Поблизу Альфа-Центаври

— Чортове корито, — блимнула іскра, змусила Ітана сунути палець до рота. — Чортів вантаж. Знав би, що з ним стільки клопоту буде, погоджувався б на групу лускунів.

Редуктор ще раз спробував зачепити його руки, перш ніж таки почати працювати.

— Чудово. Стів, затвори полагодив, — мовив він у комунікатор. — Що там із клапанами? — відповіді не було. — Стіве, ти мене чуєш? — Знову тиша. — Дивно. Хайрі, я свою частину зробив, але Стів не відповідає.

«Дивно, він значиться у сховищі».

— Зараз перевірю.

«Давай швидше. Я бачу перехоплювач біля нашого захисного поля».

— Дідько, не зводь з нього очей.

«Всі вісім».

Ітан поспішив у коридор, вдивляючись в ілюмінатор. Нікого. Глухий порожній космос. Пощастило ж їм застрягнути всього в якомусь стрибку від станції нелюдів.

— Я точно нап'юся на найближчій станції, якщо залишимося непоміченими. Стів, — датчик світла чомусь не зреагував на його появу, — потрібно вшиватися, допоки відбивачі не розря… — він зовсім не був готовий побачити криваві шматки, що залишилися від другого пілота.

Шлунок стисло. Знадобилося докладати зусиль, що втримати обід всередині. Серце калатало, але Ітан і пальцем поворухнути не міг. Перед очима картинки змінювали одна одну: як він зі Стівом зустрілися в камері тимчасового затримання; як дивом втиснулися в єдину рятувальну капсулу; як ледь переконали одну норовливу павучиху приєднатися до їхньої команди; як… як хмільний Стів розповідав, що збирає сестрі на переліт на невеликий супутник ближче до зірки, і що хоче перебратися з нею. Туди, де тепліше. Далі від цього холодного безкрайнього нічого.

Шурхіт висмикнув із заціпеніння. Те, що роздерло його друга, досі було тут. Поруч. У темряві вантажного відсіку, невидиме в слабкому світлі портативного ліхтаря.

— Потворо, — рука ринулася до стегна, намацуючи порожню кобуру. Вилаялавшись, він спробував вихопити обриси ворога. Марно.

Розуміючи свою вразливість, Ітан кинувся до виходу. Скрегіт позаду додавав завзяття. Удар по кнопці привів затвори в рух. Він біг не озираючись. Світло коридору здавалося порятунком, коли по ногах різко полоснуло, збиваючи, змушуючи впасти. Плече пронизав біль, але адреналін в крові не дав спинитися. Треба було рухатися. Тікати й швидше.

Несамовитий крик позаду, змусив підняти очі. Пурпурне мацало не встигло втягнутися, лишаючись по інший бік від тіла.

«Ітан, нас помітили!»

— Хайрі!..

«Вони наче знали, що ми тут. Клапани справні? Де Стів?!»

— Стів. Він…

Світло неочікувано спалахнуло і згасло. Пара секунд перш ніж увімкнулась аварійна підсвітка здалися вічністю.

— Хайрі?! — відповіді не було. — Дідько, — Ітан скочив на ноги, найнувши до рубки.

Корабель різко струснуло, змушуючи зустрітися плечем зі стіною.

Скрегіт металу і різкий потік повітря міг свідчити про одне: якщо по них відкрили вогонь, є проблема важливіша за інопланетну тварюку.

Пискнув датчик, інформуючий про падіння рівня кисню. Незначне. Невластиве…

— Є хто? — цей голос Ітан упізнав би з тисячі та намагався б уникнути зустрічі за всяку ціну.

Не помилився. За рогом червона макітра якраз протислась між віконницями стикувального відсіку.

— Іті, зірка мого космосу. Сумував? Дивлюся, що ви тут зовсім зубожіли, раз на світлі еконо?..

— Завали, Нейт!

Гостю вистачило і погляду. Посмішка зникла наче й не було її, а обличчя відобразило глибоке занепокоєння.

— Що у вас сталося? Ти поранений?

Криваві смуги на білому одязі важко було не помітити. Хоча сам Ітан тільки зараз і помітив.

— На борту тварюка. Вона зжерла Стіва і хотіла мене на десерт.

Ітан й не зрозумів як опинився відмежований темною спиною. Бластер Нейта був зведений у бойову готовність, а голова крутилася у пошуках ворога.

— Де вона зараз?

— Я замкнув її у сховищі.

Гучний звук пролунав зі стелі. Ковзаючи, він прослизнув далі по коридору.

— Вентиляція.

— Вона прямує до рубки!

Ітан зірвався першим. Вони вже були за кілька метрів від дверей, коли люк тріснув. Туша вивалилася немов величезне криваве желе. Розміром вдвічі більша Ітана, з десятком мацаків та пащею, здатною проковтнути пів тіла за раз. Потрійна щелепа й з подвійним рядом зубів. Тварюка майже одразу розвернулася до них, встаючи в стійку.

Кілька пострілів лиш опалили шкіру, змушуючи тварюку заволати. Замало для такої істоти. Перевага однозначно була на її боці. І в силі, і в масі. З одним бластер вони не протягнули б і пів кварка. Їм потрібна була допомога. І швидко.

— ХАЙРІ!

Нейт був настільки здивований, що припинив стрілянину. Не очікував він і того, що одразу на поклик відчиняться двері.

Двометрова арахна зреагувала миттєво. Наїжачившись, вона кинулася в атаку. Ікла блиснули в тьмяному світлі, і коридор заполонив несамовитий крик. Мацаки звивалися, хапаючи за численні кінцівки. Присмоктувалися. Намагалися скинути. Повалити.

Напад зі спини став перевагою, але щільний панцир павукоподібної безсумнівно поступався вертким мацакам. Істота ревла і звивалася, прагнучи вп'ястися в супротивника. Діяти треба було хутчіше.

Ітан вихопив бластер із рук збентеженого Нейта і прицілився. Точкові постріли по чутливім зонам дали бажаний ефект.

— Хайрі, вшиваємося!

Арахна вдарила відразу кількома лапами, вивільняючи решту. Вона перемахнула через червоне тіло, слідуючи коридором.

Стикувальний шлюз зараз вбачався єдиним порятунком.

Стулки закрилися прямо перед розлюченою тварюкою. Мацаки металися, намагаючись дістати. Зачинилися другі двері. Потік повітря. Вони були все далі. На чужому кораблі. В безпеці.

Ітан розвернувся, щоб обличчям зустріти підняту зброю чужої команди. Відібраний бластер злетів у відповідь, але що він міг зробити проти десятка кремезних вояк.

— Ітане, хто це? — притискаючи пошкоджені лапи, Хайрі не була готова до нового бою.

— Пірати, — виплюнув він, все ж опускаючи руку зі зброєю.

***

Зірки за склом сяяли, як завжди прекрасно. Нікуди не поспішаючи, не прагнучи комусь щось доводити. Деякі з них уже й давним-давно згасли, але з цієї частини космосу ще можна було побачити слід їх колишньої величі.

Ітан не зреагував на скрегіт дверей, що відчинилася. Зараз будь-які гості були для нього непроханими, — він хотів побути сам.

— Про вічне думаєш? — Нейт сперся з протилежного боку від ілюмінатора. — Наура сказала, що ти навіть її проігнорував. Мабуть, зовсім...

— Слухай, йди геть. Я зараз не готовий язиком тріпати.

— Гаразд, але в мене для тебе дещо є. Тому прогулятися все ж доведеться.

Пірат попрямував до виходу. Ітан не поспішав. Зміряв того підозрілим поглядом, але отримав лиш кивок слідувати.

— Не боїшся, що я нападу?

— Ти завжди можеш ризикнути, — підморгнувши, Нейт пішов не озираючись.

— Як ти нас знайшов? — йдучи коридором, Ітан демонстративно пропускав недобрі погляди членів команди, що супроводжували його впродовж всього шляху.

— А-а-а-абсолютно випадково.

— Скотина, ти десь маячок заховав?! — не вперше Нейт з’являвся коли його менше всього очікували. Занадто часто, щоб назвати це простим збігом.

— Зможеш подумати над цим потім. Дивись.

Вони вийшли на капітанський місток, де у великому панорамному вікні повільно дрейфував транспортний корабель Ітана.

— Та тварюка — хромофор, паразит. Регенерує за лічені кварки. Живе у вологому середовищі. Іноді може забиратися на кораблі й зростати, перебиваючись дрібними істотами. Він навряд зміг би вимахати до таких розмірів, перебуваючи на вашому суденці. Останнім часом ні з ким підозрілим не зв'язувалися?

— Стів відповідав за вантажі, — Ітан закусив губу, розуміючи, що скоріш за все самі ж і прирекли себе на таку долю. — Кажеш, воно до біса живуче?

— Так, якщо доростає до твоїх розмірів. Але способи знищити його все ж є, — рука затисла комунікатор. — Сіль, заряджай.

Мить — і корабель в ілюмінаторі рвонув. Вакуум поглинув вибух, але не яскравий спалах. Уламки кинуло у різні боки, перетворюючи такий рідний транспортник на космічне сміття.

Ітан сильніше стиснув передпліччя. Він поки ще не міг змиритися з втратою і вгамувати ненависть, що клекотіла всередині, але він відчував полегшення. Немов залп у пам'ять друга, що пішов так неочікувано і безглуздо. Навіть не буде чого доставити сестрі Стіва. Він лишить пилом, розвіяним серед тисяч зірок.

— Руку прибрав.

Нейт хмикнув, але руку не прибрав і лише сильніше стиснув плече Ітана.