Чарівна приправа

Юна білява помічниця завершила програмувати кухонний комбайн на очищення помідорів та огірків й з подивом глянула на шеф-кухарку закладу. Та зі сльозами на очах схилилася над цибулею на дощечці, нарізаючи її вправними і при цьому напрочуд плавними рухами. Складалося таке враження, наче ця низенька круглолиця жіночка не ножем орудує, а пестить котика абощо. «Оця її мода все робити вручну. Ще й продукти обирає органічні, ні, щоб взяти нормальну, людську, генномодифіковану цибулю, яка не виїдає очей!» неприязно подумала дівчина й натиснула на сенсорну панель витяжки.

— Пані Любо! — гукнула вона до керівниці своєї практики, — скоро відкриття!

— А так, так, дякую, що нагадала! — Люба утерла сльози й глянула на повітряний годинник, що плавав угорі. — В принципі, майже усе готово.

Вона величавим жестом вказала на дерев’яний різьблений стіл, накритий вишитою скатертиною. Майже усю його поверхню заповнювали тарілки та полумиски з борщем, варениками, печенею, голубцями, пампушками з часником, «вушками», вареними в олії, запеченим у тісті м’ясом на дерев’яній тарелі та іншими делікатесами, що їх потроху вже вивчила нова Любина асистентка. А поміж ними стояли чудернацькі посудини, які Люба називала «глеками». Там охолоджувався варений шеф-кухаркою вручну компот із сухофруктів, що в меню значився як «узвар». Хто б таке пив, коли на кожній планеті натикано автоматів із найсмачнішими мінеральними водами Галактики!

Але на диво цей напій користувався підвищеним попитом. І варила його саме ця низенька, проте пропорційно складена жіночка з привітним обличчям. Як і все, що стояло нині на столі. Практикантка лише трохи їй допомагала, бо не мала бажання переймати ці архаїчні методи. Вона не розуміла: хіба гроші варті такої кропіткої роботи? «Ти ще занадто молода» доброзичливо сміялася Люба Вишенько на усі її закиди. А в інший час обличчя шеф-кухарки й за сумісництвом власниці цього закладу мало зосереджений вираз, у кутиках блакитних очей та пухких губ залягли малопомітні зморшки суму.

— Армандо, посмаж цю цибульку на смальці, а я поки гляну, чи все у залі стоїть так, як треба. Та не забудь помішувати! Щоб не пригоріло, як минулого разу.

Люба скинула фартух, розшитий виноградом, й побігла з кухні. А роздратована Арманда дістала закопчену чавунну сковорідку й з серцем кинула її на інфрачервону плиту. Напевне, вона ніколи не звикне до дивацтв славетної шеф-кухарки. Люба Вишенько привезла цей раритет на Магнолію із Землі разом з усім своїм начинням, казала, що це ще її пра-пра-пра-прабабусі й дістанеться її пра-пра-пра-праонукам. А вигрібати за них поки доводиться їй, молодій анахеянці. Ще й професор щось їй таке сказав, типу…. спробуй зрозуміти, в чому секрет Люби Вишенько. Може, вона привезла якусь особливу приправу з Землі? А нащо воно їй, Арманді, треба?

Практично уся Галактика Чумацький Шлях, окрім найвідсталіших планет, готувала за допомогою машин. У кожного вдома стояла своя електрокухня, і простим натиском кнопки можна було отримати за пів години будь-яку страву: від смажених трюфелів у клярі до триповерхового шоколадного торта. Варто лише у меню натиснути потрібну кнопку із зображенням страви – й кур’єр доставить вам запакований набір продуктів. Вам лишається тільки закинути це у приймальний отвір й натиснути «Почати».

Якщо ж чумацькошляхтич вів активний спосіб життя й багато пересувався Галактикою, то у кожному космічному кафе на нього чекав фудавтомат, влаштований за подібним принципом, тільки страви там готувалися у прискореному режимі, а набори завантажували офіціанти.

Одначе не всі любили такі страви з електрокухні. Найвибагливіші гурмани воліли ходити по ресторанах, шинках, корчмах, де процесом приготування їжі керували шеф-кухарі. Ця їжа смакувала ліпше й коштувала набагато дорожче. Бо ж замість однієї електрокухні, де всі продукти під час приготування стискалися за формулою Ейбаха-Кожум’яки, ресторани володіли цілою купою електроприладів. Ними й диригував шеф-кухар, готовий втілити будь-яку забаганку грошовитого клієнта.

Такі елітарні заклади громадського харчування були упізнаваними здалеку. Кафе будували невеличкими й густо, тоді як ресторан чи шинок займав багато місця й обслуговував багатіїв з усієї планети. Тому шеф-кухар в принципі вважався рідкісною професією. Небагато охочих подавали свої документи у навчальні заклади на Кулінарію й Страворобство. Як от наївна Арманда, повелася на обіцянки гарного заробітку, називається.

Одначе Люба Вишенько, найвідоміша з шеф-кухарів, ще й завідувала галактичною мережею корчем «Сонцедар», кожна з яких могла прийняти лише зо два десятки гурманів. Запис до її закладів на кожній планеті, де вона особисто готувала по тижню, починався десь за місяць а то й більше.

Так і мігрувала, працюючи за схемою приготування ледь не доісторичних часів, злостиво думала Арманда, студентка Юпітерського гастроколеджу. Космічна буря побрала би керівника її дипломної роботи, що приставив білявку до Вишенько! Тепер смажся з цією цибулею! Хіба таких тонкощів ремесла вона очікувала навчитися?!

Люба тим часом, поки її помічниця-практикантка мучилася біля плити, особисто поправила усі стільчики біля столів у затишній залі, торкаючись кожного, наче найвищої цінності. Вимкнула електричне освітлення. Взялася священнодійствувати, запалюючи численні кольорові свічки у чорних кованих канделябрах на високих підставках по периметру зали, коли у двері постукали. Люба завагалась, поглянувши на старовинний годинник над високими дверима, прикрашеними вензелями із зображенням сонця над короваєм. Потім все ж повільно прочинила їх.

— Тиме?... — вона вражено відступила назад й швиденько прибрала незалежного вигляду. — Ще не час відкриття, зачекай!

— Я….— чоловік у чорному зайшов до зали попри застереження, — Я, Любо, миритися прилетів, — сказав він, вдихаючи знайомий слабкий запах шоколаду. Ним завжди чомусь пахнуло від Люби, навіть якщо вона перед цим смажила котлети. Він скучив за цим тонким ароматом, треба ж таке….

— Миритися? Але ж….

— Так, я знаю, — перебив її він, — я наговорив тобі цілу купу дурниць. Пропоную забути все погане. Нам же ж було добре разом!

— Досі не можеш заспокоїтися, що у мене справи йдуть ліпше? — Люба зневажливо глянула на Тима, хоча її очі при цьому лишалися теплими, немов парне молоко.

— Гарно тут у тебе, справді. І ти – краща за мене, — Тим покірно схилив голову, хоча в очах завирувала злість. І Люба її прекрасно зчитала. Адже вона була … та що там – досі є! налаштована на цього чоловіка усіма фібрами своєї душі!

— Та не треба мені твоє визнання. Це твоя фішка – прагнути бути намбер ван, — все ж спромоглася обрубати словами, наче ножем хвостик в редьки.

— Справді? А через що ми тоді посперечалися?

— Я з тобою не сперечалася! — Люба нарешті втратила спокій. — Я усе робила для нашої спільної справи, а ти…. Ти чомусь шукав, хто серед нас головніший! А ми ж були партнерами! Рівними!

Люба майже кричала, виливаючи своє непроговорене раніше обурення. Навіть Арманда почула, привідкрила двері кухні – ніколи не знала, що її керівниця вміє підвищували голос.

— Ага, рівними. Тільки приготовані тобою страви чомусь вважалися смачнішими, аніж мої! І зараз увесь успіх нашої відродженої кухні приписують тобі! Це, чорна діра забирай, несправедливо!

— І що?! — Люба обурено стисла кулаки, — Ти ж проти мене цілу війну розгорнув! І марсіан підсилав, щоб мені їжу псували, й журналістів підкупляв, а вони вже що тільки не вигадували у спробах зіпсувати репутацію моєї мережі! Тобі не здається, що ми квити?!

— Любаню, вибач, га? Я хочу, щоб ти мені, як і раніше, готувала сніданок. Кава з твоїх рук завжди смакує божественно, а звичайні бутерброди – просто таки втілення кулінарної насолоди! — згадав Тим про мету свого візиту.

— Звісно.

Тим зраділо вхопив її за руку.

— Звісно, ні. Ні, Тиме. Між нами пролягла велика прірва. Я й досі тебе кохаю. Але бути з тобою не можу. Я тобі більше не довіряю, хоча ти назавжди тут, — Люба вирвала свою руку з Тимових й приклала до того місця, де прискорено билося її серце.

— Кохати кохаєш, а секрети свої не відкриваєш, — докірливо прошепотів їй Тим. — Що то за таємна приправа, що ти нею підкорила усю Галактику?

— О, ти начитався жовтої преси! — усміхнулася Люба й стала схожою на кругленьку пишну булочку. — Ти теж знаєш секрет найсмачнішої їжі. Коли ми тільки почали зустрічатися, приготовані тобою наїдки теж смакували, немов десерт з райського саду. Пам’ятаєш? Наші перші місяці разом….

Люба поринула у солодкі спогади, і її погляд, спрямований на Тима, став медовим і манливим. Чоловік піддався цій магії, його оповили картини минулого. Ось Люба насолоджується пухким та ароматним маківником, що його рецепт розкопав Тим серед сімейних архівів, ніжно цілує його і заявляє, що нічого смачнішого вона в житті не їла. А тут вона вперше зварила вдалий борщ за описами своєї прабабусі, після багатьох невдалих експериментів. Ось вони, обійнявшись, відкривають на Землі свій перший скромний ресторанчик української кухні. Спершу його розгромили ресторанні критики, але їхня взаємопідтримка дозволила їм вистояти до часів, коли біля закладу стояла довжелезна черга. А потім Тим поринув в організацію цілої мережі на сусідніх планетах. Жінки одна за одною набивалися на сеанс індивідуального приготування пиріжків. Тим не встояв перед їхньою красою і захопленням. Вони з Любою почали сваритися. А приготовані ним страви все частіше порівнювали з її не на його користь.

— А потім ти загубив ту чарівну приправу, — скрушно зітхнула Люба, ніби перцем сипонула між очі.

— Ти можеш прямо сказати, що ти маєш на увазі?! — Тим втрачав терпіння, ця Любина звичка говорити закручено, так, наче вона плетеник з горіхами пекла, його останнім часом дратувала.

— Он воно що… — прикро вражена, Люба відступила на крок назад. — Ти прийшов просто вивідати. Що ж… Ти все одно не зрозумієш, якщо я скажу. Прощавай, Тиме.

Люба розвернулася й попростувала у напрямку кухні, змусивши цікаву Армандину голівку сховатися.

— Що ж… Ти пошкодуєш, Любо. Я обіцяю тобі! — розлючено кинув їй у спину Тим.

— Я більше не вірю твоїм обіцянкам, — обернулася Люба. Гостро глянула йому у вічі, ніби свій фірмовий калач ножем розітнула, — Але можу зарезервувати тобі один столик. Завжди лишаю для особливих гостей. Почастую кавою та завиванцем з вишнями.

Тим розлючено гахнув кулаком по столику з табличкою «Зарезервовано». Люба знизала плечима й зникла за дверима кухні. Тим кинувся слідом, але не зміг відчинити двері. Він затарабанив прямо по табличці «Вхід заборонено», але ніхто йому не відповів.

— Та йду вже, я йду! — примирливо підняв руки Тим перед охоронцем, що вибіг на шум.

— Пане Тимоше! Пане Тимоше! Зачекайте! — до нього вибігла білява дівчина у фірмовому фартушку із зображенням сонця над короваєм. — А можете мені автограф лишити?

Тим роздратовано відмахнувся від дівчини, але потім йому сяйнула думка:

— Ти у Люби практикантка? А хочеш, я тебе зроблю своєю партнеркою?

Армандині очі засяяли.

«Страви цього вечора смакували просто божественно в Макарійській філії мережі «Сонцедар». Готувала особисто сама Люба Вишенько. Досі ніхто не знає, що такого особливого додає до усіх позицій меню відома рестораторка, але це справді неперевершено. Схожий смак мають страви не менш відомого шеф-кухаря Тимоша Заливатського, її колишнього партнера. Проте наїдки від пані Люби не зрівняються ні з чиїми».

Заливатський сердито свайпнув сторінку на газетофоні. Наступна стаття з явними відтінками жовтизни розповідала про те, що у Вишенько роман з власником мережі фаст-фудів «Ч$Ш», бо Люба вже постачає свої швидкодеруни туди. Хоча раніше ніколи не мала справу з фаст-фудом.

— Чорт! — жбурнув газетофон об електрокухню Тим. — Це ж вона йому може вибовкати свій секрет!

І він вибіг надвір. Потім, пригадавши, що на планеті Семіраміда, де він проживав зараз, космодром розташовувався у позаатмосферній частині, повернувся й одразу вліз у скафандр. Добре, що нещодавно випустили нову колекцію ультратонких, комфортних, в них навіть можна було ходити в атмосферних середовищах, якщо там стояла спека, холод або просто хотілося сховатися від нав’язливих папараці. Останнє видавалося особливо актуальним, бо кожен питав його, як він почувається, коли справи у Вишенько йдуть угору, а популярність його ресторанної мережі падає.

Тим квапливо набрав по відеозв’язку контакт.

— Армандо? То що там, як успіхи?

— Що б це не було, сьогодні увечері я про нього дізнаюся! — підморгнула йому білявка. — Вишенько на якійсь презентації, сказала, що буде пізно. Зустрінемося біля кухні!

Арманда тицьнула «Завершити виклик» й рвучко поздвонила у двері «Сонцедару». Перед Тимом їй зателефонував професор і прямим текстом озвучив вимогу дізнатися про секрет найвідомішої рестораторки Галактики. Інакше не бачити їй закриття практики як своїх вух.

Проблеми нечесної конкуренції дівчину не обходили. Голова йшла обертом від того, що ніяк не могла вирішити, кому ж першому краще розказати про те, що вона дізнається.

Білявка звабливо усміхнулася дивакуватому охоронцю, який відчинив їй двері, розпізнавши на моніторі системи стеження. Вона давно бачила, що подобалася йому. Вишенько витягла його з якоїсь халепи й дала сяку-таку роботу. Але дівчата таким хлопом геть не цікавилися.

І от така красуня навідалася до нього. Побазікали про те, про се, він запросив її на побачення. Практикантка для виду повагалася, потім зажадала послуги: вимкнути ненадовго електрику на кухні. Наплела якихось небилиць, поцілувала його – й він розтанув, мов шоколадне морозиво без холодильника. Побіг купувати їй квіти.

Дівчина стерла з обличчя привітну усмішку, відправивши охоронця на вулицю, витягла з сумочки ліхтарик. Приклала до дверей кухні магнітний ключ, що його Люба залишала після завершення роботи охоронцеві.

Ця Вишенько ніяк не кололася, і це ще більше сердило дівчину. Вона б ніколи не наважилася на подібне, але обставини змушували. Шеф-кухарка все торочила про якусь увагу до продуктів, про те, щоб уявити людину, для якої готуєш, когось, хто тобі близький. Усі приємні моменти, пережиті разом, й інші психологічні нісенітниці. Все це Арманда пускала повз вуха в очікуванні важливішої інформації. Але Люба тільки усміхалася й пояснювала, як замішувати пухке тісто.

«Що ж, не хочеш свій секрет добровільно видавати, то я усю кухню переверну, але знайду ту твою таємну приправу!» думала Арманда, обшарюючи зазвичай зачинені на електрозамочки шафи.

І тут Люба наче відчула щось, повернулася у корчму. Запалила у залі свічку й навідалася на свою кухню, де й застукала шпигунку.

Арманда заметушилася по кухні, потім відштовхнула Вишенько, щоб утекти. Свічка випала, полум’я потрапило прямо на скатертину!

Люба вийти не встигла, бо Арманда зачинила за собою двері на магнітний ключ, щоб мати час втекти.

Арманда тікала від «Сонцедару», навіть не подумавши про те, що без електрики протипожежний захист не спрацює. Аж врізалася у чоловіка в скафандрі, який і спитав її про те, що з Любиною кухнею.

Полум’я охопило всю кухню Земного відділення «Сонцедару». Вогонь зжер усі серветки та дерев’яні поверхні, заковтнув ложки та лопатки з деревини й оскаженіло лизав баняки й прапрапрапрабабусину сковорідку.

— Любо?! Любо, ти де?! — Тим як був у скафандрі, увірвався на святая святих Сонцедару, куди його скерувала перелякана Арманда. Помітив зомлілу зчорнілу Любу, обережно підхопив на руки, виніс. Над корчмою вже кружляли пожежні гвинтокрили, заливаючи приміщення піною. Сирена медичної допомоги розітнула нічну тишу й затихла на найвищій ноті. Лікарі кинулися приводити до тями й підключати до портативного апарату ВЖД обгорілу Любу.

Тим метушився, намагаючись з’ясувати, як сталася пожежа, щоб якось вгамувати свою тривогу. Та ані Арманди, ані охоронця вже не було біля «Сонцедару». І тут він помітив, що Люба розплющила очі.

— Тиме... — ледь ворухнула попеченими губами. — Як боляче…

— Я тут, кохана, я тут! — зняв шолом скафандра Тим —Все добре! Зараз лікарі тобі допоможуть, я домовлюся з професором Іванченком, в його клініці тобі відновлять шкіру, все буде добре!

Лікар, який підійшов до апарату, переглянув цифри на дисплеї й заперечно похитав головою.

— На жаль, показники життєдіяльності критичні. Ми впорснули їй знеболювальне, та вилікувати навряд чи зможемо.

— Все добре, коханий….— з трудом проговорила Люба. — Дякую тобі за все. Без тебе я б ніколи не змогла досягти такого успіху. І… бути такою щасливою. Попри все.

— Ні, Любо, кохана! Зробіть щось! — ухопив Тим за комір лікаря.

— Ти хотів знати мій секрет. Я скажу тобі його, — тихо мовила Люба. —Я відчуваю, що ти тепер зрозумієш.

Тим не хотів знати Любин секрет. Він хотів, щоб Люба жила. Схилився над нею, перебираючи зчорніле волосся, що мало від природи ніжний відтінок стиглої пшениці.

— Це – любов, — прошепотіла Люба.

«Похорони найвідомішої рестораторки Чумацького Шляху зібрали гурманів з усіх планет. Любов Вишенько поховали біля могили її прапрапрапрабабусі на Землі, як вона й заповідала. А вся її мережа, окрім згорілої земної корчми, несподівано відійшла її супернику Тимошеві Заливатському».

Арманда вимкнула новини. Вони з дивакуватим охоронцем втекли й забилися у напівпритон аж на Герланії, найвіддаленішій планеті Чумацького Шляху, щоб її не знайшли у зв’язку з розслідуванням пожежі у земному «Сонцедарі». Хоча хіба вона винна? Дівчина всього лише хотіла вивідати у Люби її секрет найсмачніших страв Галактики. Професор нарешті прямо пообіцяв їй одразу видати диплом в обмін на відомості, а Заливатський – партнерство у своїй мережі. Тепер їх шукає поліція. Їй що – все життя сидіти з цим недоумком?!

— А це, — нарешті видихнув у численні мікрофони Тим Заливатський, демонструючи стару закопчену сковорідку, — саме той магічний артефакт, який дозволяв моїй колишній напарниці Любі готувати ексклюзивні страви.

Арманда здивовано охнула, дивлячись його інтерв’ю. То недарма, значить, шеф-кухарка тягала той металобрухт за собою? А узвар? Хіба й сухофрукти вона смажила на сковорідці?

Наукова харчова спільнота біля моніторів незадоволено супилася, адже розраховувала таки за допомогою Тима розшифрувати таємну формулу смаку від Люби Вишенько. Професор Родрік Мус вже й змирився з тим, що його заслана студентка десь завіялася чи то згоріла під час пожежі, від неї теж свідчень не буде.

— Я оголошую про злиття мереж «Сонцедар» та « Тимові смаколики», — продовжив Заливатський. — Нова мережа носитиме назву «Любов».

Журналісти зааплодували й встали, щоб пошанувати пам’ять відомої рестораторки. Тим намагався проковтнути клубок у горлі й думав, що світ так чи йнак йому би не повірив. Його кохана сказала йому правду: чарівною приправою усіх її страв була Любов. Але не Вишенько, а та, що живе у серцях. І жила у її, Любиному, серці попри ту кривду, якої він їй завдав. І це не магія чи езотерика. Цьому є просте пояснення. Усе, зроблене з любов’ю, виходить особливим, адже людина, яка думає про тих, кого любить, під час приготування наїдків, підсвідомо намагається зробити все якнайкраще.

Тим згадав, як ніжно торкалася усіх продуктів та приладь Люба, з якою гордістю подавала свої страви, як очікувала його захопленої реакції на сервіровані нею наїдки. Люба любила готувати, любила традиції свого роду й народу. А ще - любила його. Навіть після того, як він їй зрадив. І навіть не у жінках справа. Тим проміняв її любов на прагнення до одноосібної слави та грошей.

Та що ж. Вона сказала правду: лише її загибель остаточно зірвала з його серця усю мішуру, якою він відгородився від їхньої любові. Тепер і він має Любину чарівну приправу. Тепер він, Тим, робитиме страви у новій мережі ресторанів так, наче на його обід завжди чекає його шоколадно-медова Любов Вишенько.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
29.06.2022 18:00
До частини "Чарівна приправа"
Я, коли вперше почула, що страва така смачна, бо готувалась із любов'ю, теж не зрозуміла А потім зрозуміла) Дуже хороше оповідання
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ludmyla
    20.12.2021 14:38
    До частини "Чарівна приправа"
    Мило, душевно. Подобається що, не зважаючи на повчальність в складових, не смакує по підручнико-вчительськи ) Видно що теж приготоване з любов'ю ) Щодо правок. Якщо це не є особливістю подачі практикантки, то сковорідка мала б бути брухтом )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    20.12.2021 16:59
    До частини "Чарівна приправа"
    Дякую за ваші враження! Це важливо - що не звучить як нотація. Щодо сковорідки... Дякую, що відзначили) Ну от гадаю, що моя стара сковорідка, яка дісталася у спадок, може пережити далеко не одне покоління :) Але скільки точно?. Гм. Теоретично така розвинена цивілізація може щось придумати для збереження, як гадаєте?.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ludmyla
    20.12.2021 20:14
    (・・ ) ? (…) Непорозуміння, одначе. У мене усього лиш виник сумнів щодо росіянського "металолом". А сковорідка, якщо тримати в сухому, чистою і трохи промасленою, точно буде вічною і ніяких новітніх технологій не знадобиться ) Хіба як нагар зчищати. Але це коли трапиться не такий лінивий нащадок як я ) Бо є прецедент. Одною неулюбленою бабусиною сковорідкою мої діти точно користуватися не будуть ))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Лана Філлі
    24.11.2021 23:26
    А так. Ти їм пророкуєш щасливе майбуття, а вони такі: я втомилася, я пішла. Хитра яка, а мені потім усе розрулюй!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше