Дурний коханець

Я відпочивав на підвіконні. Вилизав шерсть, проспався, і от сонечко втекло за дах сусідньої висотки. Треба було вже піти на лоток, ну ви розумієте. Що не хотілося, то це їсти, бо був нажерся. І рухатися. Спромігся тільки тричі погойдати кінчиком хвоста, який собі ліниво звисав.

Я позіхнув, солодко потянувся, і права лапа мені зачепилася об незрозумілу перешкоду. Те щось потарабанило по рожевому мармуру мого підвіконня. Мусів розтулити очі. А, то був дурний льодяник на патичку. Одвернувся. Але він мене раптом вибісив, і я одним прицільним рухом скинув його додолу. Той цокнув, покотився по паркету. А потім якось негарно плямкнув. Я мусів потягнути морду, щоб побачити. Це льодяник упав у калюжу крові. Геть мені сон перебило. Ну то встав. Поїжачив спину і зіскочив. Ніби обережно, а, курва, все одно задньою лапою став у ту багнюку людиняцьку. Брр. Щойно ж вилизався, зараза! Отріпатися не вийшло, а до лотка вже дуже треба було, то так і пошкандибав. Подумав, може, дорогою об білий килим витреться.

Почув схлипування, як був перед комірчиною із моїм лотком. Став. Ну, що вона там реве у спальні, ну? Позадкував на два кроки, щоб поглянути на неї через роздряпані двері. Сиділа на підлозі біля ліжка, трусилася вся, тикнула в мій бік смокталкою від пилосмока.

— Та тю, дурна ти, що взагалі йому відчинила двері. Хто ж до коханки з льодяниками на палці приходить? А ще вимагає кота не впускати до спальні, бо типу погляду нього злий, — я мрукнув про себе, — Сам собі винен. А ти не ний. Он, наповнювач закінчується.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.