Ліки не чіпай

Ліки не чіпай

Мама по моркву пішла в магазин,

В квартирі лишивсь бегемотик один,

Він трішки погрався, поїв, подрімав,

А потім коробку із шафи дістав.

Хотів щось цікаве для себе знайти,

А там тільки ліки, шприци і бинти.

А ось вітаміни, напевно смачні.

– Колись такі мама давала мені.

Я з’їм вітаміночку зараз одну,

Ні, краще чотири за раз проковтну.

А це що? Пігулки? Смішні кольори!

Скуштую одну, або ні – краще три!

У баночці темній це що таке? Стоп!

Та це ж бо від кашлю солодкий сироп.

Ось ложка в коробці, дістав, розгорта,

У ложку налив, скуштував – смакота!

Малою здалась йому ложечка ця,

Випив із баночки все до кінця.

Ще трохи погрався шприцами, бинтом,

Відчув в своїм тілі незвичний симптом.

– Ще з’їм вітамінку, пігулку прийму!

Та раптом погано зробилось йому.

Сонливість у тілі якусь відчува,

В очах потемніло, важка голова,

Нудота у роті і клонить до сну,

– Ой що це зі мною, ніяк не збагну!

Як добре, що мама додому прийшла,

Вона ледь живого синочка знайшла.

Набрала 103, ну а що ще робить?

Швидка допомога на поміч хай мчить.

За мить і сирена завила в дворі.

Приїхали, значить, уже лікарі.

Прийшли із носилками швидко вони

У білих халатах в квартиру Слони,

Влили бегемотику в рот щось гірке,

Укол ще зробили у місце м’яке,

Взяли на носилки, по сходах знесли,

Швидкою в лікарню його повезли.

А там що робили – казати чи ні?

Такі процедури, що страшно й мені!

Одне лиш відомо, що плакав, кричав,

Лише через тиждень всміхатись почав.

Хоч там натерпівся, помучивсь малий,

Йому пощастило – лишився живий.

Тож, друже маленький, назавжди затям –

Так не ризикуй легковажно життям!

Не будь нерозумним, як той бегемот,

Не пхай різні ліки, пігулки у рот.

Не пий без рецепта мікстури, сироп,

А тим, хто це робить, кажи грізно «Стоп!»