Коваль

Темна тканина приховувала щось на постаменті посеред кімнати. М’язистий високий чоловік стояв перед цим рядном і розминав пальці. Це був незмінний ритуал, спочатку він хвилин десять тратив на підготовку себе до роботи. А тоді вже брався за об’єкт. Востаннє хруснувши лівим мізинцем він одним рухом стягнув тканину. Погляду відкрився звичайний уламок пісковику, розміром трохи менший за нього. Чоловік ще декілька хвилин оцінююче дивився на камінь, наче щось подумки прикидаючи, а тоді взяв пульт зі столика поруч і увімкнув музику. Тишу розітнули перші ноти, а він взявся до роботи.

Його пальці легенько ковзнули по поверхні брили, залишаючи глибокі виїмки. Він швидко змінював його форму, зминаючи і навіть відділяючи окремі фрагменти, а камінь був піддатливий наче розігрітий пластилін. Ця робота зайняла чимало часу, встигла змінитись не одна композиція, поки чоловік не відійшов і уважно глянув на результат своєї праці.

Перед ним стояла скульптура. Витончена дівчина тягнулася пальцями лівої руки вгору, припіднявши при цьому праву ногу. Довге волосся хвилями спадало на плечі, а проста накидка сповзла з правого плеча, оголюючи частину грудей. І хоч текстура пісковику погано підходила для цього, та погляд статуї наче був натхненно спрямований у небо, до чогось, що бачила тільки вона. До чого й тягнулась рукою з усіх сил.

Скульптор знову почав розминатись. Залишилась складніша частина роботи. З структурою матеріалів працювати було непросто, проте міняти їх хімічний склад – у декілька разів важче. Він підійшов ближче і приклав вказівний палець до чола дівчини. Заплющив очі і зосередився. В наступну мить пісковик, починаючи з голови, почав змінюватись на білосніжний мармур.

Протягом наступної години він перепробував безліч варіантів. Очі-смарагди, очі-сапфіри, прожилки золота на накидці, нігтеві пластини з рожевого топазу. Як тільки він визначався з одним елементом, йому одразу переставав подобатись попередній. І так по колу: раухтопаз і моріон, алмаз і циркон, опал, агат, шпінель, берил, жадеїт… Атоми ділились електронами, позбувались і набували нових протонів і нейтронів, вишиковувались у нові кристалічні структури і плювали на перший закон термодинаміки. Звідки бралась енергія необхідна для одних змін, куди дівалась енергія, що виділялась в результаті інших – цього не знав навіть сам майстер.

Зрештою він відступив і витер з чола дрібні краплини поту. Незадоволено оглянув результат роботи, аж раптом музику перервав короткий гудок. Чоловік уважно вислухав перехоплене повідомлення з поліцейської хвилі. Стиснув плечами, схоже, у нього з’явився чудовий спосіб відволіктись. Може й натхнення прийде.

…

— Ну й де він?

Чоловік з довгим, зібраним у хвіст волоссям нервово міряв кроками залу торгового центру. Його напарник дістав сигарету і спокійно закурив.

— Не кіпішуй, Тайфуне. Ми захопили ТЦ, один з найбільших в Києві. Цей козел скоро з’явиться. Ей, Танк! Припини це, кому кажу.

Третій, триметровий здоровило, вийшов з приміщення магазину жіночої білизни, на ходу ховаючи щось в кишеню штанів. За ним залишились сліди червоного кольору. Ватажок трійці скривився.

— Коли ти вже дивитимешся куди стаєш?

Довоговолосий, якого назвали Тайфуном, за секунду опинився позаду здоровила. Дістав з-за плеча короткий меч і поштрикав у щось за прилавком. Нервово хихикнув:

— Та він цю голову розчавив як гарбуза.

— Подумаєш. Краще йди глянь як там заручники.

— Я миттю.

Тайфун зник, залишивши по собі порив вітру, Танк застиг наче статуя, а курець допалив сигарету і розтоптав недопалок. А тоді вражено застиг. Від входу спокійним кроком наближалась чорна фігура з великим дворучним молотом. Сумнівів бути не могло. Саме цей молот не давав йому спокою вже тиждень. Ніхто не знав, хто саме ховається за цим абсолютно чорним костюмом, але через незмінну зброю люди прозвали його Ковалем.

— Танк. В атаку.

Коли здоровило кинувся до новоприбулого, курець дістав рацію:

— Повертайся, Тайфуне. Коваль уже тут.

Чоловік, якого назвали Ковалем, легенько стукнув ручкою молота до підлоги і та швидко просипалася смугою піску в напрямку Танка. Здоровило не встиг зреагувати і просів по коліна в пастку. Але від удару молотом його захистив потужний струмінь вогню. Курець клацнув запальничкою і криво посміхнувся.

— Пам’ятаєш хлопця, якого ти минулого тижня посадив у тюрму, а перед тим розтрощив йому руку? Це був мій брат. А мене звуть Спалах, мудило.

Ще один спалах вогню від якого Коваль ледь встиг ухилитись. Проте ця заминка коштувала йому потужного удару Танка. Від нього він відлетів у сусідній відділ, пробивши собою стіну.

Біля Танка різко зупинився Тайфун, проїхавши кілька кроків на підошві.

— Я що, не встиг? Ти вже його розмазав?

Здоровило задоволено загудів і в наступну мить йому в голову встромився довгий прозорий шип. Коваль повільно проліз через діру в стіні. Від удару він випустив свій молот, тож перетворив у спис шматок скла. В голові гуділо, проте спеціально розроблений ним самим костюм врятував від численних травм.

Він складався з кількох шарів, основними з яких були два. Внутрішній і зовнішній, вони не торкались одне до одного, висячи на магнітній подушці, що дозволяло гасити досить потужні удари.

Тайфун закричав і зірвався з місця наносячи безліч ударів мечем, проте Коваль стояв неушкодженим. Чорний колір костюму надавав тонкий шар графену, для якого ці порізи не становили жодної загрози.

— Відходь.

Спалах сконцентрував у руці потужну кулю з вогню. Його супротивник кинувся до пластикової панелі, що впала зі стіни, перетворив на шматок вольфраму і сховався за нею. Перечекавши шквал вогняних атак він зловив момент і кинувся до свого молота. Проте на півшляху перечепився об підставлений меч і простягнувся на підлозі.

Куля вогню вдарилась од руки і обдала жаром. Коваль знав, що багато прямих влучань він не витримає, тож кинувся вже до маніпулятора вогнем. Проте за кілька кроків знову був збитий з ніг Тайфуном. Той майже не зупиняючись мелькав навколо нього на шаленій швидкості, не даючи рухатись. А його напарник почав концентрувати набагато потужнішу кулю вогню. Аж раптом Тайфун зупинився, здивовано вирячив налиті кров’ю очі і, закашлявшись кров’ю повалився на підлогу. Спалах розлючено закричав, вогняна куля огорнула його кулак і він кинувся на ворога, збираючись добити останнім ударом. Пролунав вибух.

…

Майстер вцілілою рукою протирав маззю опіки на іншій. Маніпуляція живою матерією залишалась недосяжною для нього. Навіть щоб наростити нещасний шматок шкіри, потрібно було створити безліч клітин і тканинних утворень, та ще й правильно це все поєднати. Що вже казати про серйозніші рани. Бій з терористами завершився перемогою, та мав свої наслідки. Він все таки встиг збільшити концентрацію кисню довкола себе, і довговолосий, за рахунок своєї швидкості і швидкості обміну речовин, отруївся ним. А його напарник, вскочивши туди з вогнем, спричинив потужний вибух, від якого загинув сам.

Саме цей потужний вибух наштовхнув майстра на думку, як можна завершити своє творіння. По скульптурі дівчини йшли червоні прожилки, починаючи він піднятої вгору руки і закінчуючи прозорими кришталевими грудьми, крізь які було видно яскраво червоне серце. А скульптор тепер сидів і задоволено посміхався обгорілим ротом, дивлячись на полум’яне серце з тліючого торфу. Він все таки знайшов своє натхнення.