Колючий цвіт

У невеликому містечку на центральній вулиці під червоним піднавісом, немов у кашкеті, розмістилася квіткова крамничка. Вона тішила прохожих великою вітриною, яка майоріла різнобарв'ям квітів. Хазяйка магазину завжди із трепетом і ніжністю доглядала вазонки, творчо та натхненно створювала букети та композиції.

Одного дня серед красунь-квіток з'явився дивний гість. Сусідки спершу обережно розглядали гостя, а згодом, набравшись сміливості, почали з нього кепкувати.

Хто ти? Чому так дивно виглядаєш? - запитала Фіалка.

Я — Кактус! - відповів новий житель вітрини.

А де твої листочки? Де цвіт? - поцікавилася Бегонія.

Не знаю, - ніяково відповів Кактус.

І яка з тебе користь? - сказала Герань. - Ось ми, наприклад, тішимо людей своїм цвітом, прикрашаємо будинки, робимо світ красивішим!

Та ти ще й колючий! - зауважив Бальзамін.

Колючий?! - крикнула Троянда. - Тільки я — королева всіх квітів можу бути колюча і прекрасна одночасно!

Я таким колючим вродився, - відповів Кактус.

Нахаба! - одностайно закричали вазони та букети.

Кактус зніяковів, опустив додолу колючки і засмутився. Він розумів, що до краси нових сусідів йому ще дуже далеко. Насмішки і образливі слова летіли в нього невидимими шипами і ранили ще болючіше, ніж його власні колючки можуть кого-небудь колись ранити. Кактус тягнувся до холодної вітрини, ніби втікав від своєї реальності. Здавалося, якби він мав маленькі ніжки, то вистрибнув би на вулицю і побіг кудись далеко. Але, на жаль, пластмасовий горщик міцно тримав його на підвіконні магазину. На вулиці почав накрапати дощ. Холодні краплі били об скло, що трохи приглушувало сміх квітів. Дощ все гучніше барабанив в шибу, ніби теж сміявся із колючого Кактуса.

Коли ввечері хазяйка засвітила вогні вітрини, на фоні сірої мокрої після дощу вулиці квіти стали ще барвистішими і прекраснішими. “Які вони красиві і водночас жорстокі”, - подумав Кактус. Йому так хотілося подружитися з ними. Подумки він будував задушевні розмови із червонощокою Бегонією, ніжно-рожевою Геранню, різнобарвним Бальзаміном, синьоокою Фіалкою, навіть з гордою і неприступною Трояндою. Він бачив, як люди милуються ними крізь вітрину, і заздрив, що не такий квітучий вродився.

Вже кілька днів колючий сусід терпить насмішки. Його зелене тільце почало всихати, в'янути, колючки — обсипатися. Хазяйка крамниці обережно взяла горщик, в якому ріс Кактус, і забрала з вітрини.

Якось стало сумно, - сказала Фіалка. - Цікаво, що трапилося із тим колючим вазонком?

Невже його купили? - збентежено запитала Троянда. - Мене тут залишили, а його забрали?

Та досить, Трояндо, ще і тебе куплять, - заспокоїла подругу Герань. - Але ми все ж таки не правильно вчинили.

А хто йому винен? - відповів Бальзамін. - Він сам від природи такий.

Він не винен, що колючий. Але його колючки нас не зачепили, а наші колючі слова його ранили, - сказала Фіалка.

Жителі вітрини замовчали. Кожен задумався над словами синьоокої красуні, але більше про Кактуса вголос не згадували. Кожен вазонковий житель квіткової крамниці боровся із муками совісті, але старався не видати себе.

Минув деякий час. Хазяйка розсунула горщики і в саму середину поставила якесь диво із великою прекрасною квіткою. Всі відразу замилувалися чарівною красою нового жителя і почали висловлювати свої слова захоплення.

Хто ти? Чому не відповідаєш нам? Чому не хочеш знайомитися? - запитали квітучі вазони.

А ми знайомі, - відповів новий чудо-сусід доволі знайомим голосом.

Та це ж Кактус! - вигукнула Фіалка.

Всі здивовано поглянули і роздивилися те саме колюче зелене тільце за дивовижно красивою квіткою. Жителі вітрини зраділи, що Кактус повернувся, і всі дружно попросили в нього вибачення. Їм стало дуже соромно за свої слова. Але Кактус був добрий і вже давно всіх пробачив, бо за колючим виглядом ховалася щира вдача. Більше ніколи жителі квіткової крамниці не ображали одне одного.