу юшила кров. З іншої руки він вперто не випускав автомат.

— А ти не могла б мене підлатати якось, га? — простогнав, стоячи на колінах.

Я спробувала і розсміялася, діставши натомість з його сумки турнікет:

— Ти навіть не уявляєш наскільки тобі пощастило! Повір, це найкращий варіант.

Він стиснув зуби, коли я зафіксувала турнікет. Замахала руками, привертаючи увагу військових. Гукнула прохання про допомогу.

— Потерпи, скоро все буде добре, — сказала, коли помітила, воїнів, що попрямували до нас.

— З твоїми вміннями терпіти не довго залишилося, — усміхнувся. — Ми виграємо цю війну за лічені дні.

Я глянула на нього й захитала головою. Знову пірнула у міжсвіття, щоб повністю усвідомити те, що наробила.

— Виграєте. Проте без мене.

— Чому?

Він спробував звестися на ноги, та я не дозволила. Поклала руку на його плече.

— Бо врятувавши чиєсь життя тут, я позбавляю його в іншому світі. Це… це страшна сила. Несправедлива. Стіна, що зʼявилася за помахом моєї руки, вона ж не взялась нізвідки. Це частина будинку, жителі якого ні про що й не підозрювали, коли у них вона просто зникла. Танки, що взяли й зламалися за моїм велінням… в іншому світі я позбавила військових щасливого шансу. Вони загинули. І ще… існує світ, де він переміг, — кивнула на тіло генерала. — Я не можу з цим нічого вдіяти, бо там мертва. Не можу навіть бачити, що відбувається. Я…

Я не розуміла, що плачу поки здоровою рукою Андрій не торкнувся моєї щоки. Ніжний жест став останньою краплею, й море напруження, що накопичувалося останні години, вихлюпнулося назовні цілим нестримним потоком сліз.

— Але ж ми живі. Тут. Зараз. Завдяки тобі!

Я б могла плюнути на все, завершити почате, й ми б жили довго і щасливо. Я навіть бачила можливість такого світу. Але зробила інший вибір. Прослідкувала за тоненькою ниткою, що вела крізь світи до лікарняного ліжка, в якому лежав мій двійник. Лише один маленький крок відділяв мене від неї.

— Мені потрібно повернутися додому.

Я забрала руку з його плеча. Він перехопив мою долоню і міцно стис у своїй.

— Залишся!

— Не можу, — звелася на ноги. — Генерал Калімов з цього світу зараз у моєму. В нього гармата Свиридіва і лаборант-зрадник. Хто знає яких результатів вони добʼються.

Коли я ставала під дуло гармати, наївно сподівалася, що хтось розвʼяже всі проблеми за мене, але це можу зробити лише я сама.

Нас оточили військові. Медик відразу ж кинувся до Андрія. Наші руки розʼєдналися.

— Дівчина, що зʼявиться замість мене, не розумітиме, що трапилося. Подбай про неї, — сказала замість прощання.

Швидко, поки не передумала, заплющила очі. Браслет завібрував. Ще мить, і лікарняну палату наповнили мої схлипування.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Фещак
30.08.2023 09:50
До частини "Пані Всюдисуща"
10 з 5! Просто шикарний твір! Читав невідриваючись. Справжній екшен. Динаміка є, емоції, цікавий сюжет і живі персонажі. Браво! А над продовженням я би подумав. Дійсно тягне на цілий Роман. Натхнення вам, пані Ярино.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Таліана
    15.08.2023 17:47
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Шалений екшен! Як завжди, не можливо відірватися. Якби ще тривало голосування, точно поставила б п'ятірочку.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Veronica Ilisar
    15.08.2023 13:06
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Коментар видалено автором
    Катерина Скрипка
    13.08.2023 08:38
    До частини "Пані Всюдисуща"
    То ось вона яка, робота, що два пукнти з трьох зібрала😊 Класно написано, жоден з них мені не муляв - вписані дуже органічно, читалося легко попри напруженний сюжет😍 І Катя-харків'яночка, якіій складно зробити вибір, потішила, когось мені дуже нагадує))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    13.08.2023 08:55
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Дуже дякую! Завжди переживаю чи не забагато всього втиснула в одне маленьке оповідання) Котик вже б точно не вмістився) О, а кого нагадує?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    06.08.2023 19:23
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Грубо кажучи, так. Я вже писала нижче в коментарях, що хотілося би передати цей момент в творі, але забракло символів. Взагалі-то задум був на цілий роман, але щось немає сили його писати. Та й вже не впевнена чи варто.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола
    30.07.2023 09:10
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Гарне оповідання. Мене одразу занурило до сюжету вашого твору. Приємна якість тексту, й цікава ідея загалом. На якомусь етапі спіймав себе на думці, що історія, класна в цілому, але трохи не вистачає духу Супергероїки. Втім речі, які робила головна героїня, плюс набуті здібності та вчинки роблять її супергероєм конкретної історії. Приємно, що це не суцільне оповідання про війну (радше, як локація де відбуваються події). На мій погляд дуже добре, що вийшла не просто якісна робота про актуальні, важкі часи, а все ж таки прагнення цікаво обіграти тему конкурсу. Історія сподобалася. Відчувається якість тексту, й не менш якісна фантазія автора. Від мене 5 балів. Успіху!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    30.07.2023 09:38
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Найбільш супергеройська сцена просто не вмістилася. Уявіть героїню на даху будинку, де вона змінює траєкторію ракет, а вітер розвіває її блакитний медичний халат, як супергеройський плащ))))) Дякую за високу оцінку моєї скромної фантазії! Переживала трохи, чи доречно війну робити лише фоном для супергеройської історії. Наче це все не насправді.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола
    30.07.2023 10:25
    Спойлер!
    Як на мене, щодо війни у вас усе доречно. Я до того, що висвітлення теми війни це чудово, хоча безумовно не чудова сама війна. Але коли на конкурсі сурегероїки мабуть більше десятка творів про війну… Так вони про важливе. Й вони на диво усі класно написані. І немає там за що ставити погану оцінку. І частина вже відомих у світі супергероїв були дотичні до теми війн. Проте на конкурсі я лише одну для себе роботу зустрів, де супергерой є саме породженням війни. Тобто історія суто про війну, але там усе дуже логічно. Герой має власну історію безпосередньо з війною пов'язану. Війна його створила тому оповідання сприйнялося не як військова проза (хоча на мій погляд саме по якості тексту були сильніші роботи на військову тему). Що приємно, у жодній з прочитаних історій присвячених війні, мені не відчулося, що хтось з авторів хоче зіграти на болючій темі. У вашому випадку був супергерой. Й справа не у наявності/відсутністі плаща. Не обов'язково герой й надсили повинен мати. Просто трапляються історії про війну де героїв у звичному для нас розуміння слова плутають із супергероїкою. Вибачте за довгий спічь. Мені сподобалося ваше оповідання. Воно дійсно читається на одному подиху. Є оповідання у яких відчувається глибина щодо роздумів, які хоче донести автор. У вашому мені відчулася не менш важлива глибина, а саме занурення до якісної історії з цікавим сюжетом.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lolGrim
    29.07.2023 19:46
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Чудова робота, читалося на одному подиху. Є хіба що одне запитання, яке виникло на початку. Хіба науковці не атеїсти? Бо оте, як Свиридів перехрестився, трохи збило з пантелику) Хай там як, від мене вам твердих ⭐⭐⭐⭐⭐ Бажаю вдячних читачів та перемоги на конкурсі)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ярина Мартин
    29.07.2023 19:51
    До частини "Пані Всюдисуща"
    Дякую! Цікаве питання, не думала якось над цим, саме вискочило). Не знаю чи можна всіх науковців під одну гребінку загнати і назвати твердими атеїстами 😅. Хоча швидше за все то більше несвідомий жест був. Як тричі сплюнути, щоб не збулося. Ми ж не віримо в це насправді, але все одно робимо інколи)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше