Віртуальний друг козеняти Хвостика

…Тук, тук, тук — почувся гучний грюкіт у двері.

— Хто там? — спитало найменше із сімох козенят.

— Це я, твоя мама прийшла, молочка принесла, — донісся знадвору хриплий, низький голос.

— Не відчиняй! — в один голос зойкнули козенята, але найменший з братиків вже підбіг до дверей і відімкнув клямку.

Замість мами-кізоньки на порозі стояв величезний Вовчисько – страховисько, клацаючи гострими зубами та метеляючи сірим хвостом. Перелякані козенята заметушилися по хаті і почали поспіхом ховатися по кутках…

Козеня Хвостик задумливо розглядав картинку в книзі, на який був намальований величезний хижий звір. «І як це семеро козенят могли переплутати таке страховисько зі своєю мамою? От я би ніколи їх не переплутав! Мабуть ця книжка для зоооовсім маленьких, а я вже дорослий і розумний. Да хто й коли того вовка бачив, мабуть, лише в книжках про нього згадка і лишилася. Ну досить вже читати ці казочки для малявок, краще подивлюся, що там новенького в інтернеті, поки мама не повернулась». Хвостик відклав книжку, яку йому дала читати мама-кізонька, та занурився у чат на планшеті.

Стільки ж там всього цікавого — хтось картинки кумедні викладає, хтось їх «лайкає», так і не зчувся, як час промайнув непомітно.

— Хвостику, ти що, вже прочитав до кінця казочку? — в дверях стояла мама і несхвальним поглядом дивилася на планшет в руках у сина.

— Мамусю, ну я завтра дочитаю, мені зараз ніколи, треба новенькі «меми» перепостити.

— Ми ж із тобою домовлялися — спочатку книжку прочитаєш, потім буде час на розваги. Ти зі своїм планшетом скоро і читати розучишся, тебе у вересні в школу не візьмуть.

— Мамо, в інтернеті стільки всього цікавого, якщо я зараз не подивлюся ці фоточки, то можу їх пропустити і не встигну лайкнути.

— Ну то й що, — здивувалася мати–кізонька, — ну не лайкнеш ти якусь картинку — ну то й що від того зміниться?!

— Нічого ти не розумієш, мамо, — спалахнув ображено синочок і вибіг із хати, хряснувши дверима.

Забіг Хвостик в садок, сів під кущем бузку і витяг смартфон, який йому дідусь із бабусею подарували на день народження.

Хто ж маму слухає! – пірнув малий у чат, а там вже чекає на нього віртуальний «друг» — зайченя Морквик, який завжди його і розуміє, і підтримує. З Морквиком вони у чаті познайомились і дарма, що жодного разу ще не побачились — ліпшого друга годі й шукати! Він завжди вислухає, як Хвостик жаліється, що батьки його читати змушують, і тільки під’юджує козенятка — так і не читай, і не вчися, збреши мамі, що читав, краще ми з тобою в цей час у комп’ютерну гру пограємо, на новий рівень вийдемо, це ж так круто! А що дорослі —краще їм нічого і не знати, вони нас все одно ніколи не зрозуміють!

От і зараз Морквик «зрозумів» і «підтримав» Хвостика — нащо корпіти над книжками, коли надворі так сяє сонечко!

— Хвостику, може сьогодні із тобою зустрінемося? Розкажи, де ти живеш, а я до тебе зазирну погратися? — засвітилося в чаті повідомлення від Морквика.

— Мама зараз вдома, вона буде сваритися, що я і книжку не прочитав, і в кімнаті не прибрав, і квіти надворі не полив, а гуляти вже зібрався.

— Ну гаразд, — швидко погодився з Хвостиком віртуальний «друг», щойно почувши, що вдома мама, — тоді ось що зробимо. Знаєш галявину біля лісу, де росте старий дуб? Там на узліссі росте дика морква, ходімо, перекусимо!

— Ходімо, — радісно замекало козеня і застрибало від задоволення. — Але спершу я хоча би квіти поллю, щоби маму не засмучувати.

Пів години збігло, поки Хвостик возився з квітами, і тепер він щодуху поспішав на зустріч з Морквиком. «А раптом я запізнюся і він мене не дочекається?» — переживав Хвостик. «Ще образиться, і не захоче зі мною дружити», — продовжував хвилюватися він, перебігаючи місточок над річкою… аж раптом на зустріч йому вийшов зайчик, точнісінько такий, як на аватарці у чаті — одне вушко трохи більше за інше, а на носі — кумедні окуляри.

— Привіт, Морквику! — радісно заторохкотів Хвостик, — вибач, я трохи запізнився, мамі допомагав!

Зайчик зупинився і здивовано поглянув на незнайоме козеня, яке, вочевидь, переплутало його з кимось іншим.

— Морквику, це ж я, Хвостик, ми з тобою вже тиждень чатимося, — розхвилювалося козенятко, — а сьогодні домовилися на галявині біля столітнього дубу зустрітися, ти мені обіцяв показати, де росте смачнюча дика морква.

— Привіт… — здивовано промовив Морквик, — тільки я з тобою не чатився і нікуди тебе не запрошував. Мабуть ти мене з іншим зайчиком переплутав.

— Та ні, — хвилювався Хвостик, — дивись, це ж твоя аватарочка в чаті, — і протягнув смартфон зайченяті.

І дійсно, на екрані з аватарочки дивився Морквик в кумедних окулярах, одне скельце яких було заклеєне чимось білим.

— Дійсно, це ж я у своїх окулярах, мені їх лікарка призначила, щоби косоокість виправити і щоб очі краще бачили — пояснив Морквик і замислився. — Може це хтось пожартував, скопіював аватарочку з мого акаунту і розігрує тебе? — припустив він. — А ходімо поглянемо, хто це так жартує?

— Ходімо, — погодився Хвостик і разом із зайченятком підстрибом побіг до лісової галявини.

Наблизившись до узлісся козеня стишило ходу і зашепотіло Морквику на вушко: «Нумо тихенько підкрадемося і захопимо зненацька цього жартуна?» — запропонувало воно своєму новому приятелеві.

Звірята крадькома підійшли до галявини і раптом побачили, що з-за великого дубового стовбуру виглядає величезний сірий хвіст. — «Йой, когось він мені нагадує!» — перелякано прошепотів Хвостик. Малюки позадкували у кущі, коли із-за товстого стовбура визирнула страшнюча вовча морда з величезною хижою пащею, швидко роззирнулась і знову заховалась за дубом.

— Це ж Вовчисько-страховисько! —пригадав Хвостик малюнок з казки, яку не дочитав зранку. — Вшиваймося звідси!

Звірята кинулися навтьоки, тільки но їх і бачили! Захекані і перелякані вони незчулися, як потрапили додому до Хвостика, де його вже чекала матуся-кізонька.

Козенятко, збиваючись від хвилювання, розповіло матусі про свої пригоди, як його підступний вовк ледь не обдурив і до себе не заманив. Кізонька пригорнула тремтячих малюків.

— Бачите діти, який оманливий може бути інтернет, не все тут таке, яким здається на перший погляд! За веселою чи кумедною аватаркою може ховатися будь-яке страховисько! Тому навіть в інтернеті краще спілкуватися із тими, кого знаєш.

— Це правда, — погодився з мамою Хвостик, — он я зранку над козенятами з казки кепкував, а сам ледь зайця із вовком не переплутав, ще й додому його заледве не запросив! Мені пощастило, що я випадково зустрів справжнього Морквика і не потрапив до вовчих лап! Треба попередити інших, щоби не були такими довірливими та легковажними!

Ось як щасливо закінчилася ця пригода для Хвостика і Мокрвика, які з тих пір стали справжніми, а не лише «віртуальними» друзями!