Маленька фея Лілі

Маленька фея Лілі

Зазирніть непомітно до старого лісу і подивіться тишком його життя. Можна побачити безліч цікавого. Прислухайтеся лише! Ви почуєте дзвін тоненьких голосів, стрекотіння прозорих крилець і стукіт маленьких ніжок.

Ліс сповнений життям. Бджоли гудуть у своїх клопотах. Білки стрибають серед гілок, бавлячись, наче ті малі бешкетники. Зайці скачуть по галявині у пошуках пригод. Але прислухайтеся іще уважніше, заплющіть очі і тоді… Тоді ви почуєте безліч голосів у стовбурі старого дуба. Підійдіть ближче! Ось там, бачите? Маленькі прозорі крильця тремтять між гілочок та кори дерева. Це справжнє королівство фей.

В середині вздовж стовбура старого міцного дерева від самого низу вгору тягнуться поверхи із будиночками цих чудернацьких створінь. На кожному поверсі живуть родини фей. Найнижчі належать працівникам ферми та слугам королівства. На середніх частинах стовбура проживають родини, які займаються виробництвом меду, варення та збиранням трав, чим годують усе королівство. Вище розмістилися виробники одягу та різних речей для фей. Найвищі поверхи займає еліта маленького королівства – управлінці та діячі мистецтва. І вище всіх проживає королівська родина.

Весна, літо, рання осінь – благодатні часи для маленьких створінь. Дозволено проводити час на природі, вдихати повітря лісу, насолоджуватися співом птахів і ароматами квітів. Працівники невпинно трудяться весь час, готуючись до зими. Адже пізня осінь та зима – саме ті часи, коли суворо заборонено феям вилітати із своїх хатинок у ліс. Повітря стає холодним, пориви вітру можуть віднести далеко від домівок, а важкі холодні сніжинки є найстрашнішою загрозою їх життю. Але у цей час влаштовується безліч веселих святкових вечорів. Одним із найбільших і найяскравіших є святкування Різдва.

Із року в рік життя у королівстві йде своїм звичним шляхом. У такому світі народилася і провела усе своє дитинство маленька фея на ім’я Лілі. Вона жила на середньому поверсі великого старого дуба. Її батьки виготовляла речі з тонкого шовку для королівської родини. Батько славився дивовижними нитками, що вдавалося йому виготовити за стародавнім родинним рецептом. А мати з ниток створювала неймовірні тканини з прекрасними візерунками. Лілі старанно вчилася всьому у батьків. Але найбільше вона полюбляла літати над галявинами та полями. Спостерігати за плином хмарок, слухати спів птахів… Тому зима для Лілі – час печалі та суму. Свята й бали не справляли на неї великого враження, а принц зовсім не приваблював своїм зверхнім поглядом. Лілі мріяла нишком просковзнути крізь щілину і випурхнути на свободу. Її манили зимовий спокій, дивовижна тиша і легкий політ сніжинок із самісінького неба. Просто казка…

– Невже я ніколи не вдихну зимового повітря… – сумувала маленька фея.

Так минали зима за зимою. І одного разу Лілі вирішила.

– Ні, я мушу цієї зими здійснити свою мрію! Я зв’яжу з найтеплішої татової нитки довгу шаль і хоч би на дві хвилиночки вийду на двір зимового ранку. Так, цвіркунчику? – але малий лише ворушив своїми вусиками і з подивом дивився на свою подружку.

– Так і зробимо! Не бійся, ти сховаєшся у моїй шалі. Нам вистачить її на двох.

І от у старому похмурому лісі знову настала зима. Сніг вкрив теплою ковдрою дерева. Веселі сніжинки танцювали з ласкавим вітром свої таночки. Усю весну, літо і осінь Лілі плела білу шаль для здійснення мрій. Коли вимикали світло у всіх кімнатах, вона запалювала маленьку лампаду і плела. Лише цвіркунчик знав таємницю Лілі.

– Завтра, цвіркунчику, вже завтра ми з тобою побачимо сніг! – радісно шепотіла фея, зав’язуючи останні ниточки шалі. Лілі акуратно склала плетіння і заховала його у мішок для тканин за дверима.

Настав новий ранок. Сонечко виблискувало яскраво крізь щілини стовбура.

Свіжий подих зими охоплював простір. Маленька фея прокинулася рано. Вона швиденько зіскочила з ліжка, щоб розпочати повсякденні справи. Маленькі два брати та сестричка прокинулися також, тож потрібно допомогти мамі умити їх, одягти та нагодувати. Потім поратися на кухні з обідом. І лише, після того, як малюки підуть на обідній сон Лілі зможе визирнути з дому на годинку.

– Що з тобою, доню? Ти сьогодні знервована, не захворіла часом? – турбувалась мама маленької феї.

– Ні, матусю. Все гаразд. Мабуть, не виспалась сьогодні. Але не хвилюйся. – відповіла Лілі.

Нарешті, малеча заснула солодким сном. Мати та батько повернулись до своїх справ. Лілі мала час для читання книг зазвичай. Але сьогодні день здійснення її заповітної мрії. Тож маленька фея, переконавшись, що всі зайняті, тихесенько підійшла до дверей. Надягнувши білу шаль і тільки но зібравшись вискочити на двір, почула як щось задзвеніло біля її ніг.

– Цвіркунчику, як же ти налякав мене! Швиденько залазь під мою шаль!

Двоє друзів були готові до пригоди. Лілі відчинила двері і холодне повітря охопило її з ніг до голови.

– Яка приємна прохолода! – вимовила фея. Вона зачинила за собою двері, двері у повсякдення. Залишилось лише зробити перший крок вперед. Її маленька ніжка торкнулась поверхні снігової ковдри.

– Сніг неймовірно м’який! – цвіркунчик висунув свої тонкі вусики і його вузенькі очі збільшилися вдвічі. Лілі зробила декілька повільних кроків вперед.

– Але ж це прекрасно! Зима ласкава та ніжна! І сьогодні так сонячно. Полетимо трохи вперед, цвіркунчику? Лише декілька хвилин політаємо і одразу додому? - але цвіркунчик схвильовано задріботів вусиками. – Полетимо, цвіркунчику! Не хвилюйся. – Лілі просунула крильця крізь отвори шалі і приготувалася до польоту. На неї чекала неймовірна подорож…

Хвилина за хвилиною і час летів непомітно. Маленька фея насолоджувалася зимовими краєвидами. На галявині грали все ті ж кумедні зайченята, тільки у нових білих кожухах. Білки влаштовували веселощі на гілках. Великий глухар сидів на товстій гілці і спав.

– Все так само, як улітку! І чому нам не дозволяють залишати свої будинки…–сумно зітхнула Лілі.

Пройшов іще час і фея відлетіла вже достатньо далеко від свого дерева. Вона не помітила, як почала насуватися снігова буря. Вітер став сильнішим, дерева почали гойдатися від його подихів. Зайці та білки поховалися по своїх будинках. Маленькі сніжинки почали спускатися з неба. Цвіркунчик сховався у шаль, висунувши лише маленькі вусики. Лілі озирнулася довкола.

– Пора вертатися додому, друже! – промовила вона. Але раптом велика сніжинка впала так близько, що мало не скинула її з гілки. Потім ще і ще. Лілі раптом зрозуміла, що почалася снігова буря. А до її будинку треба перелетіти через усю галявину…

– Ми забралися дуже далеко, цвіркунчику! Що ж робити? Велетенські сніжинки нас можуть вбити, поки ми летітимемо до нашого дерева! – збентежено промовляла фея.

– Потрібно перечекати бурю тут! Можливо, у корі цього велетенського дерева знайдеться місце для нас? – міркувала Лілі. А цвіркунчик лише налякано визирав з її шалі.

Маленька фея підійшла ближче до стовбура. Несподівано вона побачила щілину у корі, наче невидимі двері. Вона наблизилася і почула тихі голоси, що линули від неї.

– Чуєш, цвіркунчику? Ти чуєш ці голоси? Наче сотні маленьких дзвіночків співають всередині стовбура!

Щілина у корі дійсно була дверима. Лілі потягла за тонку ручку і повільно відчинила їх. Вона зайшла всередину. Тепле світло линуло від просторих віталень, що розташовувались на поверхах від низу стовбура догори. Усе нагадувало її дім і яскраво сяяло.

– Та це ж справжній палац! – вигукнула вона. Потім фея помітила дивних створінь, що перелітали з поверху на поверх, розмахуючи прозорими крильцями. Весь палац був прикрашений сяючими діамантами та тонким мереживом. – Яка краса! – дивувалася Лілі. – Здається, усі готуються до свята. Але ж… Сьогодні дійсно святковий вечір! Сьогодні Різдво!

Маленька фея зовсім забула, що сьогодні вона мала з усією родиною прийти на свято короля та королеви.

– Що ж нам робити, цвіркунчику? Мама так хвилюється зараз. А я, навіть, не можу її попередити.

Очі Лілі стали вологими і маленькі намистинки покотилися по її щоках. Вона стала змахувати їх рукою. Але, раптом, почула голос.

– Що ти тут робиш, дівчинко? Як ти тут опинилась? – навпроти феї стояла гарна пані у довгій зеленій сукні. На голові у неї був білий капелюх із зеленими стрічками. Лілі помітила, що її вуха мають дивну форму, видовжені та гострі на кінцях. Тоді вона згадала, що тато розповідав про королівство ельфів на іншому боці галявини.

– То як ти сюди потрапила? – запитала знову пані.

– Я потрапила у снігову бурю. Тепер не знаю, як повернутись додому. А сьогодні Різдво! – крізь сльози відповіла фея.

– Але хіба ви не маєте усю зиму залишатись у палаці? – запитала ельфійка.

– Так… Просто мені так хотілось побачити сніг! – відповіла Лілі.

– Ну що ж, тепер додому ти зможеш потрапити лише вранці. Буря триватиме всю ніч. – схвильовано сказала пані. – Що з тобою робити… – зітхнула вона.

– Не залишати ж тебе тут одну. Ходімо, дам тобі гарячого трав’яного відвару. Ти ж уся тремтиш. – турботливо промовила ельфійка. – Ходімо. Щось придумаємо, сьогодні Різдво! А це саме час чудес! – посміхнулася вона.

Від посмішки турботливої пані стало якось тепло на душі Лілі. Разом вони спустились сходами до світлої кімнати. Ельфійка принесла чай та трояндове варення. Фея відчула приємний аромат трав, як вдома. Раптом вона збагнула, що навіть не запитала ім’я турботливої пані.

– Вибачте мене, будь-ласка, але я не спитала Ваше ім’я.

– Мене звати – пані Луїза. – відповіла вона.

– Ваш чай такий смачний і варення теж. Дякую, пані Луїзо! – промовила тихо фея. Погляд ельфійки був теплий та ніжний, як світло палацу.

– Я щойно все розповіла своєму чоловікові. Він знає як допомогти. Його друг передає листи нашими посильними птахами – синицями. Напиши своїм близьким листа, і вже сьогодні воно буде у них.

Лілі не могла стримати радості!

– Як я Вам вдячна! Мої батьки мабуть уже хвилюються. Я їх так засмутила.

Пані Луїза принесла папір та крейду. Маленька фея швидко написала листа. Як соромно їй було цього святкового вечора. Більш за усе вона не хотіла засмучувати своїх близьких. Ельфійка взяла листа та зникла за дверима кімнати. Поки її не було, Лілі усе думала. Вона уявляла свято у рідному палаці, як усі готуються до карнавалу. Сьогодні вона мала танцювати з її подругами на Різдвяному бенкеті, влаштованому королем та королевою. Але їй тепер залишається лише чекати ранку. Що лише думають зараз батьки, хвилювалась фея. Аж ось повернулась пані Луїза.

– Твій лист скоро буде вдома, тож не хвилюйся! – сказала вона. – А так як сьогодні свято, не сумуй. Ми збираємось на бенкет нашого короля. Сьогодні принц запросить на танець найкрасивішу ельфійку палацу. Тож і ти можеш подивитися на це дійство. У мене є сукня як раз твого розміру. Я одна із швачок королівства. Вбираю дівчат на усі святкові події. Сукня просто прекрасна! Підемо разом.

Пані Луїза не мала дітей з чоловіком. Вона зраділа такій нагоді відчути себе мамою. Її серце наповнилося любов’ю та ніжністю, наче квітка після дощу. А Лілі повірити не могла, що зможе побувати на Різдвяному вечорі ельфійського королівства. Вона подивилася на сукню, що їй принесла пані і ахнула від подиву.

– Яка краса! Я вперше бачу таку прекрасну сукню.

Пані Луїза допомогла їй висушити волосся та вклала його у гарну зачіску. Також вона дала Лілі капелюшок. Адже по наказу короля усі обов’язково мали прикривати свої вуха. Цей наказ видав король після народження сина Лео. Казали, що від народження він мав вуха дивної форми і тому усім наказали їх ховати, щоб не засмучувати принца.

– Подивись лише, яка ти красуня! Ти зовсім не схожа на дівчат нашого королівства. Вушка маленькі і крильця прозорі та округлі. – дивувалася пані.

Нарешті з-під шалі виліз цвіркунчик, що весь цей час спав там. Він захоплено випучив свої маленькі очі на подругу.

– Що ж, нам пора! – сказала ельфійка. Чоловік пані Луїзи супроводжував їх до палацу. Він уже давно закінчив свою військову службу у королівській армії і займався улюбленою справою – вирізав з дерева неймовірно красиві картини. Пан Стефан був добрим чоловіком і щиро любив свою дружину.

Все вище і вище, до найвищих поверхів королівства піднімалася Лілі. Вона розглядала палац і не могла повірити, що цей Різдвяний вечір зустріне саме тут. Світло линуло звідусюди. Ельфійські дівчата та хлопці збиралися у центральних вітальнях королівства. По тутешній моді усі носили різноманітні капелюшки, як і королівська родина. Усі чекали на святкування. Мали оголосити початок танців, коли сам принц вибиратиме найкрасивішу дівчину. Фея не помітила, що усі розглядали її. Адже Лілі так відрізнялася від інших. Вона мала іншу форму крилець і незвичний світлий колір волосся. А, крім того, їй так личила нова сукня кольору свіжої трави. Золоте волосся феї підкреслювало зелене сяйво її очей.

Раптом гомін стих і до зали зайшли король із королевою. Разом з ними увійшов принц. Його очі світилися золотом, проте разом із тим Лілі помітила у них тінь смутку. Він оглядав залу. Його посмішка була теплою та ніжною. Король та королева привітали жителів королівства з Різдвом і запросили на святковий бал. Оркестр заграв музику і оголосили перший танець. Стало ніби іще світліше від веселої музики. Лілі так захопилася розгляданням зали, що не помітила як капелюшок впав на підлогу і відкрив її маленькі вушка. Вона нахилилась, щоб швиденько підняти його. Але чиясь рука підняла капелюх першою. Лілі підняла очі і знову побачила золоте сяйво вже зовсім близько. Сам принц стояв перед нею.

– Дозвольте Вам допомогти! - промовив він до Лілі.

– Дякую. - тихо відповіла фея.

А потім принц звернувся знову:

– Чи погодитесь Ви потанцювати зі мною? – фея лише змогла видихнути тихе «так». І вони закружляли у танці.

Весь вечір Лілі та принц танцювали разом. Він розпитував її, як опинилася вона у їх королівстві і чому залишила свій будинок. Принц був здивований історією маленької феї. Його вразили сміливість Лілі та бажання по при що здійснити своє бажання – побачити сніг. А Лілі не могла відірвати погляд від його яскравих золотих очей, сповнених відвагою, силою та мужністю. Цей вечір був дійсно повен чудес. Здійснилася мрія не тільки маленької феї, яка побачила Різдвяний сніг. Здійснилася мрія ельфійского принца Лео. Він зустрів друга на усе життя. Коли він зняв свій капелюх, Лілі побачила його маленькі вушка. Вони були такої ж форми, як її. І в очах принца тепер вона помітила радість та… щастя.

Сміливість, рішучість та віра змінюють життя. Так смілива фея пішла на поклик серця і здійснила свою мрію. А також стала принцесою ельфів. Принц Лео вірив у добро, не втрачаючи надії на щастя. Тож життя подарувало йому друга. Різдво дійсно повне чудес, тільки повір!