Його/її очі

Марія й раніше потрапляла в скрутні становища, проте це не було настільки кепсько як зараз - бути ганебно вихопленою посеред магічного поєдинку зі старшокурсником Хорсу студентом Чуру.

– Гей, постривай, повернімося! Цей йолом тепер думає, що я боягузка! – дівчина захвицалася усім тілом, намагаючись вирватися з рук Влада, який відтягував її геть з-над двору.

– Я розберуся з ним самостійно, не варто тобі в це лізти, – роздратовано відповів хлопець, а затим вилаявся, схопившись за руку. На шкірі зап’ятка почав набрякати чіткий глибокий слід від зубів.

– Вітаю, ти мене вкусила, що далі будеш робити, норовлива? – юнак уважно подивився в її, зелені очі, що колись свідчили про таку саму непохитну впертість декого іншого. В грудях боляче кольнуло від гіркого спогаду. Як він може встояти, як він може суперечити погляду цих очей?

– А знаєш, роби що хочеш! – гаркнув чурівець покрокувавши далі коридором.

Марія застигла на місці потираючи лікоть. В її голові купчилися думки, викликані дивними передчуттями. Вони з Владом зустрічалися майже пів року, а вона досі не могла збагнути, що в нього на думці. Те, як він інколи на неї дивився, з прихованою на дні зіниць ніжністю та смутком одночасно. Хорсівка здригнулася, її не покидало враження, що хлопець бачить в ній когось зовсім іншого. До всього, Влад був скажено ревнивим. От тільки його не цікавила стать людей навколо. Він однаково не підпускав до неї, що хлопців, що дівчат.

Зробивши глибокий видих, чарівниця зацокотіла підборами услід за старшокурсником. Варто їм було повернути за ріг безлюдного проходу, як Марія опинилася притягнутою в палкі обійми. Дівчина знала, Влад так перепрошує. Він рідко робив це словами, тому замість “вибач” в нього були поцілунки. Багато поцілунків. Хорсівка не нарікала, хлопець завжди був до неї ніжним, просто по-своєму.

– Ти не сердишся на мене? – дівчина винувато поглянула на нещодавній укус, що почав темніти.

– Дурниці, – він поцілував її в маківку, зариваючись носом в м’яке золоте волосся.

Марія зрозуміла, що опинилася на руках, коли підлога плавно зникла з-під ніг. Тепер їх очі були на одному рівні. Хорсівка попестила пальцем свіжу подряпину на щоці Влада. Той лише винувато їй всміхнувся.

– Що?

– Прийдеш до мене сьогодні ввечері?

– Ну добре. Знову сняться кошмари? Я ж казала, мені не проблема сходити до Агнети Емілівни запитати про ліки від твого безсоння, – чарівниця натягнула на обличчя посмішку. Вона чудово знала, чому її хлопець мучиться. Може, вона просто не хотіла цього визнавати. Може, їй було боляче прийняти факт свого становища в цих стосунках.

– Ти мої ліки, – Влад ніжно цмокнув чарівницю в губи та поставив на місце, – бувай, ласочко.

***

Доробивши всі пари на завтра, Марія навшпиньки прокралася коридором до третьої від повороту кімнати й увійшла не стукаючи. Влад ще мав би бути на тренуванні, але двері завбачливо залишив відчиненими, для неї.

За вікном вечоріло. Дівчина зробила коло кімнатою, оглядаючи її, мабуть, всоте. Святиня звіра. Разом з чурівцем ніхто не жив, що й не дивно. Знаючи характер Влада, довго бути з ним в одному приміщенні не будучи його партнером натуральне самогубство.

Марія пройшлася до шафи проводячи рукою по вішакам. Знайшовши свою улюблену футболку, вона одягнула її, повісивши свої речі на стілець. Тиша гнітила. Вона змушувала дівчину залишатися один на один зі своїми думками, що гострими стилетами пронизували її серце від болісних здогадок.

Чарівниця поглянула на своє змарніле відображення в маленькому настінному дзеркалі й злякалася. На неї дивився “він”. Той, чиє ім’я ніхто не міг згадати без скорботного виразу обличчя – Кай Нікольскі, загиблий рік тому брат Влада. Ті ж зелені очі, таке ж золоте волосся, та сама впертість. Не було сумнівів кого її хлопець бачить в ній. Його. Його! Його! Кая!

Дівчина верескнула схаменувшись від гострого болю, що скував долоню зовні. Повернувши руку на себе Марія побачила дрібні скляні друзки, що разом з кров’ю стікали на підлогу тоненькою цівочкою. Дзеркало затягнула крива павутинка, що йшла від середини поверхні.

Позаду стукнули двері. Це Влад повернувся. Хорсівка навчилася відрізняти його по крокам.

– Маріє, це ти кричала? Що за…

Мить й він опинився біля неї ставши навколішки, прибираючи уламки дзеркала та кров власною футболкою.

– Гей, не брудни футболку, вона ж біла, – дещо відсторонено пробелькотіла Марія, наче споглядаючи за дійством зі сторони, – буде важко відіпрати…

– Ти знущаєшся, так? Твоє здоров’я для мене важливіше ніж те бісове ганчір’я! Ти для мене важливіша за будь-що! – Влад схопив й легенько потрусив дівчину за плечі.

– Ні не я, – насилу вимовила Марія. В куточках її очей вже зібралися сльози.

– Що вже сталося, поки мене не було? Хто тебе образив? – Влад звернувся до чарівниці, що уникала його погляду, – скажи, я ж хочу допомогти! Чому ви ніколи нічого мені не кажете?! – голос хлопця бринів від злості та розпачу. Як натягнута струна, що ось-ось порветься.

– Тобі треба відпустити Кая, відпустити мене.., – Марія обійняла себе руками, ховаючи понівечену долонь та відходячи від чурівця.

– Я не можу відпустити тебе, ні, ти важлива для мене, – студент остаточно сповз на підлогу, все ще дивлячись на дівчину, – будь ласка, Маріє, не йди. – Хорсівка помітила, як по-новому засяяли очі Влада, коли його подряпаною щокою скотилася сльоза. Головний розбишака академії стояв перед нею на колінах та плакав, давши волю почуттям.

Серце Марії країлося від болю. Вона не могла покинути його зараз, не хотіла відштовхувати. Попри усі сумніви в думках, він не був їй байдужим.

Хорсівка сіла на долі й міцно обійняла Влада. Очі застилало від сліз, що більше не було сил стримувати.

– Кай помер й з цим нічого вже не поробиш, – почав хлопець тихо, – не буду брехати, мені важко це усвідомити. Проте, ти зі мною тут і зараз. Ти завжди простягала мені руку першою, скільки б разів я її не відкидав. Ти завжди була достатньо сміливою аби знаходитися поряд та допомагати мені. Ви справді в дечому подібні з братом, але я кохаю тебе за те, ким ти є всередині, Маріє. Гадаю, мені дійсно важко сперечатися з людьми, яких ціную, – чурівець погладив дівчину по спині намагаючись заспокоїти.

З кожним словом Влада на душі дівчини легшало. Важкий камінь переживань поступово зникав поступаючись місцем теплоті та ніжності, яку Марія тепер могла відувати сповна.

– Я теж тебе кохаю. Я покладу перед твоїми ногами весь світ якщо ти захочеш цього.

– А я покладу за тебе своє життя, честь та гідність, – Влад міцініше пригорнув до себе дівчину.

– Я перша! – Марія посміхнулася та потягнулася до губ чурівця залишаючи на них м’який поцілунок – жест їхнього примирення.

– О, я з задоволенням готовий прийняти усі твої ніжності, проте спочатку треба обробити руку.

– Аргх, ти знову повернувся в режим настирливої опікунки, – хорсівка закотила очі.

– Я з нього ніколи й не виходив, – хлопець посміхнувся підводячись за аптечкою.

Забинтувавши руку, обоє вляглися на ліжко готуючись заснути в обіймах одне одного. Ця розмова була досить виснажливою для них, але тепер Марія більше не думала, що дивлячись їй в очі, Влад бачить відголосок свого брата.

Вона - це вона.

Кай - це Кай.