1
Агнес супилася, дивлячись на мокру бруківку. Хотілося просто спокійно послухати, як шум дощу заповнює простір, але мама за кермом вирішила знову ввімкнути свій улюблений гурт "Queen". Це дратувало. Вона що, не розуміє, що знаходиться не одна? Чому саме зараз, коли на душі так кепсько, коли не хочеться нікуди їхати а просто накритися з головою в ковдру і читати Агату Крісті в куточку кімнати, вони мчать по трасі в нове місто, залишаючи стару добру школу, єдиних друзів Агнес та останні спогади про тата. О, вона мала право злитися. Її життя перевернуто просто через те, що мама вирішила почати все з нового листа. Але їй не було начхати на життя своєї єдиної дочки? Руденька дівчинка в свої 14 ще ніколи так не розчаровувалася. Їй здавалося, що це не переїзд, а кінець світу.
Мама підспівувала а такт музиці, хоча, чесно кажучи, виходило в неї кепсько. Глянувши на дочку, вона притихла, а потім і зовсім вимкнула радіо.
- Вибач, мала. Ти ж знаєш. Цей переїзд необхідний.
- Кому? Тобі, чи мені?
- Я б всеодно не залишила тебе саму. - мама зітхнула.
Всю дорогу, що залишилася, вони мовчали.
Вже була п'ята вечора. Сонце потихеньку заходило, хоч цієї днини і не висовувалося із темних хмар. Авто зупинилося біля гарненького будиночку. Руденька надягла капішон на голову та вийшла з машини.
- Дивись яка тут краса. Ось побачиш. Тут тобі сподобається. І школа тут зовсім непогана.
Агнес мовчала. Вона мовчки витягнула свою валізу і попленталася до воріт. Будинок справді був непоганий. Ґанок повністю з дерева, на якому розташувався невеличкий столик з плетеними стільцями. На столику лежала візитівка колишнього власника будинку. Їм дуже повезло з ціною та місцем, але дівчинку не турбували такі речі: вона сумувала за друзями.
- Так і будеш тут стояти? Хіба тобі не цікаво, як виглядає твоя кімната?
Відчуття були дивними. Раніше вони з мамою жили в однокімнатній квартирі в Рівному і особистого простору як такого не було, а тут ціла своя кімната. Це підбадьорювало. Вона почала роздивлятися будинок. Ремонт був непоганий. Але затишку не відчувалося. Воно було усе таким чужим, не вірилося, що Агнес буде спати не в своєму тісному ліжечку, а покищо на канапі в власній кімнаті в чужому місті Львівської області. Її спальня була в зелених кольорах. З-за дверей з'явилася мама.
- Подобається? - вона стомлено роздивлялася кімнату. - Якщо ні, можемо щось змінити.
- Ні, все нормально.
- Тоді куплю тобі гірлянд. Прикрасиш кімнату. Ось твої постери. - вона протягнула коробку з цінними для Агнес речами.
- Дякую, я б хотіла походити по місту, подивитися школу.
- Добре. Якраз скажеш, як тобі Дрогобич в цілому. Домовилися? Не сумуй. - вона підійшла і коротко поцілувала дочку в лоб. - Тільки недовго. Через пару годин буде готова вечеря.
Дівчинка вирішила не переодягатися і одразу вискочила на вулицю. Свіже повітря з запахом озону вдарило в лице. По вулиці стелився легенький туман, дощ вже перестав.
Користуючись гуглкартою Агнес попрямувала прямо до своєї майбутньої школи. Просто йти по дорозі було нецікаво, тому вона попрямувала занедбаним будинком, щоб скоротити шлях. Перелазячи через черговий паркан, її чекала погана новина: на тій стороні паркану була яма, тому вона не змогла дотягнутися до землі ногами і шубовснулася прямо вниз. Очунявши, вона зрозуміла, що це не просто яма, а недокопана могила.
- От дідько. - пробурмотіла вона, намагаючись стати і зрозуміти, чи не забилася. Аж тут почувся хлопчачий голос:
- Ти що тут робиш?
- Як що? Вмирати збираюся. Не бачиш? Вже могилу собі приготувала. - їдко відповіла руденька.
- Не могилу, а каналізацію. Це наша ділянка, і я хочу знати що ти тут забула. - на неї дивися невисокий кароокий хлопець в окулярах із смішно приглаженим чубчиком.
- Я гуляю. Тільки недавно сюди з мамою приїхали. - недовірливо глянувши на юнака років тринадцяти, сказала Агнес, поправляючи волосся за вухо.
- Вітю, ти що там робиш? - почулося десь за спиною хлопця.
- Нічого. Йди сюди. В нас, схоже, нові сусіди. - гукнув він у відповідь.
До них підбігла дівчинка дуже схожа на Вітю: такого самого кольору волосся, зріст, колір очей. В думках одразу промайнуло:"Сестра".
Вона подивилася на руденьку незнайомку, яка до сих пір стояла в недокопаній каналізаційній ямі.
- Привіт, я Соня. А що ти робиш в нас в дворі?
- Привіт, я не знала, що тут хтось живе. Просто тут в заброшці гуляла.
- А як тебе звуть? - запитав хлопець.
- Агнес.
- Дивне ім'я. Ти не з України?
- Я українка, але народилася в штаті Нью-Джерсі.
Діти одночасно охнули.
- Ти була так далеко від України? Ніштяк! - запосміхався Вітя. - Агнес прикольне ім'я. Тебе мабуть легко буде запам'ятати вчителям. Доречі, в якій школі ти тепер вчишся?
- В п'ятій. На скільки я знаю, вона найближча, тому мама завтра зенесе туди документи.
- Ми також там вчимося! - ляснула в долоні Соня. - Давай ми там усе тобі покажемо!
- Та я якраз і хотіла сьогодні подивитися що там.
Діти стрепенулися. Вітя повернувся до будинку питати дозволу трошки пройтися.
Тим часом Соня допомогла Агнес вибратися із ями. Діти вибралися на бруківку і почовгали в сторону школи.
Навчальний заклад був пустим, від чого було трохи моторошно. Відчуття таке, наче самі стіни шепочуть тобі на вухо вітром та підслуховують плітки людей навколо. Біля школи розташовувався парк. Росли високі дерева, які ще більше закривали будівлю тінню, але робили відчуття затишку. Діти бродили навкруги школи, роздивляючись вікна, малюнки на стінах. Двійнята пояснювали де візуально який кабінет. І все було б просто чудово, якби не тіні, що густішали навколо них. А потім з'явилися примари. Агнес відчула, що щось не так..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!