Юда

Всюди можна відчути запах вогню, смажених людських кінцівок та диму. На блакитному небі видно ворожі літаки, вони літають подібно до трупоїдів, ніби шукають ще кого зжерти. Велика імперія змогла знову завоювати ще одну країну, яка не бажала все вирішити швидкою капітуляцією. Хоч і жертви певні в імперії були, але не катастрофічні. Вона протягом короткого періоду зможе відновити ці втрати, даючи власним сталевим ідолам ще більше влади в людських серцях. На жаль, країна, що програла, не могла показати такі самі результати. Міста зруйновані, техніка розбита, багато військових тепер гниють в червоній від крові землі. А на тій землі починають панувати мухи, хробаки, трава та звичайні квіти, які були раді поласувати людськими залишками й рід свій завдяки цій нагоді збільшити. Більше країна в руїнах опір чинити не могла. Свята імперія швидко взяла контроль над залишками населення й міст. Більшу частину людей відправили у табори, де з ними могли робити що завгодно. Людський страх панував всюди, особливо у брудних, старих іржавих вагонах потяга в чорній смолі, який віз полонених у пекельні долини. Багато сліз лилося на землю, але цю рідину таргани швидко випивали, були намагання втекти з потяга, загалом, ці спроби були марними й закінчувалися ще новою людською смертю. Однак деяким вдавалося врятуватися, хоч це були й одиниці. Вони швидко намагалися десь сховатися, аби тільки знову не попастися у руки солдатів тієї імперії, бо вони нелюдями були й це на війні показали. Певну частину людей ті постаті знайдуть, певну частину звірі пожеруть, певна частина людей без сил впаде, навіки віддавши себе рукам мар, які слідкували за втікачами. І всі їхні останні миті наповнюватимуться новими порціями страху, болю, мук і згадають вони ті катування, вибухи, постріли протягом війни, немов вони це зараз бачать наяву.Частина людей згниє, та їх зжере природа, частину зморених, зломлених, проте живих тіл відправлять в далекі обійми Сатани. Певній невеликій кількості людей вдалося вижити, це неймовірно складна була для них туга, наповнена журбою, але їм вдалося вижити. Частина намагатиметься забути все, покине навіть своє ім’я та зникне зі сторінок історії, спаливши себе в тих подіях. Це породить німих кудлатих богів серед гілок високих дерев мандрівників. Частина намагатиметься власний прапор підняти, знайти ще людей і почати повстання проти тих чудовиськ. Це теж створить нових богів, можливо спочатку маленьких, ніби мишеня. Проте і цей бог нагадує собою гарячу зірку. На небі й одна буде милою у світі.

Стогнали, кричали люди, окуті товстими стінами зміїного шлунка. У деяких вагонах від кількості людей та тиску стомлені, крихкі люди помирали, а їхні тіла так і лежали біля живих, бо не було часу цей непотріб прибирати. Дивилися старі, дорослі, діти, як серед інших ті мерці лежать, немов певний жорстокий жарт від невідомої зловіщої сили з дитячих книг. А голови заповнювали знову та знову тяжкі думи, задуха, біль і мерці цьому особливо сприяли. Цілі ночі танцювали у вигляді товстих воронів на дахах вагонів, сміючись з дивних, на їх думку, людей, бо одні кричать від жорстокості людської, бо другі верещать, щоб перші замовкнули. Це змушувало величних птахів неймовірно сильно сміятися, скидати чорне пір’я й перетворювати його на голодних божевільних мар. Ті проникнуть у темниці, починаючи ще більше божевілля.Потім цей потяг зупинявся, немов німий час, й офіцери наказували солдатам наставити могутню зброю на людей, що швидко виходять, штовхають одне одного, падають, нарешті звільняють мертві мерзенні тіла. Люди бачили страшні сірі будівлі, в які їм доведеться потрапити. Навколо них бігали невидимі чорти та тихо сміялися, бажаючи поглузувати з нових жертв цього місця. Ще більше криків пролунало всюди, людська жорстокість їх породжувала та цікавість до науки. І чули люди в стінах, що знову той голодний змій поїхав назад у їхні рідні краї, шукаючи собі нових жертв, відкладаючи протягом дороги чортячі яйця. Нова мале народжувалася, зустрічаючи живих, обвитих руками примар покійників.

І так, йшли дні, тижні, місяці, везли нових людей у пекельні пащі. Страждань у цьому місці ставало дедалі більше, кров лилася всюди ріками, приманюючи до себе духів, чортів, мерців колишніх солдатів імперії. Всі вони пили ту кров, яка з таборів народжувалася, на славу та на честь країни переможця у тій проклятій війні. За цим, окрім диявольської веселої свити, теж спостерігав великий верховний Бог, на ім'я Юда. Він серед білих м’яких хмар сидить, чеше власне пузо, читає вірші написані сатирами, п’є сік з голів оселедцю й меду, інколи поглядаючи на Землю, де його діти чарівні жили. Візьме він свою золоту вилку, прожене хмари, побачить густий дим від проклятих вогнів і як чорти хвостами його вели сюди. Здавалося він повинен був стати йому мерзенним, а він бере і вдихає його, смакує кожну мить страждань. Обійме він дим, ніжно його поцілує та декілька разів стрибне на радощах, подібно до дитини. І багато він війн та наслідків після них бачив, падаючи від сміху зі свого свинцевого трону, який тримали маленькі янголята - його діти. Цей великий пан у смерті бачив мову, бачив червоні хитрі посмішки й намагався слідувати їм. Одначе найголовніше він бачив в іржавій косі сестри, те, що він міг погратися з молодшими богами на землі. Багато їх у цьому світі народилось і тепер блукають вони всюди, шукають певні ті секрети життя. А Юда їх так любить, обожнює з ними гратися, готовий заради них на землю прийти, вина багряного у пустелі принести. Так він і зробив. Швидко встав, витер з лиця залишки страв й на оманливу дівчину перетворився. Ох, і красивою вона була, що навіть хмари з янголятами від такого виду порозквітали. Плеснула вона в долоні, до неї підлетіла її свита, почавши процес прикрашення цього небесного яйця. Всюди пудра літала, ніби той туман, помада червоні стрічки робила в небі, накладні вії билися за місце на очах, різноманітні креми й тіні робили з Бога подобу фіолетового павича, котрий нагадував більше скубану курку. Принесли йому діти червону сукню з декольте, переодягли, інколи кусаючи гострими зубами груди, щоб випити трішки крові.За це Юда їх косметикою по голові бив. Засвітило сонце на нове тіло Бога, показуючи всьому світові неймовірну пекельну чортячу красу. Косметика із-за сонця почала по обличчю текти, червоні ніжні тканини почорніли. Тим не менш, це Юду не засмутило, він швидко одним зі своїх дітей обличчя витер, все одно трохи на пиці фарб залишиться та полетів у людський світ.

Не було нічого дивного в тому дні, коли святий зміг спуститися на територію концтабору. Не було чутно ні ангельських хорів всюди, ні шепіт природи чи співучого пташиного голосу. Небеса не стали золотими чи срібними. Одна мряка панувала в тому місці, панувала і за неї чортячі боги слідкували. Бачила господиня, як страшні офіцери змушували людей виконувати усіляку роботу: тягти важкі речі, добувати певні ресурси у сусідніх шахтах, рубати дерева й нести це все у величезну піч, в якій спалювали мертві тіла. З тієї самої печі, до речі, йшов той густий дим, який цілував небесний Бог. Зітхнула королева, повільно пішла вперед, оминаючи, на її думку, паскудні тіла жертв, не маючи жодного бажання псувати свою красиву сукню їхньою кров’ю. Люди, на щастя, не бачили її, але могла помітити цю постать нечисть. На диво, вони не почали на неї шипіти або щось подібне, зовсім ні. Вони вклонилися їй, немов до власної володарки, принесли їй шоколад, цукерки, вино головних в цьому місці. Бог подякував їм, розповів що йому треба, а саме зустріти мідних ідолів цього пекла. І якщо нечисть виконає це побажання - він буде готовий віддати їм власне тіло на розваги. Чорти швидко змогли зрозуміти вигоду для себе, висунули довгі червоні язики, вже уявляючи майбутні пестощі та побігли вперед, прибираючи людські живі тіла від господині. Вони кусали їх за ноги, дряпали гострими пазурями руки, несли гарячі вили і їх встромляли в животи. Більшість людей відійде, застогне від болю гучніше, деякі вже не в змозі кудись подітись, просто впадуть. Невидимі чорти підійдуть до солдатів, нашепчуть їм у вуха щось і ті підійдуть самі, приберуть, щоб свята подоба могла піти куди захоче. Бог на м’ясних людей не звертав увагу, йому вони були зовсім не потрібні. Йому протягом дороги чорти ноги облизували, цілували сідниці, поки господиня не зайшла в середину якоїсь будівлі, бо її нечисть та боги болю туди манили.

Всередині пащі Сатани виявилася певна лабораторія, в якій над бідолашними людьми ставили експерименти: дітям у вигляді цукерок дадуть хворобу, комусь переливатимуть різноманітну кров, когось відпустять у холодну воду, на комусь тестуватимуть нову хімічну зброю, ліки, хтось близнюків током б’є, деяким їхню психіку ламають. На стінах маленькі біси намалювали чиєюсь кров'ю обличчя тих людей, що ніколи не вийдуть звідси. Багато було в цьому місці молитов про рятування, знищення ворога. Очі Бога навіть не здригнулись й не сильно намагалися бачити подробиці диявольських дій. Він прийшов за квітами, а не за простою землею. В одній із кімнат він почув незвичні голоси й попрямував туди, йому пощастило, він знайшов їх. В дорогій на вид кімнаті сиділи постаті у чорно-золотих костюмах. Вони сиділи на побитих лідерах тієї країни, замість звичайних стільців, та пили рожеве вино з людських сердець. Навколо них висіли картини з величними людьми, які віддали своє життя за імперію, породивши нові шляхи. І ці люди в костюмах їхні думи берегли, тримали їх у міцних руках людських, й клали їх в очі, голови дитячі, аби жодна людина імперії не могла думати інакше. Для чортів ці постаті були звичайними паразитами, вони створили собі стебло у володіннях Бога і пелюстки й поглинають його землю - людей. Не були союзниками рогаті та постаті в костюмах, перші лише слідували своїм ідеям страждань, не вибираючи особливо ретельно з якими паразитами вони працюватимуть, вони вірні тільки ґрунту. Але для Бога постаті були чимось дорожче, немов нові барви на його блакитному полотні. Він не промовить і слова, а тільки зніме з себе верхній одяг, оголюючи груди, живіт, сідниці, приманюючи до себе всіх.

Кроваві люди теж не довго думали, коли побачили красу Юди. Це солодке тіло було схоже на жовтий нектар, що так легко був здатен полюбитися квіточкам без нього. Знімуть своє вбрання чоловіки без голів, підійдуть до Юди, розпочавши святу оргію. Ох і пишним цей процес був, до них і чорти приєднались. Довго облизували гарячі язики ніжну шкіру, довго руки стискали всі частини тіла, поки всі не втомились й не настала ніч глибока.І сидить Бог весь і спермі з величезним, подібно до діжки, животом, бо в ньому маленькі виродки вже були. Правда кажучи, не знав Юда конкретно хто є батьком для них, одначе вона знала, що дві ідеї вона змогла відтворити в себе в животі. Встане потвора з довгими кінцівками, піде звідси, покинувши нечисть, яка полягала спати. Їй більше нічого не потрібно від них, до наступного сезону збору квітів.Хоч і шлях додому був коротким, проте з великим животом важко було йти, відчувала господиня, як скоро дияволи маленькі народяться. І протягом дороги вона їх породжувала під ритми слабких людських криків, показуючи світ цим маленьким ангелятам з гострими кігтями та зубами. Кричать діти, хочуть молока, натомість мати покаже рукою до неба й туди ці вампіри полетять, розбиваючи міцними тілами гнилі стіни. Нарешті покинув Бог будівлю, вже звільнивши пузо від виродків і помітив, як недалеко від табору він помітив нового бога - героя духу протистояння ворогу. Стоїть перед Богом втомлений чоловік, що весь у крові, подряпинах, в томі, але продовжує тримати зброю, яку він на табір направляє та робить постріли мідними кулями у вигляді людських ідей.Посміхнеться Юда, спочатку стане звичайним на вигляд, потім знову дівчиною підійде, ніжно обійме цю квітку, а та побачивши божу любов завмре, вона на цього чекала. Ніжно притисне жінку до себе втомлений повстанець і до ранку створить в його тілі ще нових зубатих ангелів. Та полетить святий до неба, щоб народити нових проклятих створінь. Сидітиме він серед хмарин білих і хижих ангелів, чекаючи новий збір пелюсток, поки на землі йдуть знову криваві бої.