І блазня присуди дурні

У тиші місячного лісу крізь тумани пробирався парубок і монотонно нашіптував:

- Я знайду тебе, чуєш, знайду, чого б мені це не коштувало.

З давніх-давен існує повір'я, що зустрівшому мавку судилося одне з двох: життя чи смерть, щастя чи занепад. Звісно ж, друге відбувалось значно частіше. Та про те рідко хто дізнавався, навіть кісти не завжди знаходили. А зійшовші з розуму парубки - з пилом перебрали.

Та цей був не звичайним. Він вже був занепавшим. Він вже не бачив подальшого життя, долі, сенсів. Він вже попрощався. Готовий, вірніше абсолютно не готовий, до забуття, він зробив крок у безодню. Світ давніх легенд та повір'їв переплітався в його думках, відзначаючи жагу до таємничого й непізнаного.

Він був письменником, перетворював навколишні фарби у мистецтво. І вже сім літ намагався перевершити себе, створити шедевр, та сподіваний злет його романістики так і не стався. Все, що виходить з під його пера - лише плоди підступної меланхолії. Вона стала невід'ємною частиною його життя, його серце страждало від неї.

Не бажаючи миритись із вибриками долі, митець рушив на пошуки щастя, музи його серця, що могла його врятувати, та допомогти знайти крапку в його безкінечних творчих блуканнях. Мавка для нього була останньою надією, сяючим оазисом у безодні пітьми. Він не боявся смерті, він вже був мертвим. Він боявся не створити шедевр, бути забутим.

Він боровся з мандрівницькими дорогами, лабіринтами думок та непередбачуваним павутинням лісу. Аж ось туман розвіявся і він став свідком захоплюючого зоряного танцю на полонині. Там, в місячному сяйві, заворожено крокувала мавка. Її сніжно-біла сукня гармонійно спліталася із сумішшю весняного вітру та її граційними рухами, кожен з яких був мов пелюстка квітки, що розкриває чарівний світ загадок.

Не розбираючи дороги, він біг додому.

Сьогодні він спав.

Перо натхненно відтворювало піруети, утворювало хвилі бажаної реальності. І раптом зупинилось, пересохло, як потік думок автора, як забутий струмок у спекотній літній засусі. Але герой вже знав, що робити далі.

І ось він знову пробирається лісом у напрямку тієї полонини, де вчора він знайшов свій шлях до омріяної праці.

Звичайнісінький шелест лісу і він вже має сумніви, що знайде шукане. Він заблукав, знову. І знову розчарованого парубка зустрів туман. І знову полонина. І знову вона. Земля йде у нього з-під ніг. Серце пришвидшує темп свого биття. Він заворожений її танцем і боїться, що він скінчиться. І він знову біжить назад.

Учора він її боявся, сьогодні - боїться кінечності. Перо відновлює свій запальний танок.

День у день він повторював свою мандрівку, незважаючи на дрібні сумніви, що дорога може бути вже загубленою. Він був закоханий не лише в її зовнішню красу, а й у внутрішню гармонію, яка здавалася недосяжною для звичайного земного світу.

Він не думає про себе, він мов заворожений із дня у день виконує одні й ті самі дії. І пише, і пише.

Він думає лише про текст і з думкою про нього, згадує той танок, що кожного вечора бачить у лісі. Про туман, що кожного вечора виводить його до неї.

Він знову і знову звертається до своєї роботи. Він переписує рядки, змінює події, вдосконалює персонажів. Кожен наступний день стає новим відкриттям, що допомагає відкривати двері у той загадковий світ, де танцює мавка. Він дозволяє історії оживати через своє перо.

Тепер його слова течуть мов річкова вода, збираючи в себе всю силу лісової природи. Коли його перо косило по аркушах, слова створювали живописні пейзажі, а його персонажі оживали і починали жити у власних долях. Він писав про кохання, страждання, мрії та сподівання, вкладаючи у свої рядки усю свою душу.

З'явилася вона перед його очима, її дзеркальні очі грали кольорами місяця.

Вона допомагала йому розкрити свою справжню сутність і бачити красу навколишнього світу у всій її різноманітності. Кожна квітка, кожна тварина, кожен лісовий струмок стали для нього живими джерелами натхнення. Його ілюзія внутрішньої гармонії, що будується у присутності Мавки, переплітається з природою, а його творчість є лише ще одним відображенням безмежної краси світу. В його тексті зберігається часточка магії та загадковості, подаровані Мавкою.

Мавка продовжувала танцювати в його душі, мов зірковий вихор, нагадуючи про справжню силу таємниць, які переповнювали цей світ. І тепер, коли парубок бачив у кожній деталі своєї творчості загадку Мавки, він знаходив усе, що шукав - своє щастя, свою музу, свою душу, загублену в лісових таємницях. І він знав, що цей танець ніколи не закінчиться, бо він став його нескінченним джерелом натхнення та сили, що прокладатиме дорогу до безмежності творчості його душі.

Роман виходить на фінішну пряму і він наважується зробити нові кроки у їхніх стосунках у цьому трикутнику. Він бере блокнот з собою до лісу. Він спостерігає за її безкінечним танцем і пише. Він вже не робить пауз, не біжить додому, він продовжує писати свою працю тут.

Вона танцює, мов сотворена для цього моменту. Він знаходиться в її владі, не може відірватися від її краси. Час зупинився, і у їхньому танці синхронізувалося все – ніч, місяць, танок і дві душі, з'єднані у цій особливій хвилині.

Його погляд приковується до неї і він вже не може відірвати очей. Він поставив крапку. Його місія виконана. Мрія семи років здійснена. Але гра не закінчена. Тепер можна думати про щось інше. І він думає. Він бачить перед собою гарну дівчину, яка заворожує його своїм танцем. Не маючи цілі, він зосереджений на її танці, спостерігає за нею.

- Хто ти? - ледь рухаючи губами питає він. А вона продовжує свій танець, ніби манячи його за собою. І він встає. Блокнот падає на землю, а він наближається до неї. Вона дає йому відповідь на це питання, та краще б він його не ставив. Вона заходить у воду і він ступає за нею, не помічаючи нічого, окрім неї. У цьому вічному танці їхніх душ він зробив свою фатальну помилку, він закохався у невідому і поплатився за це життям. Як і тисячі до нього та після нього. Він перетнув межу, коли зайшов у туман і шляху назад вже не було. Та і йому вже було все одно. Неважливе мирське тіло. Вона віднесла його душу до неймовірних висот. Вона стала його порятунком.

Згодом, блокнот із ім'ям митця був знайдений, і роман побачив світ. На його сторінках - зворушлива історія кохання і мрій, що, врешті-решт, справила фурор в серцях читачів. Автор став для людей не лише письменником, а й пророком, що через творчість розкриває таємниці та сенси буття.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.